2. Суспільний лад

Рід заняття та різниця в матеріальному добробут були основою поділу населення на окремі соціальні групи У IXст. сформувався панівний .клас феодалів, до якого, входили, київські" та місцеві князі, бояри. Князі та бояри "збільшували землеволодіння і господарства внаслідок захоплення общинних земель і перетворення общинників у феодальне залежне населення. Найбільшим феодалом вважався великий князь. Зосередивши обширні приватні володіння, великий князь київський розпоряджався об­щинними землями, що вважалися державними, роздаючи їх дружинникам, які. становили сконсолідоване військо Арабський письменник і мандрівник Ібн-Фадлан зазначав, що ці «вірні люди умирають разом з князем і йдуть на смерть за нього». Крім прибутків від великого феодального господарства, на користь князя надходили прибутки з суду. Збиралася данина. Однак через зростання великого землеволодіння бояр, які захоплювали обід землі, прибутки великого князя від суду і збирання данини поступово зменшувалися.

Поряд з великокнязівським доменом (від лат. dominium —володіння),а також володінням місцевих князів існували боярськодружинні володіння.. Назва бояр, спершу болярів, походила від «болій» —більший.Меші бояри, які називалися дітськими або отроками, посідали нижче становище. Феодальна власність на землю мале ієрархічний характер. Князі окремих феодальних воло дінь були у васальній залежності від великого князя київського і самі мали дружинників, котрі одержували від них землі в умовне володіння.

Зростало—церковне володіння, зокрема монастирське. Сприяючи розвиткові феодальних відносин, церква з князем і боярами перетворилась у великого землевласника. Вона захоплювала общинні землі, займала пусті, заселяючи їх залежними людьми. Водночас церква збільшувала землеволодіння внаслідок дарувань князів і б а також шляхом купівлі й обміну земель. Особливо великі земельні володіння зосередили монастирі (Києво-Печерський та ін.). Великі прибутки одержувала церква від численних поборів і церковного суду, який відав справа­ми, пов'язаними з порушенням християнських обрядів¹ церковних норм сімейного права.

Феодальне господарство ґрунтувалося на експлуата­ції різних груп залежних людей. Найчисленнішу групу залежного населення становили смерди (назву вважають запозиченою з перської мови).Приблизно до серединиXIст. значна частина смердів ще була відносно вільною і сплачувала князям данину (спочатку головним чином хутром, а потім —грішми). Наприкінці XIст.—початкуXIIст. чимало смердів шляхом економічного та позаеко­номічного примусу були перетворені у феодальне залеж­них людей. Феодальному поневоленню вільних смердів як економічному процесові сприяли князівські та боярські побори, участь у воєнних походах стихійні лиха, епідемії, недорід, голод, феодальні міжусобиці та напади кочівників.

Феодально залежний смерд мав приватне господарство і житло. Проте його майнові права були обмежені. Коли смерд умирав, не залишивши синів, його майно переходило до феодала навіть якщо у смерда була дочка. Коли ж умирав феодал, який не мав синів, його майно передавалося у спадщину дочкам.

Численну групу феодально залежних людей у Київ­ській державі становили рядовичі, котрі перебували у тимчасовій феодальній залежності у зв'язку з догово­ром —«рядом». Однією з Категорій рядовичів стали за­купи. Так називали смердів, які розорилися і попали в кабалу до князів і бояр. Не маючи засобів виробництва, смерд змушений був брати у феодала «купу», тобто по­зичку грошима, і одержував від нього земельний наділ. Якщо закуп покидав землевласника, він повинен був по­вернути позичку. За одержану купу закуп працював у господарстві феодала, тобто відбував панщину. Рема­нент, яким він користувався (соха, плуг, борона), а та­кож кінь належали феодалові. Коли закуп тікав, його обертали на раба. Значну групу феодально залежного населення становили також ізгої (від «гоїти» —жи­ти) —люди, котрі не мали засобів виробництва для ве­дення власного господарства. У становище ізгоїв потрап­ляло багато рабів (їх називали також холопами або че­ляддю), які могли звільнитися від рабства за викуп.

Джерелами рабства були полон під час війни, купів­ля невільної людини, шлюб із рабинею, продаж збанкрутованого купця за борги, покарання закупа за втечу від феодала. Діти холопа були також рабами. Проте невільництво не мало широкого розвитку. Феодали часто оса­джували своїх рабів на господарствах, і вони пере­ходили до категорії залежних селян. Полегшенню долі рабів значно сприяло християнство, яке не визнавало невільництва. У пізніші часи рабство майже цілком зникло.

Міське населення поділялося на дві основні групи —м³ську аристократ³ю ³ м³ськ³ низи. До м³сько¿ арстократії належали; князі, бояри; вище духовенство, купці, ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство становили міські низи, які у багатьох повстаннях виступали про­ти феодалів разом зі смердами. Так, у 1113році у Києві спалахнуло велике народне повстання, викликане утиска­ми міської бідноти з боку князівської адміністрації, а також розвитком лихварства, яке розоряло населення. Міську бідноту активно підтримали смерди.