Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Фріс П. Л.

ББК67.9(4УКР)311я73 Ф88

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист М 1/11-4580від 30X2003р)

Рецензенти:

Костщький М. В.- доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України, дійсний член Академії правових наук України, заслужений юрист України;

Мельник М. і- доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, заступник керівника Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, член Вищої ради юстиції;

Гвоздик П. О.- доцент, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, голова Івано-Франківського міського суду.

Фріс П. Л.

Ф88 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.-488 с

ISBN 966-8074-98-Х

У підручнику відповідно до програмових вимог вивчення курсу «Кримінальне право України. Загальна частина» висвітлюються питання Загальної частини кримінального права з урахуванням нового кримінального законодавства.

У додатку подано нормативні акти та постанови Пленуму Верховного Суду України, література, рекомендована до вивчення відповідних тем курсу, а також короткий словник латинських кримінально-правових термінів та висловів-

Для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів та факультетів, працівників суду та правоохоронних органів.

ББК67.9(4УІ*Р}ЗПн73 ISBN 966-8074-98-Х © Видавництво «Ата», 2004

Навчальне видання

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ Загальна частина

ФРІС ПАВЛО ЛЬВОВИЧ

Головний редактор Гайдук Н М

Редактор ВасилєняЛ І

Художнє оформлення Молодід Л В

Коректор СікорськаЛ Л Комп'ютерна верстка КоноппьоваЛ І

Підписано до друку 12 II 2004 р Формат 60x84/16 Папір офсетний Гарнітура Тип Тайме Друк офсетний Умови друк арк 28,36 Тираж 1000 пр

Зам № 157 Оригінал-макет виготовлений ТОВ «Атіка»,

04060, Киів-60, вул М Берлинського, 9 Свідоцтво про видавничу діяльність і розповсюдження видавничої продукції

Серія ДК № 216 від 11 X 2000 р,

видане Державним комітетом інформаційної політики,

телебачення та радіомовлення України

Надруковано ТОВ «Ніка-Прінт» 04080, м Киів-80, вул Нижньоюрківська, 2

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 1.1. Поняття кримінального права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права

Кримінальне право виникає разом з виникненням права в цілому на відповідному етапі розвитку суспільства. Його основним завданням є боротьба з вчинками членів суспільства, які суперечать загальноприйнятим нормам та стандартам, визнаним у конкретній спільності людей на відповідному етапі соціального розвитку.

Кримінальному праву, як галузі системи права, притаманні ті самі ознаки, якими характеризуються інші галузі системи права і право в цілому як елемент культури суспільства. Разом з тим воно має і власну, специфічну насиченість, яка визначається характером завдань, що стоять перед цією галуззю права.

Кримінальне право належить до публічних галузей системи права.

Всі пам'ятки - Закони дванадцяти таблиць, Закони Хамурагіпі, Закони Ману та ін.- містили в собі кримінально-правові норми.

Не випадає з цього загального ряду і найдавніша пам'ятка права східних слов'ян - «Руська правда». Перша її стаття містить саме кримінально-правову норму: «Убьет муж(ь) мужа, мьстить брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братучаду, любо сестрину сынови; аще не будеть кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будет русин, любо гридин, любо купчина, любо ябет-ник, любо мечник, аще изъгои бедеть, любо Словении, то 40 гривен положити за нь».

Як самостійна галузь права в системі права кримінальне право починає виділятись у Європі в XII ст. Саме в цей період у Булонському університеті вивчаються римське та канонічне кримінальне право.

У Росії виділення кримінального права в самостійну галузь проходить у XVIII ст. і пов'язано з виданням «Військових артикулів» Петра І.

Назва галузі походить від латинського сгітеп - злочин.

Поляки, чехи користуються для визначення цієї галузі терміном «карне право» (pravo karne). Якщо розглядати одне і основних призначень цієї галузі - карати за вчинений злочин, то цю назву можна було б визнати вдалою.

Російськомовна назва - «уголовное право». її походження також пов'язане з соціальним призначенням галузі - покаранням винних, які відповідали головою. Коріння назви проростають з найдревнішої пам'ятки східнослов'янського права - «Руської правди», яка і визначала такий вид відповідальності (головою). Виходячи з того, що цей правовий акт є джерельним і для українського права, М. Й. Коржанський висуває пропозицію про зміну україномовної назви нашої галузі і перейменування її в «уголовне право».

Саме поняття кримінального права містить у собі подвійне значення.

З одного боку, його розглядають як галузь законодавства - позитивне кримінальне право, яке знаходить свій прояв у Єдиному нормативному акті - Кримінальному кодексі України.

З іншого боку, - як галузь юридичної науки - вчення про кримінальний закон, практику його застосування, теоретичні проблеми розвитку тощо.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України - це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Характерні ознаки позитивного кримінального права:

встановлення кримінально-правових норм виключно вищим органом державної влади країни - Верховною Радою України; знаходження вияву виключно в такому виді нормативного акта, як Закон; особливого виду впливу - покарання.

Норми кримінального права регулюють кримінально-правові відносини, які виникають з факту вчинення злочину. Це особливі правовідносини, які носять назву «кримінальні правовідносини».

