3. Державний лад

Особливістю державного ладу Галицько-волинської дер­жави було те, що тривалий час вона не поділялася на уді­ли. Після смерті короля Данила держава розпалася на Галицьку і Волинську землі, а відтак кожна з цих земель почала у свою чергу подрібнюватися. Особливістю було і те, що влада, по суті, знаходилась у руках великого боярства.

Оскільки галицько-волинські князі не мали широкої економічної і соціальної бази, їх влада виявилася нетрив­кою. Князівська влада передавалась за спадком —місце померлого батька займав старший син. Значним впливом при синах користувалася мати-вдова. Незважаючи на си­стему васальної залежності, за якою встановлювалися взаємини між членами князівського дому, кожне князівське володіння було значною мірою політичне самостійним.

Хоча князі виражали загалом інтереси феодалів, однак не могли зосередити у своїх руках повноту державної влади. .Галицьке боярство відігравало важливу роль у політичному житті країни. Воно керувало навіть князівським престолом —запрошувало і скидало князів;. Історія Галицько-Волинської держави знає чимало прикладів, коли князі, які втратили підтримку боярства, залишали свої князівства.

Характерними були також форми боротьби з небажа­ними князями. Бояри запрошували угорців і поляків, уби­вали невигідних князів (так були повішені князі Володи­мир і Роман Ігоровичі 1208р.), виганяли їх з Галичини(1226р.). Відомий також випадок, коли проводир галицького боярства Володислав Кормильчич проголосив себе1213р. князем. Часто боярські заколоти проти князя очо­лювали представники церковної знаті. За таких умов ос­новною опорою князів стали середні та дрібні феодали, а також міські верхи.

Галицько-Волинські князі мали широкі адміністративні, (військові, судові та законодавчі повноваження. Зокрема, вони призначали посадових осіб у містах і волостях, наді­ляючи їх земельними володіннями -ага" умови служби. Ту належало право збору податків, карбування монет, роз­поряджатися казною, визначення митних зборів. Вони мали вплив на церковні справи (за їх згодою призначалися єпи­скопи, які тільки потім посвячувалися київським митро­политом). Князі формально були головнокомандувачами всіх збройних сил, до складу яких із професійною дружи­ною в період ворожих нападів входило і народне опол­чення. Натомість кожний боярин мав військове ополчення, а оскільки полки галицьких бояр переважно були більши­ми, ніж князівські, то у випадку розбіжностей з того чи іншого питання могли сперечатися з князем шляхом вій­ськової сили. Тоді верховна судова влада переходила до боярської верхівки. Нарешті, князі видавали грамоти щодо різних питань управління. Але часто бояри не признавали ці грамоти. Князь змушений був допускати бояр до управ­ління державою. Незважаючи на свій авторитет і владу, він фактично залежав від боярства, а воно, у свою чергу, використовувало князя як знаряддя для охорони своїх інтересів.

Бояри здійснювали владу за допомогою ради бояр До її складу входили наймогутніші землевласники, єпископи та особи, що посідали вищі державні місця. Склад, права, компетенція ради не були точно визначені: Боярська рада скликалася, як правило, за ініціативою самого боярства. Князь не мав права скликати раду за своїм бажанням, не міг видати жодного акту без згоди боярської рад.».Вона запопадливо захищала інтереси боярства, втручаючись на­віть у сімейні справив князя (наприклад, коханку князя Ярослава Осмомисла Настасію бояри спалили). Цей ор­ган, не будучи формально вищим органом влади, фактично управляв державою. Оскільки до складу ради входили бояри, котрі займали найважливіші адміністративні посади, їй фактично підпорядковувався весь державний апарат управління.

Інколи при надзвичайних обставинах галицько-волинські князі з метою зміцнення своєї влади скликали віче Однак воно не було постійною установою і не мало такого значення, як,наприклад, у Новгороді. У ньому могли брати участь все населення, проте вирішальну роль відігравала верхівка феодалів.

Галицько-волинські князі брали участь у загальноруських феодальних з'їздах. Рідко скликалися з'їзди феодалів, що стосувалися тільки Галицько-волинського князівства. Так, у першій половині XIIст. відбувся з'їзд феодалів у м. Шарці для розв'язання питання про міжусобиці між си­нами перемиського князя Володаря Ростиславом і Володимирком.

У Галицько-Волинському князівстві раніше, ніж в ін­ших руських землях, виникло двірцево-вотчинне управлін­ня. У системі цього управління провідне місце посідав двірський, або дворецький, що заступав князя в управлін­ні, війську, суді.

Серед двірцевих чинів згадується печатник, стольник, ловчий, конюший, ключник та ін. Печатник відав князів­ською канцелярією, охороняв князівську скарбницю, яка водночас була і князівським архівом. У його руках знахо­дилась князівська печатка. Стольник завідував столом кня­зя, прислуговував йому під час їжі, відповідав за якість страв та сервування стола. Ловчий відав полюванням на звірів. Головна функція конюшого зводилася до обслуго­вування князівської кінниці. Під їх управлінням діяли численні князівські ключники. Посади дворецького, печат­ника, стольника, конюшого та інших поступово перетво­рювалися у двірцеві чини.

Територія Галицько-волинської держави спочатку поді­лялася на тисячі та сотні. \У міру того як тисяцькі та сотські зі своїм управлінським апаратом поступово вхо­дили до складу двірцево-вотчинного апарату князя, ви­никли посади воєвод і волостелів. Відповідно територія держави була поділена на воєводства і волості. В общи­нах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами.

Князь у міста визначав і посилав посадників. Вони мали не тільки адміністративну і військову владу, а й виконували судові функції, збирали данину і мита з на­селення. Різнорідні нижчі функції виконували биричі (зби­рали податки, данину), мостники (плату за проїзд через мости), митники (мита) тощо.