3.2. Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

Основними факторами формування і розвитку соціально-трудо­вих відносин є:

• соціальна політика;

• глобалізація економіки;

• розвиток суспільної праці та виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх жит­тя і праці. Соціальна політика включає в себе: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну допомогу.

Соціальний захист — система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка — система заходів для економічного насе­лення, яка передбачає створення умов, що дозволяють працівни­кові забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога — це система заходів, які застосовуються до всього населення. Це — допомога короткотермінового характеру особам, які опинилися в екстремальній ситуації та потребують додаткових витрат.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової активно­сті населення, надання кожному працездатному можливості влас­ною працею забезпечувати добробут сім’ї.

Соціальна політика складається з:

• політики в галузі праці та соціально-трудових відносин;

• політики доходів населення;

• політики зайнятості;

• міграційної політики;

• житлової політики;

• політики в соціальній сфері;

• демографічної політики;

• екологічної політики.

Слід відзначити, що лише окремі складові соціальної політики є об’єктом вивчення економіки праці.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили, які поглиблюють існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах. Негативні наслідки глобалізації породжують політику трудового протекціонізму — захисту національних ринків праці.

Розвиток праці та виробництва проявляється у формах:

• розподілу і кооперації праці;

• зростання продуктивності праці;

• заміщення живої праці капіталом під впливом зростання про­дуктивності праці в результаті НТП, фінансових факторів, особли­востей національного розвитку.

Основним критерієм оцінки соціально-трудових відносин при­йнято вважати якість трудового життя. Під останнім розуміють сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя і дозволяють врахувати ступінь реалізації ін­тересу працівника і використання його здібностей.

Основна мета в розробці концепції якості трудового життя полягає у створенні таких умов праці, за яких працівники здат­ні оптимально реалізувати себе як особистості, при цьому в кон­цепцію вводять умови не тільки праці, а й побуту і відпо­чинку.

Концепція якості трудового життя охоплює такі важ­ливі напрями, як автономія особистості працівника і можливості розвитку його різноманітних здібностей. Важлива роль у якості трудового життя відводиться умовам праці, охороні праці та безпеці.

Якість життя — характеристика рівня та умов життя населен­ня, яка враховує також склад сім'ї, стан здоров’я її членів, їхню соціально-трудову задоволеність і т. д. Найбільш повною вважа­ється система показників через соціальні індикатори (показники, що характеризують основні аспекти життєдіяльності людини: здоров’я, освіта, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнє середовище, осо­биста безпека, соціальні можливості, соціальна активність).