13.4. Конвенції моп

Важлива роль у роботі МОП належить конвенціям і рекоменда­ціям, спрямованим на захист працівника.

Конвенція № 29 „Про примусову чи обов’язкову працю” (1930 р.) передбачає, що кожний член МОП, який її ратифіку­вав, зобов’язується відмовитися від застосування примусової чи обов’язкової праці в усіх формах у найкоротший строк.

Конвенція № 42 „Про відшкодування трудящим у випадку про­фесійного захворювання” (1934 р.) передбачає, що кожний член МОП, який ратифікував її, зобов’язується забезпечувати особам, що зазнали професійного захворювання або у випадках їх смерті від таких захворювань, та особам, які перебувають на їхнім утри­манні, відшкодування, що здійснюються на загальних принципах його національного законодавства.

Конвенція № 52 „Про щорічні оплачувані відпустки” (1936 р.). Згідно з нею кожна особа, до якої застосовується конвенція, має право після неперервної роботи протягом 1 року на щорічну опла­чувану відпустку — 6 робочих днів, для осіб віком молодше 16 ро­ків — не менше 12 робочих днів. До щорічної відпустки не долуча­ються: офіційні й традиційні свята, перерви в роботі в результаті хвороби. Працівник, який йде у відпустку, отримує або свою звичайну винагороду, або винагороду, визначену в колективному договорі.

Конвенція № 87 „Про свободу асоціацій і захист права на організацію” (1948 р). У ній зазначається, що трудящі та підпри­ємці мають право створювати на свій вибір організації та вступа­ти до них. Організації трудящих і підприємців мають право ви­робляти свої статути, формувати свою програму дій, вони підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку.

Конвенція№ 95 „Про охорону заробітної плати” (1949р.).

Конвенція № 98 „Про застосування принципів права на органі­зацію і на ведення колективних переговорів” (1951 р.). Трудящі користуються належним захистом проти будь-яких дискриміна­ційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднань у сфері праці, захистом від відмови у прийнятті на роботу або звільненні, через членство у профспілці тощо.

Конвенція № 100 „Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності” (1951 р.). Згідно з нею, кожний член МОП, який ратифікував цю конвенцію, зобов'язується застосовувати щодо всіх працівників принцип рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності. Цей принцип може застосовува­тися шляхом національного законодавства, колективних договорів між підприємцями і працівниками тощо.

Конвенція № 102 „Про мінімальні норми соціального забезпе­чення” (1952 р.) передбачає гарантії соціального забезпечення у випадках безробіття, хвороби, старості, трудового каліцтва чи професійного захворювання, вагітності й пологів, втрати году­вальника тощо.

Конвенція №111 „Про дискримінацію в галузі праці й зайнято­сті” (1958р.).

Конвенція № 122 „Про політику в області зайнятості” (1964р.) містить такі положення:

1. З метою стимулювання економічного зростання, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації без­робіття кожний член МОП проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній та вільнообраній зайнятості.

2. Ця політика має на меті: забезпечення роботою всіх, хто го­товий приступити до роботи і шукає її; якомога більшу продуктив­ність такої роботи; забезпечення свободи вибору зайнятості й можливість отримати підготовку.

Конвенція № 135 „Про захист прав представників трудящих на підприємстві та можливості, що їм надаються” (1971 р.).

Конвенція № 150 „Про регулювання питань праці: роль функції та організація” (1978 р.) передбачає можливість передачі певної сфери діяльності в галузі регулювання питань праці неурядовим організаціям (організаціям підприємців і трудящих або представ­никам підприємців і трудящих).

Конвенція № 155 „Про безпеку і гігієну праці та виробниче се­редовище” (1981 р.) містить принципи національної політики, за­ходи на національному рівні та на рівні підприємства, спрямовані на гарантування безпеки і гігієни праці.

Конвенція № 159 „Про професійну підготовку і трудову зайня­тість інвалідів” (1983р.).

Конвенція № 160 „Про статистику праці” (1985 р.). У ній ви­значено завдання статистичної науки у сфері ринку праці. Відзна­чається, що держава зобов’язується регулярно збирати, аналізува­ти й публікувати дані щодо чисельності економічно активного населення, зайнятості, безробіття, структури й розподілу економіч­но активного населення, вартості робочої сили.

Конвенція №168 „Про сприяння зайнятості й захисту від без­робіття” (1988 р.). У ній визначаються положення щодо виплати допомоги з безробіття. Конвенція містить шість розділів.