6.3. Предмет злочину

Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.

Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніших щодо розробки і розуміння у зв'язку з об'єднанням у ній філософських, правових та інших питань.

У загальноприйнятому розумінні предметом злочину є об'єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину.

Предмет злочину має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визначення ступеня суспільної небезпеки злочину. Як зазначає М. Й. Коржанський, «фізичні чи соціальні властивості предмета злочину в багатьох випадках служать підставою для розрізнення суміжних злочинів, а також для відмінності злочину від незлочинних дій».

У багатьох складах злочинів, передбачених КК України, предмет злочинного посягання не визначається, так як це не викликає необхідності. Наприклад, не потребує визначення предмет у ст. 185 КК, яка передбачає відповідальність за крадіжку. Адже викрасти можна фактично будь-яке майно, яке виступатиме предметом злочинного посягання. Практично перелічити навіть тільки види предметів цього злочину неможливо.

У ряді складів злочину предмет називається конкретно (напр., ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» визначає як предмети злочину вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої.

У деяких випадках законодавець називає властивості предмета, не визначаючи його конкретно (напр., ст. 265 КК «Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами»).

У тих випадках, коли предмет злочину безпосередньо визначається у диспозиції складу злочину, він стає обов'язковим елементом складу злочину, і його відсутність свідчить про відсутність складу злочину в цілому. Приміром, ст. 301 КК «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» визначає як предмет злочину твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру. Відсутність цих предметів свідчить про відсутність самого складу злочину передбаченого цією нормою КК.

Суспільно небезпечні наслідки злочину часто визначаються саме шкодою, яка заподіяна предмету злочину, його характеристиками та особливостями.

У науковій літературі існує точка зору про наявність так званих безпредметних злочинів.

Ряд учених стоїть на позиції відсутності предмета в злочинах проти особи. При цьому автори зазначають, що людина аж ніяк не може виступати предметом посягання. Помилка прихильників цієї точки зору полягає в тому, що вони не розрізняють двоєдиної суті людини, коли, з одного боку, вона є суспільною істотою-особою, а з іншого,- відповідною гілочкою на загальному дереві живої природи.

Звичайно, що як соціальна істота-особа, людина не може виступати предметом злочину. Однак як біологічна істота вона може і виступає предметом злочину, якому в процесі його вчинення спричиняється шкода.

Предмет злочину може бути «схованим» за функціями, які виконує той чи інший організм, механізм. Наприклад, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 145 КК «Незаконне розголошення лікарської таємниці», предметом злочину виступає те, на що діє (впливає) злочинець, тобто на свідомість особи, яка одержує відповідну інформацію. При цьому слід пам'ятати, що свідомість є функцією головного мозку, який є частиною біологічної складової людини і, таким чином, предметом у даному випадку знов-таки є людина як біологічна істота.

Друга група вчених вважає, що безпредметними є злочини, які вчиняються шляхом бездіяльності, та деякі види злочинів, які визначені бланкетною диспозицією.

Прихильники цієї точки зору не враховують того, що і при вчиненні злочину шляхом бездіяльності здійснюється вплив на предмет (або, навпаки, відповідний вплив не здійснюється), наприклад, вбивство шляхом ненадання допомоги передбачає нездійснення відповідного впливу на людину як біологічну істоту.

Те саме можна сказати і про злочини, які визначені бланкетни-ми диспозиціями.

У зв'язку з цим слід повністю погодитись з точкою зору авторів підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», які наголошують, що «...предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поруч з об'єктом».

Відмінність предмета від об'єкта злочину показана на схемі (рис. 12).

Відмінність об'єкта від предмета

ОБ'ЄКТ

ПРЕДМЕТ

Сукупність суспільних відносин, благ та інтересів,

які охороняються кримінальним правом

Необхідний елемент кожного складу злочину

Завжди спричиняється

або може бути спричинена

шкода внаслідок вчинення

злочину

Предмети матеріального

світу, діючи на які (через

які) вчиняється посягання

на об'єкт злочину

Ознака окремих складів злочинів

Не обов'язково

ушкоджується

при вчиненому злочині

Розділ 7 ОБ`ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ 7.1. Поняття та значення об`єктивної сторони злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - чи не найважливіший для практичної діяльності елемент складу злочину. Саме шляхом дослідження об'єктивної сторони робиться висновок про зміст інших елементів складу злочину.

Будь-який висновок у кримінальній справі може бути здійснений виключно по матеріальних слідах, які залишає після себе злочин у реальній дійсності. Матеріальні сліди, які фіксують зовнішню сторону злочинного діяння,- це відповідний «негатив» злочинної поведінки та її наслідків.

В. Д. Спасович вказував, що «субъект и объект, виновник и предмет преступления — это такие данные, без которых преступление немыслимо, но от них зависит одна только возможность преступления. Они могут существовать одно возле другого, не соединяясь одно с другим. Уголовную связь между ними образует преступное деяние. Это деяние есть нечто цельное, но ум, разбирая его, подмечает в нем две главные стороны, которые так тесно связаны, как тело и душа в человеке, как форма и содержание в каждом явлении: сторону объективную внешнюю, предметную и сторону субъективную, внутреннюю, личную». Розкриваючи зміст об'єктивної сторони складу злочину, В. Д. Спасович зазначав, що її утворюють дія з її наслідками (як називав автор, «действие и дело» ).

