- •Глава і
- •10 Глава I
- •12 Глава і
- •§ 2. Система конституційного права
- •Глава I
- •§ 3. Поняття, ознаки та види норм конституційного права
- •20 Глава I
- •II. За роллю в механізмі правового регулювання:
- •III. За характером обов'язковості приписів, що в них міс тяться:
- •IV. За характером основного призначення приписів, що в них містяться:
- •V. За територією дії:
- •VI. За дією в часі:
- •VII. За сферою застосування:
- •§ 4. Реалізація норм конституційного права. Тлумачення норм конституційного права
- •Глава I
- •§ 5. Прогалини та аналогія в конституційному праві
- •§ 6. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види
- •28 Глава I
- •Глава I
- •§ 7. Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб'єкти, об'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення
- •Глава I
- •II. За змістом:
- •III. За формою:
- •IV. За часом дії:
- •36 Глава і
- •§ 8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, види
- •40 Глава I
- •42 Глава I
- •§ 9. Колізії в конституційному праві
- •§ 9. Колізії в конституційному праві
- •Глава I
- •Контрольні питання та завдання
- •Глава I Нормативно-правові акти
- •Література
- •Глава II
- •Основи вчення про конституцію
- •§ 1. Поняття конституції, її функції та властивості
- •Глава II
- •Глава II
- •§ 2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму
- •Глава II
- •§ 3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій
- •59 Глава II
- •Глава II
- •III. За формою правління:
- •64 Глава II
- •65 Основи вчення про Конституцію
- •§ 5. Загальна характеристика Конституції Автономної Республіки Крим
- •68 Глава II
- •Глава II
- •§ 6. Правова охорона Конституції України
- •Глава II
- •Глава II
- •Глава II
- •Контрольні питання та завдання
- •Нормативно-правові акти
- •Література
- •78 Глава II
- •Глава III
- •80 Глава III
- •Глава III
- •Глава III
- •§ 2. Поняття та принципи державного ладу України. Механізм та основні функції Української держави
- •87 Глава III
- •Глава III
- •Глава III
- •§ 3. Поняття, сутність, основні принципи та система суспільного ладу України
- •Контрольні питання та завдання
- •Нормативно-правові акти
- •Література
- •93 Основи конституційного ладу України
- •Глава IV
- •96 Глава IV
- •§ 2. Поняття громадянства і належність до громадянства України
- •Глава IV
- •§ 3. Принципи громадянства України
- •10Б Глава IV
- •§ 4. Порядок набуття та припинення громадянства
- •України. Повноваження державних
- •Органів, які беруть участь у вирішенні
- •Питань громадянства
- •118 Глава IV
- •120 Глава IV
- •122 Глава IV
- •124 Глава IV
- •§ 5. Конституційно-правовий статус іноземців,
- •Осіб без громадянства, біженців,
- •Закордонних українців та іммігрантів
- •В Україні. Право притулку в Україні
10 Глава I
3) суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого самоврядування (Ю. М. Тодика)1.
Отже, аналіз наведених точок зору щодо визначення предмета конституційного права дає підстави погодитися із точкою зору О. О. Кутафіна, відповідно до якої предмет конституційного права будь-якої держави не може бути раз і назавжди даним. Він залежить від змісту конституцій та інших основоположних документів, що діють у державі на даному етапі розвитку2.
До кола проблемних належить питання не тільки про зміст предмета конституційного права, а й про назву даної галузі права.
У період становлення радянського права ця галузь набуває стійкого найменування «державне право».
Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. І. П. Трайнін вніс компромісне рішення іменувати державне право конституційним (державним) правом.
Деякі радянські вчені (В. Ф. Коток, С М. Равін, І. Є. Фар-бер) вважали, що дану галузь права слід називати конституційним правом, оскільки державне право є конституційним як за змістом, так і за предметом суспільних відносин, які воно регулює. Поняття «державне право» є рівнозначним поняттю «право держави» і може бути застосоване щодо будь-якої галузі. Назва галузі права має відображати його специфіку і бути зрозумілою для широких мас населення.
Противники цієї точки зору (А. І. Лєпьошкін, А. X. Махнен-ко, Б. В. Щетинін) зазначали, що предмет будь-якої галузі права визначається не джерелами, а сферою його правового регулювання, тому саме назва «державне право» відображає специфіку правового регулювання в даній галузі права3.
Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю. М. Толики, В. С Журавського. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - С. 8.
2 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С 26.
3 Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С 31-33.
Конституційне право - галузь національного права України 11^
На сучасному етапі основні позиції вчених-конституціона-лістів щодо порушеного питання зводяться до такого:
на думку О. Ф. Фрицького, розв'язання цієї проблеми пов'язане з основними напрямами юридичної думки — природно-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право. У тих країнах, де реалізується позитивістський напрям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. А отже, галузь права іменується державним правом1;
В. А. Рижов зауважує, що вибір терміна зазвичай зумовлюється національною традицією слововживання. Так, англосаксонська та романська правові системи традиційно користуються терміном «конституційне право», оскільки у Великобританії, США, Франції до початку або на початку XIX ст. утвердився конституційний лад. Для країн германської системи (Німеччина, Швейцарія, Австрія) характерне вживання поняття «державне право», оскільки у цих країнах утвердження конституційного ладу відбулося пізніше. У соціалістичних країнах найчастіше вживають термін «державне право» (за винятком Куби, де використовується романська правова термінологія)2. На думку Н. А. Богданової, така позиція є спірною, оскільки на сьогодні в Німеччині утвердився конституційний лад, але галузь права досі називають державним правом. Аргумент деяких авторів про те, що в цій державі склалася така ситуація, оскільки конституція у Німеччині називається Основним законом, Н. А. Богданова вважає несерйозним3;
О. О. Кутафін зазначає, що, по-перше, цей спір має виключно термінологічний характер, оскільки у ньому не йшлося про обсяг предмета або про зміст галузі, а, по-друге, він не міг закінчитися перемогою якоїсь зі сторін, оскільки предмет галу-
1 Фрицький О. Ф. Зазнач, праця. — С 8.
2 Рыжов В. А. Конституционное право как отрасль права в зарубежных странах // Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1-2. Часть общая / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 2000. - С. 1-2.
3 Богданова Н. А. Цнт. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. - С. 34—35.