18.3. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК) не належить до звільнення від покарання, тому що у випадку застосування цієї норми не відбувається звільнення, а здійснюється лише заміна одного (більш тяжкого виду покарання) на інший (більш м'який) його вид.

Згідно із ст. 82 ч. 1 КК «Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невІдбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком».

Умовою заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є підтвердження винним своєю поведінкою того, що він твердо став на шлях виправлення (ст. 82 ч. З КК).

Однак застосування цього інституту можливе лише після фактичного відбуття засудженим визначених законом частин призначеного покарання, які залежать від категорії злочину та кримінально-правової характеристики засудженого,

«Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання».

Виходячи із змісту ст. 82 КК заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не передбачає наявності якоїсь ієрархічної залежності заміни. Достатньо, щоб нове покарання було просто більш м'яким за своїм видом, що визначається системою покарань, закріпленою ст. 51 КК. Таким чином, позбавлення волі на певний строк може бути замінено на будь-який інший вид, починаючи від обмеження волі і закінчуючи штрафом.

Даний інститут не застосовується до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 цієї статті до осіб, яким невідбута частина покарання була замінена більш м'яким, у випадках, визначених законом, у майбутньому може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання.

У випадках вчинення нового злочину в період відбування покарання обраного судом винному призначається покарання за правилами, передбаченими статтями 71 та 72 КК.

РОЗДІЛ 19 СУДИМІСТЬ. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ СУДИМОСТІ 19.1. Судимість

Судимість — це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов'язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після його виконання.

Зміст судимості визначений у ст. 88 КК України. Згідно із ч. 1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З цього моменту для особи виникають відповідні визначені законом правообмеження. Приміром, особа, яка має судимість, не може обиратись депутатом Верховної Ради України, місцевих органів самоврядування, не може призначатись на посаду судді та ін. Саме із судимістю закон пов'язує правову оцінку особи при вчиненні нею нового злочину, визначає умови застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Значення інституту судимості полягає в посиленні боротьби з рецидивом злочинів, запобіганні проникнення злочинної ідеології у владні структури (ст. 88 ч. 2).

Основні кримінально-правові наслідки судимості пов'язані з тим, що:

- наявність в особи, яка вчинила злочин, непогашеної або не знятої судимості відповідно до ст. 32 ч. 4 КК дає підстави для оцінки нового злочину як повторного;

- наявність в особи судимості дає підстави для визнання нового вчиненого нею злочину як рецидиву злочинів (ст. 34 КК);

- виходячи з того, що відповідно до ст. 67 ч. 1 п. 1 КК повторність і рецидив злочинів визнаються обставинами, що обтяжують покарання, наявність судимості також автоматично визнається обтяжуючою обставиною;

- наявність в особи судимості відповідно до статей 75, 81, 82 КК визначає встановлення більш жорстких умов застосування пільгових норм звільнення від покарання та заміни призначеного покарання більш м'яким. У зв'язку з цим не можна погодитись з точкою зору авторів цитованого підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», які вважають, що наявність судимості «виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45^7). Аналіз вказаних статей не дає підстав для такого висновку. Законодавець жодним чином не згадує наявність судимості при визначенні правообмежень у застосуванні цих інститутів, а розширене тлумачення вказаних кримінально-правових норм є недопустимим, отже суттєво обмежує права особи;

^ судимість безпосередньо визнається обтяжуючою обставиною при вчиненні низку злочинів, передбачених нормами Особливої частини КК (напр., ст. 186 ч. 2 «Грабіж», ст. 201 ч. 2 «Контрабанда» та ін.).

Як вже зазначалось, судимість виникає з моменту винесення обвинувального вироку. Однак не просто обвинувального вироку, а такого, яким особі призначено покарання. Згідно із ст. 88 ч. З «Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості». Також не мають судимості особи, яких було реабілітовано у встановленому порядку (ч. 4).