О. Ф. Кістяківський, визначаючи об'єктивну сторону складу злочину, вказував, що її утворюють «самое действие и его последствие дело, или внешняя деятельность субъекта и его результат».

Л. С. Бєлогриць-Котляревський, хоча і не визначав об'єктивну сторону, як елемент складу злочину, проте називав серед загальних ознак злочину (маючи при цьому на увазі саме склад злочину), «преступное действие и его последствие».

Професор Варшавського університету В. В. Єсіпов виділяв у структурі складу злочину «внешнюю сторону преступления», яка, на його думку, складається із елементів, якими є час, місце, знаряддя і засоби скоєння злочину.

Н. Д. Сергієвський не розглядав взагалі поняття складу злочину, не виділяв його елементів, хоча досить детально характеризував його зовнішню сторону.

М. С. Таганцєв чітко визначав як елемент складу злочину «преступное действие», поділяючи його на «содеяние» и «бездействие». У зовнішню сторону злочину ним включались також наслідки діяльності, які визначались як «создание определенной опасности для конкретного правоохраняемого интереса», а також причинний зв'язок між ними.

В одному з перших фундаментальних підручників з кримінального права в СРСР визначення об'єктивної сторони злочину взагалі не давалось, однак розкривались його ознаки, до яких автори відносили суспільно небезпечне діяння, наслідок і причинний зв'язок між ними. При цьому рівень визначення вказаних ознак був набагато нижчий, ніж у дореволюційних учених.

Практично ідентично розглядався цей елемент складу злочину і в другому виданні цього підручника.

Одним із перших, хто наблизився до сучасного розуміння змісту об'єктивної сторони складу злочину, був А. Н. Трайнін. У монографії «Общее учение о составе преступления» він поділяв ознаки даного елемента на обов'язкові (суспільно небезпечне діяння, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними) та факультативні (предмет посягання, спосіб, час, місце, обстановка вчинення злочину).

А. А. Піонтковський, даючи визначення об'єктивній стороні складу злочину, вказував, що вона характеризується суспільно небезпечним діянням, його злочинними наслідками та причинним зв'язком між ними. '

Як добре відомо, особа визнається винною у скоєнні злочину на підставі аналізу та оцінки доказів, зібраних по справі та оцінених судом в обвинувальному вироку (ст. 323 КПК). Всі вони - відповідні відбитки злочинної поведінки, те, що вона залишила після себе у зовнішньому світі.

Диспозиції норм Особливої частини КК України, описуючи те чи інше злочинне діяння, здійснюють це шляхом визначення саме об'єктивної сторони складу злочину.

За характеристикою об'єктивною стороною здійснюється відокремлення багатьох подібних між собою злочинів (напр., ст. 185 КК «Крадіжка» і ст. 186 КК «Грабіж»).

Саме виконання об'єктивної сторони складу злочину є підставою для застосування кримінального закону, для притягнення винного до кримінальної відповідальності. У цьому положенні знаходить свій прояв принцип об'єктивізації кримінальної відповідальності, принцип об'єктивного ставлення за провину.

Застосування відповідальності не за конкретні суспільно небезпечні дії, а за «шкідливий» для пануючої в суспільстві влади склад думок свідчить про тоталітаризм влади. Яскравим прикладом такого підходу може бути існування в часи культу особи Й. В. Сталіна славнозвісної норми ст. 54 ч. 2 КК, яка передбачала обов'язковість притягнення до кримінальної відповідальності повнолітніх осіб родини військовослужбовця, який вчинив втечу або переліт за кордон, що проживали з ним або перебували на його утриманні навіть у випадку, якщо їм нічого не було відомо про підготовку до вчинення втечі.

Ознаки об'єктивної сторони визначаються в диспозиції, як правило, шляхом встановлення основних, загальних рис, притаманних конкретному злочину. їх відсутність в діянні свідчить про відсутність складу злочину. Часто (в злочинах з матеріальним складом) законодавець вказує і на шкідливі наслідки злочинного діяння, які настають в наслідок його вчинення. Найчастіше вони формулюються на узагальненому рівні — «велика шкода», «значна шкода», «тяжкі наслідки» та ін., хоча в ряді випадків законодавець вказує їх конкретні прояви (напр., ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби» та ін.).

При конструюванні складу деяких злочинів у ряді випадків вказуються також спосіб вчинення, час, місце та інші особливі характеристики, які притаманні окремим складам злочинів (напр, ст. 186 КК «Грабіж», ст. 283 КК «Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда», ст. 432 КК «Мародерство» та ін.).

Виходячи з наведеного можна зробити висновок про зміст об'єктивної сторони складу злочину.

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, стан, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Значення об'єктивної сторони складу злочину

Один з елементів підстави кримінальної відповідальності

Один з показників ступеня суспільної небезпеки діяння

Критерій розмежування злочинів, характеристики яких збігаються

Підстава відмежування злочинів від Інших правопорушень

Рис. 13. Значення об'єкта злочину

Усі ознаки об'єктивної сторони, які визначаються нормами Особливої частини КК України, поділяють на дві групи:

- обов'язкові

- факультативні.

До обов'язкових належить суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).

До факультативних - шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідком (у злочинах з матеріальним складом), а також місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Значення об'єктивної сторони складу злочину схематично може бути визначено таким чином.