Контрольні запитання

1. Що таке суспільна організація праці?

2. Розкрийте зміст наукових основ організації праці.

3. Що включають в себе основні принципи та основні напрями організації праці?

4. Викладіть суть розподілу праці.

5. Що таке робоче місце?

6. Яким чином класифікують робочі місця?

7. Що таке трудовий процес і які його елементи?

8. Що розуміють під умовами праці?

9. Опишіть суть факторів, що визначають умови праці.

10. Охарактеризуйте поняття „робочий час”.

11. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу.

12. Розкрийте зміст основних методів вивчення робочого часу.

13. Що таке нормування праці і для чого його використовують?

14. Назвіть основні положення нормування праці.

15. Дайте визначення норми праці та її видів.

16. Що таке норма виробітку, норма часу?

17. Для чого використовуються нормативи нормування праці?

18. Як поділяють нормативи з праці?

19. Яким чином здійснюється законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку?

Тема 8. Продуктивність і ефективність праці

8.1. Сутність і значення продуктивності праці.

8.2. Фактори і резерви росту продуктивності праці.

8.3. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

8.4. Поняття ефективності праці.

Основні категорії та поняття

Продуктивність, продуктивність праці, виробіток, трудомісткість, технологічна трудомісткість, виробнича трудомісткість, повна трудомі­сткість, управління продуктивністю, натуральний метод продуктивнос­ті праці, умовно-натуральний метод продуктивності праці, вартісний метод продуктивності праці, трудовий метод, фактори підвищення продуктивності праці: матеріально-технічні, організаційні, соціально-економічні, резерви підвищення продуктивно­сті праці: народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньови­робничі, ефект, ефективність.

8.1. Сутність і значення продуктивності праці

Продуктивність праці — це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Отже, економія робочого часу є не що інше, як більш загальне вираження росту продуктивності праці.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників — головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

При дослідженні питання про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того, що праця, затрачувана на виробництво тієї або іншої продукції, складається з живої праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — у повній мірі; машини, споруд, будинку тощо — частково).

Реальною функцією живої конкретної праці є не лише створення нової вартості, але і перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на знову створюваний продукт. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу (упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці. У зв'язку з цим розрізняють поняття: ріст продуктивності живої (індивідуальної) і ріст продуктивності суспільної праці (тобто усієї праці: як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва.

Так, загальна тенденція зростаючої продуктивності праці проявляється у тому, що частка живої праці в продукті зменшується, а частка упредметненої праці (у вигляді сировини, матеріалів, палива, електроенергії і т.д.) зростає, але так, що загальна сума праці, що закладена в одиниці продукту, скорочується. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися по-різному в залежності від рівня розвитку продуктивних сил. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко знижуються, а витрати минулої — збільшуються. На вищому етапі науково-технічного прогресу, коли одні машини заміняються іншими, більш досконалими, відбувається одночасне зниження витрат і живої, і упредметненої праці на одиницю продукції, але витрати живої праці знижуються в більшому ступені, ніж витрати минулої праці, тому частка живої праці в продукті зменшується, а частка минулої збільшується. Звідси, чим вище рівень технічної озброєності праці, тим більшу роль у його економії буде відігравати скорочення витрат упредметненої праці.

Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:

• скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;

• ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці;

• суспільної праці (тобто усієї праці: як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва;

• пов'язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції тощо.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни.

В умовах становлення справді ринкових відносин, особливо поширення таких прогресивних форм господарювання, якими є колективний і орендний підряд, перетворення державних підприємств в приватні, орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу й інші, без радикального підвищення продуктивності праці неможливо досягти істотних результатів у збільшенні обсягу продукції, що випускається, зниженні її собівартості (збільшенні прибутків), підвищенні заробітної плати тощо. Зокрема, активізується увага щодо налагодження випуску та нарощування обсягів виробництва науково-технічного продукту.

В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме:

• суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери підприємництва;

• збільшення питомої ваги кінцевого продукту;

• проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств;

• застосування прогресивних технологій;

• використання сучасного обладнання;

• підвищення наукоємності продукції;

• зниження ресурсо- та енергомісткості продукції;

• підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу;

• дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування;

• підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці — від виробника до споживача;

• зниження рівня травматизму (особливо у вугільній галузі).