- •Розділ і стародавні держави і пра на території україни (VII ст. До н. Е.—VI ст. Н. Е.)
- •1. Виникнення стародавніх держав
- •2. Скіфія
- •3. Античні міста-держави
- •4.Боспорське царство
- •5. Стародавні східні слов'яни
- •Розділ II суспільно-політичний ла; і право київської русі
- •1. Утворення української держави-україни-русі
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ III
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IV суспільно-політичний лад і право на українських землях у складі великого
- •Та речі посполитої
- •1. Приєднання українських земель до великого князівства литовськог та до польщі
- •2. Суспільний лад
- •3. Виникнення українського козацтва. Запорізька січ
- •4. Державний лад
- •5. Право
- •Розділ V
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •5. Входження україни до складу росії та його наслідки
- •Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав
- •2. Входження правобережної україни до складу росії
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний лад
- •5. Ліквідація автономного устрою україни
- •6. Право
- •1. Криза і розпад феодально-кріпосницького ладу
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ VIII суспільно-політичний лад і право україни у другій половині XIX ст. І. Скасування кріпосного права
- •2. Суспільний лад
- •3. Державний лад
- •4. Право
- •Розділ IX
- •(1772—1918 Рр.)
- •1. Загарбання західноукраїнських земель австрією
- •2. Органи урядової адміністрації
- •3.Органи самоврядування
- •4. Право
- •Розділ х
- •(1917—1920 Рр.)
- •1. Розпад російської імперії та відродження української держави
- •2. Система органів центральної ради
- •3. Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на україну
- •4. Четвертий універсал і проголошення україни незалежною демократичною дер
- •5. Українська держава за гетьмана п. Скоропадського
- •6. Українська держава за директорії
- •1. Розпад австро-угорщини і проголошення зунр
- •2. Державний лад зунр
- •3. Законодавча діяльність зунр. Злука унр і зунр
- •4. Падіння зунр
- •Утворення срср та зміни / суспільно-політичному житті україни
- •1. Передумови утворення і юридичне оформлення срср
- •2. Прийняття загальносоюзної конституції і дальший розвиток конституційного законодавства урср
- •3. Перебудова державного апарату урср
- •4. Адміністративно-територіальна реформа
- •5. Кодифікації та характеристика права
- •Розділ хні входження західної у країн та північної буковини до складу україни (1939—1940 рр.)
- •1. Окупація західноукраїнських земель та їхнє сощально-політи-чне становище у складі іноземних держав
- •Розділ XIV зміни в державному апараті та праві україни в роки другої світової війни
- •1. Напад фашистської німеччини на радянський союз. Спроби відновлення української держави
- •2. Розчленування території україни характеристика окупаційного режиму
- •3. Державний лад
- •Розділ XV
- •1. Соціально-політичне становище закарпаття у складі чехословаччин.И
- •2. Створення і діяльність органів народної влади. Входження закарпаття до урср
- •Розділ XVI розпад срср та відродження української суверенної, незалежної, соборної держави
- •1. Процес перебудови і зміни в суспільно-політичному житті україни
- •2. Декларація про державний суверенітет україни 16 липня 1990 р.
- •3. Акт проголошення незалежності україни 24 серпня 1991 р.
- •4. Державне будівництво в україні на сучасному етапі
- •Список літератури
- •290008 Львів, вул. Пекарська, 11,
4. Право
Пореформений період характеризувався застосуванням в Україні поряд із Зводом законів Російської імперії нового законодавства. Цивільне і кримінальне право по повнилося новими нормами. Проводилася робота, спрямована на кодифікацію цих галузей права. Імператор Олександр II 20листопада 1864р. затвердив Судові статути, які 1893р. офіційно приєднані до Зводу законів як 16-й том. До Судових статутів увійшли чотири великі акти:
1)встановлення судових установ; 2)Статут цивільного судочинства; 3)Статут кримінального судочинства; 4)Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. Внаслідок видання статутів цивільного і кримінального судочинства завершилося виділення у самостійні галузі кримінального процесуального і цивільного процесуального права.
Головним джерелом цивільного права залишався 10-й том Зводу законів. Деякі норми у ньому змінені відповідно до селянської реформи. Селяни стали активнішими учасниками цивільних правовідносин. Вони могли купувати і продавати, а також укладати інші угоди. У нормах цивільного права приділялася значна увага регулюванню різних відносин, пов'язаних з дальшим розвитком промисловості й торгівлі. З'явилося чимало нових нормативних актів, що регулювали правове положення приватних підприємств.
