2.2.3. Передумови реалізації потенціалу людини

1. Основою потенціалу людини є якості, закладені природою. Це відноситься насамперед до доров’я (фізичного і психічного), творчих здібностей і до деякої міри моральної орієнтації особистості. Розвиток природних даних і їхня реалізація визначаються трьома основними системами;

2. родина;

3. колектив, у якому здійснюється діяльність людини;

4. суспільство.

Вплив родини обумовлений її майновим станом, духовними інтересами, професійною орієнтацією, місцем проживання. Разом із природними здібностями ці фактори характеризують „стартові” можливості індивіда.

Потенціал людини може бути збільшений чи зменшений у процесі його діяльності. На сучасних ефективно працюючих підприємствах сформовані системи аналізу і розвитку людських ресурсів. Основна увага звичайно приділяється підвищенню кваліфікації. Поряд з цим значні засоби витрачаються на підтримку і зміцнення здоров’я, розвиток творчих здібностей і інших компонентів потенціалу людини.

Реалізація потенціалу людини в дуже великій мері залежить від суспільних відносин, цілей політики держави і засобів їхнього досягнення. Для країн, що досягли високого рівня добробуту народу, характерна політика, спрямована на підвищення якості людських ресурсів. Методи, якими здійснюється така політика, хоча і мають національні особливості, у цілому єдині: добір і заохочення талановитих людей, поліпшення освіти, диференціація оплати праці в залежності від його результатів.

В економічно розвинених країнах сформувалося поважне відношення до культури, науки й освіти. Функціонують державні, суспільні і приватні фонди підтримки талановитих людей.

На основі багатьох досліджень установлена залежність між політичними системами річних країн і добробутом їхніх жителів. В жодній країні з високорозвиненою економікою немає тоталітарного правління.

Багато століть людство намагається знайти ідеальну форму суспільного устрою. Цьому присвячені сотні трактатів, що містять теоретичні схеми й аналіз історичного досвіду. Хоча до загальновизнаного рішення ще далеко, безсумнівно, що найважливішим критерієм раціональності суспільної системи є її орієнтація на максимально можливий розвиток і використання здібностей людей. З цього критерію повинна виходити будь-яка соціальна система: від держави до підприємства і будь-якого колективу, зайнятого суспільно корисною діяльністю.

2.2.4. Компоненти трудового потенціалу в системі факторів якості життя

Склад відповідних показників визначається концепцією і цілями аналізу. Загальна оцінка якості життя звичайно проводиться по наступним напрямках:

• охорона здоров’я;

• середня освіта;

• вища освіта;

• житлові умови (вибір, якість, приступність);

• культура і відпочинок;

• інфляція;

• безробіття;

• мотивація працівників;

• рівень життя пенсіонерів;

• дорослі і діти, охоплені системою соціальної допомоги (відсоток населення);

• якість і поступність дитячих дошкільних закладів;

• проблеми наркоманії, алкоголізму і тяжких злочинів;

• якість природного середовища (повітря, вода, інфраструктура);

• цивільна свобода;

• правоохоронні органи і суд;

• рівень політичної участі.

Поряд із проблемою визначення переліку показників якості життя істотне значення має проблема їхньої відносної значимості. Звичайно вона зважується на основі думок експертів.

Щоб обґрунтувати склад і структуру показників якості життя, доцільно виходити зі структури потреб людини. При цьому необхідно враховувати розходження рівнів задоволення потреб груп населення. Для практичних цілей у першу чергу важливо визначити нижні границі показників, що будуть формувати систему обмежень (особливо по екології, здоров’ю і безпеці). У кінцевому рахунку, проблема обґрунтованості показників якості життя визначається прийнятою концепцією сенсу людського існування.

Причини, що визначають якість життя, тривалий час аналізувалися з позицій джерел багатства країни. До середини XX в. основу представлень про причини багатства можна було звести до відомої формули: „Праця — батько ... багатства, земля — його мати”. Згодом основним фактором економічного розвитку визнаний технічний прогрес. Разом з тим залежність економічних показників країни від природних ресурсів і чисельності населення відзначається й у сучасних роботах по основах економічної теорії.

Ряд авторів думає, що розвиток країни залежить від чисельності її населення. Перевагою країн з великою чисельністю жителів вважається ємність ринків збуту. Чисельність населення, при якій досягається максимум реального доходу на один жителя, приймається за оптимальну.

Як показує досвід, вплив природних ресурсів і чисельності населення на результати господарської діяльності не можна вважати однозначним і визначальним. Зокрема, до самих багатих країн у даний час відносять Японію і Швейцарію, що мають дуже убогі природні ресурси.

Що стосується чисельності населення, то високий рівень добробуту характерний як для країн з великою чисельністю мешканців (США, Японія, Німеччина), так і для невеликих країн (Люксембург, Фінляндія).

У цілому потенціал країни як основа добробуту її жителів визначається наступними ресурсами:

1) природними;

2) людськими;

3) виробничими і фінансовими;

4) інформаційними і духовними.

Природними ресурсами є все, чим володіє країна як частина земної кулі: її географічне положення, родючість землі, корисні копалини, запаси води, клімат і т. д.;

Людські ресурси країни визначаються чисельністю якісними характеристиками населення. Найважливішою частиною людських ресурсів є трудовий потенціал.

Виробничі і фінансові ресурси включають устаткування, запаси сировини, матеріалів, продукції, фінансові засоби. Усі ці матеріальні ресурси можуть бути власністю підприємств, держави і громадян.

Інформаційні і духовні ресурси — це здобутки науки, літератури, мистецтва, релігії, а також традиції і звичаї.

Розглянуті види ресурсів характеризують потенціал країни. Його використання залежить від суспільних відносин, державного устрою і систем керування підприємствами.