Глава II

Основи вчення про Конституцію

61

ність до конституції (наприклад, абз. 1 п. 12, п. 13Перехідних положень Конституції України). Досить часто норми, що міс­тяться в перехідних положеннях, оформлюються не у вигляді статей, а із застосуванням особливої нумерації, аби підкреслити їх специфічний характер (так, Перехідні положення Конституції України пронумеровані арабськими цифрами і містять 14 пунк­тів). Ця частина конституції дуже важлива для застосування пра­ва, оскільки вказує на те, з якого часу підлягає застосуванню та або інша конституційна норма.

Додаткові положення до конституції не містяться у Консти­туції України, але зазвичай у конституціях вони оформлені інакше, ніж основна частина, і містять норми щодо тлумачен­ня конституції, виключення із загальних правил, установлених конституцією, регулювання окремих питань.

Щодо писаних некодифікованих конституцій, то вони не ма­ють жодної системи викладення матеріалу.

Класифікація конституції"! здійснюється за такими крите­ріями.

/. За часом дії:

1. тимчасові конституції, що можуть прийматися на вста­новлений строк або до настання певної події;

2. постійні конституції. Ними є більшість конституцій (у тому числі й Конституція України), але факт установлення не­обмеженого строку їх дії не означає їх вічність, а лише вказує на намір законодавця в момент їх прийняття. Відомі конституції, які встановлюють неможливість власного скасування (напри­клад, Конституції Мексики, Греції).

//. За політичним режимом:

1. демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політич­них партій, передбачають виборність установ влади тощо;

2. авторитарні конституції, які обмежують або забороня­ють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав та свобод, скорочують повноваження представницьких ор­ганів;

3. тоталітарні конституції, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиче-

ність аж до визнання прихильності до певної ідеології (комуніз­му, ісламу тощо).

Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слу­гують для прикриття авторитарного політичного режиму, а іно­ді, хоча й рідше, навпаки, демократичний режим зберігає впро­довж певного часу авторитарну конституцію.

III. За формою правління:

1. монархічні;

2. республіканські.

IV. За формою політико-територіального устрою:

1. федеративні. Причому у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації;

1. унітарні.

V. За порядком прийняття:

1. октройовані (даровані);

2. договірні;

3. «народні» (зміст цих понять ми розглянемо в наступному параграфі).

VI. За порядком внесення змін:

1. гнучкі;

2. жорсткі;

3. змішані (зміст цих понять ми розглянемо в наступному параграфі).

VII. За формою:

1. писані;

2. неписані;

3. змішані (значення цих понять було розглянуто вище)¹.

§ 4. Прийняття та зміна конституцій

Для прийняття конституції необхідно розробити її текст. Проекти конституцій, як правило, розробляють: місцеві орга­ни влади, установчі збори, конституційні комітети (комісії) (як це мало місце в Україні при прийнятті чинної Конституції), парламент. Хоча, на думку О. Ф. Фрицького, текст Конституції

¹ Маклаков В. В. Зазнач, праця. — С. 62—65, 81—84.

62

Глава II

Основи вчення про Конституцію

63

України був би досконалішим, якщо б його проект розробляв орган, до складу якого входили фахівці-юристи, а не лише на­родні депутати¹.

Розрізняють такі способи прийняття конституцій:

1. октроювання —це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Це найменш демократичний спосіб прийняття конституції. На початку XIXст. такі консти­туції іменувалися хартіями. Після II Світової війни октройова-ними називали також конституції, даровані метрополіями сво­їм колоніям при зміні форми колоніального панування або при звільненні від нього. З нині чинних октройованими є конститу­ції Бельгії та Монако;

2. конституції, прийняті як результат договору. Вони не бу­ли поширені в минулому і майже не зустрічаються нині. Зазви­чай це були договори між монархом та виборним органом. Вони свідчили про таке співвідношення політичних сил, за якого мо­нарх уже був неспроможний дарувати свою конституцію. Іноді договірні конституції були результатом договору держав;

3. більшість нині чинних конституцій є народними. Вони приймаються парламентом чи установчими зборами або безпо­середньо затверджуються референдумом.

Найчастіше конституції приймаються установчими зборами (конституантою) —виборним органом, головною або єдиною ме­тою якого є створення конституції і який іноді виконує функ­цію парламенту.

Установчі збори прийнято поділяти на: суверенні, які оста­точно приймають конституцію, та несуверенні, які лише вироб­ляють конституцію, а затверджується вона іншим способом (най­частіше референдумом), а також початкові, котрі обираються гро­мадянами як такі, та інституціоналізовані, коли роль представ­ницьких установ виконують представницькі органи (парламен­ти), якщо вони мають право повного перегляду конституції.

Значення використання референдуму для затвердження кон­ституції може бути різним. Так, якщо референдум проводиться для затвердження конституції, яка є гласно розробленою і прий­нятою парламентом або установчими зборами, то такий порядок можна вважати демократичним. Якщо ж референдум проводить-

¹ Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. — С. 73—74.

ся в умовах тиску на громадян, проект готується та обговорю­ється вузьким колом осіб, такий спосіб затвердження конститу­ції на референдумі не можна розглядати як демократичний.

В основі зміни конституцій лежить народний суверенітет.

Розрізняють такі способи зміни конституцій:

1. гнучкий спосіб, за якого зміни до конституції вносяться шляхом прийняття звичайного закону. До гнучких конституцій, як правило, належать некодифіковані або змішані конституції;

2. жорсткий спосіб, коли поправки до конституції вносять­ся у більш складному порядку, ніж видання звичайного закону. Жорсткість конституцій має на меті забезпечення їх стабіль­ності, що сприяє укріпленню їх авторитету та відносній постій­ності конституційного ладу.

Жорсткі конституції можна поділити на два різновиди: а) власне жорсткі, до яких належать конституції, котрі змі­нюються парламентом одного й того самого скликання кваліфі­кованою більшістю в палаті або палатах, та конституції, що змі­нюються повторним голосуванням через певний строк, але пар­ламентом того самого скликання.

Так, відповідно до ст. 155Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І «За­гальні засади», розділу III«Вибори. Референдум* і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верхов­ної Ради України за нього проголосувало не менш як дві трети­ни від конституційного складу Верховної Ради України;

б) особливо жорсткі —це конституції, зміни до яких затвер­джуються на референдумі, парламентом наступного скликання, органами суб'єктів федерації або шляхом застосування інших процедур, що ратифікують зміни.

Порядок унесення змін до розділів І, III,XIIIКонституції України можна вважати особливо жорстким, оскільки відповід­но до ст. 156Конституції України законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III«Вибори. Рефе­рендум» і розділу XIII«Внесення змін до Конституції України», за умови його прийняття не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради України, затверджується все­українським референдумом, який призначає Президент України.