Але ці зміни не ліквідували загалом феодального характеру Зводу законів і часто мали половинчастий характер. Так, у зв'язку зі скасуванням кріпосного права селяни були вилучені з переліку об'єктів власності, у законах про стани перелічувалися надані їм особисті та майнові права. Але водночас яскравим пережитком було збереження у Зводі таких положень, як віднесення до об'єктів власності нерухомого майна, зокрема поміщицьких земель, на яких проживали тимчасовозобов'язані селяни. Цивільне право, як і раніше, обмежувало право розпорядження родовими, заповідними і майоратним» маєтностями. Законодавець в інтересах дворян-поміщиків турбувався про те, щоб ці маєтності залишалися неподільними. Зберігався принцип, встановлений Соборним уложенням 1649р., щодо викупу родових маєтностей. Продовжували діяти деякі норми звичаєвого права, що обмежували права селян, хоч вони і звільнилися від кріпосної залежності. Ці обмеження стосувалися права власності селян на землю. Селяни не могли вільно розпоряджатися своїми земельними наділами. Більшість правочинів, пов'язаних із землею, могла відбуватися тільки за згодою селянської общини.
Серед законів другої половини XIXст. і сенатських рішень вирізняється група актів, що повинні були регулювати земельні відносини у Правобережній Україні. Вони встановлювали пільги або обмеження на придбання землі залежно від національної належності покупців.
Розвиток промисловості сприяв прийняттю законодавчих актів, які регулювали питання праці та зарплати. Ці фабричні закони поклали початок становленню і розвитку нової галузі права Російської імперії —фабричному праву. До них належали закони: Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах 1882р., Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах 1885р., Про нагляд за закладами фабричної промисловості та про взаємовідносини фабрикантів і робітників 1886р., Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості 1897р. тощо. Однак царизм поширив фабричні закони лише на центральні губернії європейської Росії, в інших регіонах вони вводилися із затримкою або взагалі не були запроваджені. Так, в Україні закон 1886р. Про нагляд за закладами фабричної промисловості та про взаємовідносини фабрикантів і робітників ввели у Київській, Волинській, Подільській, Харківській, Херсонській губерніях тільки через сім років — 1894р. На Таврійську, Полтавську і Чернігівську губернії цей закон поширився ще пізніше.
Фабричні закони застосовувалися лише у приватних підприємствах. На державні заводи і підприємства та велику частину залізничних майстерень вони не поширювалися. Щодо захисту інтересів і наданих прав робітникам, фабричні закони мали декларативний характер і не створювали надійних гарантій від сваволі заводчиків і фабрикантів. Правову основу збереження повновладдя та сваволі підприємців становив також перевиданий 1895р. Статут про промисловість, який діяв повсюдно. Нова редакція розділу «Про найом робітників на фабрики, заводи і мануфактури» охоплювала норми, що забезпечували повне підпорядкування робітників владі власника, управляючого і взагалі заводської адміністрації, причому розмір заробітної плати встановлював сам підприємець.
Найінтенсивніше розвивалося царське законодавство у галузі кримінального права. Були видані законодавчі акти, проводилася подальша його кодифікація. У 1866р. здійснена нова редакція Уложення про покарання кримінальні та виправні у зв'язку з проведенням селянської реформи, реформи поліції, судової реформи і деякими змінами каральної політики. Починаючи з 1863р., на підставі указу «Про деякі зміни в існуючій нині системі покарань кримінальних і виправних» було обмежено застосування тілесних покарань, але він не поширювався на волосні суди, створені згідно з реформою 1861р., які широко застосовували покарання палицями. Уложення1866р. вилучило тілесні покарання із загального переліку покарань, але його ст. 78допускала можливість заміни тюремного ув'язнення покаранням палицями. Чимало статей про незначні злочинні дії перенесено до Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями 1864р., внаслідок чого в Уложенні редакції 1866р. залишилося1711статей. У 1885р. з'явилася чергова редакція Уложення з новими складами державних злочинів, поява яких безпосередньо зв'язана з розвитком національно-визвольної боротьби у Росії. У 1875р. був затверджений Військовий статут про покарання, а 1886р. —Військово-морський статут про покарання. Останні два кодекси застосовувалися не тільки до військовослужбовців, а й до цивільних осіб при звинуваченні у політичних злочинах, вчинених під час оголошення про воєнний стан або становище посиленої чи надзвичайної охорони у даній місцевості. В останньому десятиріччі XIXст. був підготовлений новий кримінальний кодекс —Кримінальне уложення. Його затверджено 1903р., але в дію вводилися тільки окремі статті та глави. Загалом продовжувало діяти Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845р. зі змінами і доповненнями у редакції 1885р.
Посилення каральної політики царизму в Україні, як і в інших національних районах, поєднувалося з широкою репресивною діяльністю адміністративно-поліцейських органів. Норми, що встановлювали адміністративну відповідальність, були здебільшого зосереджені в актах, які визначали компетенцію губернаторів і поліції. Чільне місце серед них посідало Положення про заходи до охорони державного порядку і громадського спокою 1881р. На його підставі губернатори застосовували такі види адміністративних стягнень, як грошові штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адміністративні стягнення у вигляді арешту застосовували земські начальники, посади яких створено 1889р.
Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції (лат. praesumtio —припущення)невинності. За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат.vere dictum — правильно сказане}присяжних про винність або невинність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розв'язував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки прохання про помилування на ім'я імператора.
Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін. Перегляд судових рішень здійснювався в апеляційному порядку.