Видатний учений-криміналіст, доктор кримінального права, сенатор, професор М. С. Таганцев у своїй класичній праці «Русское уголовное право» зазначав: «Как посягательство на норму права в её реальном бытии, на правоохраненный интерес жизни, преступное деяние является известным жизненным отношением, возникающим между посягающим и предметом посягательства, совмещающем в себе своеобразные черты, или признаки, на основании коих оно входит в группу юридических отношений вообще и, притом, занимает в этой группе самостоятельное место, как уголовно-наказуемая неправда».

Кримінально-правові відносини - це специфічний вид суспільних відносин які виникають у зв'язку із вчиненням особою найтяжчого виду правопорушень - злочинів. За змістом кримінально-правовові правовідносини можуть бути диференційовані на два основних види:

охоронні кримінально-правові відносини які становлять переважну більшість, оскільки саме для охорони найважливіших цінностей суспільства покликана дана галузь права;

заохочувальні кримінально-правові відносини які покликані регулювати позитивну поведінку громадян в екстремальних ситуаціях, що примикають до сфери кримінально-правового регулювання - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця та ін

Звідси об'єктами правовідносин є, з одного боку, порушення встановленого законодавцем правила поведінки, вчинення діяння, яке заборонено державою, а з іншого - діяння, яке хоча і спричиняє шкоду, однак за своїм змістом є суспільно корисним.

Суб'єктами правовідносин виступають, з одного боку, держава в особі органів правосуддя, а з іншого - особа, яка порушила кримінально-правовий припис.

Зміст кримінальних правовідносин полягає в праві органів правосуддя притягати до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні кримінально-правових приписів, призначати їм покарання, яке є адекватним ступеню їх вини, а також в обов'язку осіб, що порушили кримінальний закон, відповідати за вчинене, відбути покарання та перенести інші негативні наслідки, пов'язані із застосуванням кримінального закону.

Кримінальні правовідносини реалізуються в діяльності органів правосуддя в процесі розкриття злочину, притягненні винного до кримінальної відповідальності, постанові вироку та застосуванню кримінального покарання.

Кримінальні правовідносини виникають з моменту вчинення особою злочину і закінчуються в момент набуття обвинувальним вироком законної сили.

Специфічними для кримінального права є і його джерела. Якщо в інших галузях системи права їх коло досить широке, то в кримінальному праві воно обмежене.

Джерелами кримінального права виступають:

1. Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т. ч. і кримінального законодавства. (Див. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 1 від 19.01.2001 «Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України»).

2. Кримінальний Кодекс України - основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм.

3. Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство. (Див. Закон України від 10 грудня 199 І р. «Про дію міжнародних договорів на території України»).

4. Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів (ст. 152 Конституції України).

1.2. Предмет кримінального права. Метод кримінально-правового регулювання

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії", скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Предмет кримінального права не збігається з предметом науки кримінального права, який полягає у вивченні та теоретичному розвиткові:

♦ історії цієї галузі права;

♦ джерел кримінального законодавства;

♦ чинного кримінального законодавства;

♦ практики застосування кримінального законодавства органами правосуддя;

♦ моделюванні розвитку кримінального законодавства;

♦ проблем підвищення дієвості кримінального законодавства в питаннях загальної та спеціальної превенції злочинів та злочинності;

♦ кримінального законодавства іноземних країн. Українська наука кримінального права завжди посідала гідне

місце у світовій кримінально-правовій науці. В дорадянський період її представляли такі відомі вчені як А. Ф. Кістяківський, Л. С. Белогриць-Котляревський, Л. Є. Владимиров, М. П. Кубинський та багато інших. В епоху радянської влади, незважаючи на домінування у науці ідеологічного начала, значний внесок у розвиток кримінального права зробили М. І. Бажанов, Я. М. Брайнін, М. М. Гродзинский, П, С. Матишевський, В. В. Сташис, В. Я. Та-цій, В. С Трахтєров, С І. Тихєнко та ін.

-Як відомо, метод - це сукупність певних засобів, прийомів, за допомогою яких здійснюється регулювання та охорона суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання відповідної галузі права. Як зауважував видатний учений-криміналіст, один з батьків судової реформи 1863 р. проф. В. Д. Спасович у першому російському підручнику кримінального права, «во всяком государстве правительству, по существу его и назначению, принадлежит право взыскивать посредством наказания с нарушителей законов положительных»

Регуляція суспільних відносин кримінальним правом пов'язана із застосуванням засобів, прийомів, притаманних виключно цій галузі права. Специфіка їх полягає в застосуванні до винної особи з боку держави покарання - крайнього, найсуворішого і найжорсткішого виду реакції. Саме тому метод правового регулювання для кримінального права полягає у застосуванні примусу у виді покарання. Однак він застосовується лише, коли:

♦ конкретне вчинене діяння віднесено до категорії злочинів і містить склад відповідного злочину;

♦ особа, яка скоїла це діяння, є винною.

Метод кримінально-правового регулювання знаходить свій прояв у притягненні особи до кримінальної відповідальності, яка є покладеним на особу, що вчинила порушення кримінальної норми, державою або суспільством обов'язком дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи, адекватні ступеню небезпечності вчиненого порушення.

Разом з цим визначення методу кримінального права виключно як застосування примусу було б дещо обмеженим поглядом на проблему. Виходячи із того, що кримінальне право своїми нормами заохочує громадян до вчинення низки соціально-корисних дій (необхідної оборони, затримання злочинця, невиконання злочинного наказу і т. ін.) методом кримінального права слід визнати також заохочення, яке щоправда, застосовується в обмежених випадках.