Глава II

законів мають право перевіряти всі загальні суди, але рішення про неконституційність закону ухвалює верховний суд (США, Аргентина, Японія). В інших країнах (Австралія, Індія, Маль­та) конституційність закону вправі перевіряти тільки верхов­ний суд після того, як справа доходить до нього після розгляду нижчими судами, які не мають права перевіряти конституцій­ність законів;

2) європейська (централізована) модель передбачає утво­рення спеціальних судових або квазісудових органів конститу­ційного контролю. Головна відмінність судових та квазісудових органів тут полягає в тому, що у квазісудових органах зазвичай використовується закрита, заснована на письмовому проваджен­ні, процедура, тому вони не розглядають індивідуальних консти­туційних скарг¹.

Відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Консти­туційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Кон­ституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадя­нин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом щонайменше де­сять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти ро­ків та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призна­ченим на повторний строк.

Основним об'єктом конституційного контролю є конститу­ційність законів (при цьому слід мати на увазі, що за світовою практикою закони, прийняті на референдумі, не підлягають кон­ституційному контролю. Хоча у законодавстві України це по­ложення не закріплено). Але до повноважень Конституційного Суду України також належать і інші контрольні повноваження (докладніше про це йдеться у § 4 глави XI).

¹ Маклаков В. В. Зазнач, праця. - С 84-99.

Основи вчення про Конституцію 73

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до розлі­чу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України -1 Іро Конституційний Суд України» від 04.08.2006 р. юрисдик­ція Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) не поширюється на за-КОНИ України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності.

Конституційний контроль поділяється на види за такими критеріями:

І) за часом здійснення:

• попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання ним чинності. Можливість здійснення попереднього консти­ туційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

• наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступ­ ного конституційного контролю передбачена ст. 150 Консти­ туції України;

2) за місцем здійснення:

• внутрішній контроль — проводиться самим органом, який видає акт;

• зовнішній контроль — проводиться іншим органом (напри­клад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

• консультативний контроль, що не має обов'язкової юридич­ної сили;

• постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнано не­конституційним, він утрачає юридичну силу або поверта­ється на розгляд органу, який його видав. Конституційний контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд Украї­ни» рішення і висновки Конституційного Суду України од­наковою мірою є обов'язковими до виконання;

4) за обов'язковістю проведення:

• обов'язковий контроль, коли акт неодмінно підлягає консти­туційному контролю, зазвичай попередньому. Таким є конт­роль, передбачений ч. 2 ст. 151, ст. 159 Конституції України;

• факультативний контроль, коли конституційний контроль проводиться за ініціативою уповноваженого суб'єкта. Най­частіше конституційний контроль є саме факультативним;

74