7.7. Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку

Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку здійснюється на основі Кодексу законів про працю України, зо­крема глави IV „Робочий час” і глави V „Час відпочинку”.

Так, наприклад, у главі „Робочий час” регламентуються такі положення.

Нормативна тривалість робочого часу. Робочий час протягом тижня не може перевищувати 40 годин. Установлюється п’яти­денний робочий тиждень із двома вихідними днями. Може бути встановлений і шестиденний робочий тиждень, якщо це викликано виробничою необхідністю. За шестиденного робочого тижня трива­лість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 24 години.

У цій же главі перелічено категорії працівників, які мають право на скорочену тривалість робочого дня. До них належать:

1. працівники віком 16-18 років — тривалість робочого часу для них не повинна перевищувати 36 годин, а для осіб віком від 15 до 16 років — 24 годин на тиждень;

2. працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами ви­робництва, — тривалість робочого часу для них також не повинна перевищувати 36 годин на тиждень;

3. окремі категорії працівників (наприклад, учителі, лікарі та ін.).

Тривалість роботи напередодні вихідних, неробочих і святко­вих днів скорочується на 1 годину.

Тривалість роботи в нічний час скорочується на 1 годину. Ніч­ним вважається час із 22-00 до 6-00 годин.

Категорії працівників, яким забороняється робота в нічний час:

1. вагітні жінки та особи, які мають дітей віком до трьох років;

2. особи, молодші 18 років, та інші категорії працівників, перед­бачені законодавством.

Неповний робочий час. В окремих випадках, з ініціативи пра­цівника, йому може встановлюватися неповний робочий час. Та­кими випадками є догляд за дітьми, догляд за хворими членами сім'ї тощо. Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьова­ному часу або залежно від виробітку.

Обмеження понадурочних, робіт. Понадурочні роботи не допус­каються. Робота в понадурочний час може застосовуватися лише з дозволу профспілкової організації підприємства в таких винятко­вих випадках:

1. оборона, запобігання і ліквідація наслідків суспільних або стихійних лих;

2. суспільне необхідні роботи з водозабезпечення, газопоста­чання, опалення, освітлення з метою запобігання аварій;

3. необхідність закінчення початої роботи, якщо припинення її може призвести до псування державної або суспільної власності. Наприклад, невідкладний ремонт;

4. необхідність виконання навантажувально-розвантажуваль­них робіт з метою недопущення або усунення накопичення ванта­жів у пунктах відправлення;

5. продовження роботи за нез’явлення працівника, який засту­пає у зміну, якщо робота не допускає перерв.

Забороняється залучати до понадурочних робіт такі категорії працівників:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

• осіб, молодших 18 років;

• працівників, які навчаються без відриву від виробництва дні занять.

Граничні норми понадурочних робіт. Вони не можуть перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль, 120 годин протягом року. На підприємстві повинен вести­ся облік понадурочних робіт кожного працівника.