1.4. Онтологічний інжиніринг

Онтологічний інжиніринг – ядро концепції “керування знан­нями”, яке виникло|появлялося| в середині 90-х років минулого століття в крупних корпораціях, де проблеми опрацювання інформації набули|набули| особливої гостроти і стали критичними|. Стало очевидним, що основним є|зявляється| опрацювання знань, нагромаджених фахівцями|спеціалістами| компанії, оскільки|тому що| саме знання забезпечують перевагу перед конкурентами.

Фактично МЗ| – це модне гасло|лозунг| в менеджменті і його зв’язок з|із| інже­нерією знань (knowledge| engineering|) сьогодні ефемерна|ефемер|. МЗ | займається проблемою організації інформації в компанії, адже часто інформації в компаніях нагромаджено навіть більше, ніж вони здатні|здібні| оперативно опрацьовувати. Різні організації намагаються|пробують| вирішувати це питання по-своєму, але|та| кожна компанія прагне збільшити ефек­тивність опрацювання інформації.

1.4.1. Системи керування знаннями

Керування знаннями – це сукупність процесів, які керують ство­ренням, розповсюдженням, опрацюванням і використанням інформації всередині підприємства.

“Містком” до інтелектуальних технологій є поняття “знання”, яке трактується в МЗ украй вільно і широко. Так, ресурси знань розрізняють залежно від галузей індустрії і додатків, але, як правило, об’єднують керівництво, листи, новини, інформацію про замовників, відо­мості про конкурентів і технології, що нагромадилися в процесі розроблення. Самі ці ресурси можуть міститися в різних місцях: у базах даних, базах знань, у картотечних блоках, у фахівців і можуть бути роззосереджені по всьому підприємству. Часто одна частина підприємства дублює роботу іншої лише тому, що неможливо знайти і використовувати знання, що містяться в сусідніх підрозділах.

Отже, системи МЗ повинні (але це лише декларація) інтегрувати різноманітні технології:

• електронну пошту й Інтернет;

• бази і сховища даних (Data Warehouse);

• системи групової роботи з інформацією;

• системи підтримки ухвалення рішення;

• локальні корпоративні системи автоматизації;

• системи документообігу і workflow;

• контекстний пошук.

Жодна з цих технологій не містить “знання” в контексті інтелек­туальних (експертних) систем, тобто баз знань.

Фактично, системи, що позиціонуються|позиціюють| як СКЗ (системи керу­вання знаннями), реалізують лише окремі елементи вищенаведеного| списку. Всі вони працюють або з|із| неструктурованою інформацією, або з|із| даними.

Тому природним першим інструментарієм МЗ стали сховища даних, які працюють за принципом центрального складу. Як правило, сховища містять|утримують| багаторічні|багатолітні| версії звичайної|звичної| БД, що фізично роз­міщуються в тій самій базі. Коли всі дані містяться|утримуються| в єдиному сховищі, вивчення і аналіз зв’язків між окремими елементами може бути плід­нішим. Надалі ідея сховища була розвинена в поняття корпоративної пам’яті (corporate| memory|), яка, за аналогією з людською пам’яттю, дає змогу нагромаджувати|скупчувати| інформацію з|із| попереднього досвіду|досліду| і, нібито, уникати повторення помилок, що є|зявляється| суто декларативним тверд­женням|затвердженням|.

Корпоративна пам’ять зберігає інформацію з різних джерел підприємства і робить цю інформацію доступною для фахівців для вирішення виробничих завдань.

Корпоративна пам’ять, в ідеалі, охопить і знання фахівців.

Корпоративна пам’ять повинна унеможливлює зникнення знань фахівців, які|спеціалістів| вибувають (відхід|догляд| на пенсію, звільнення і ін.), і зберігає великі обсяги|обсяги| даних, інформації і знань з|із| різних джерел підприємства. Тобто|цебто| ситуація to| be| (як треба|як належить|) повинна виходити за межі даних до знань. Тоді можна буде виділити два рівні корпоративної пам’яті.

Рівень 1. Рівень експліцитний, | або явної інформації – це дані і знання, які можуть бути знайдені в документах організації у формі|у формі| повідомлень|сполучень|, листів, статей, довідників, патентів, креслень, відео-| і аудіозаписів|, програмного забезпечення тощо.

Рівень 2. Рівень імпліцитний,| або прихованої інформації – це персональне знання, невідривно пов’язане з індивідуальним досвідом|дослідом|. Воно може бути передане|передавати| через прямий контакт – “віч-на-віч” – через процедури видобування|видобування| знань. Саме приховане знання – те практичне знан­ня, яке є|зявляється| ключовим|джерельним| для ухвалення|прийнятті| рішення|розвязанні| і керування технологіч­ними процесами.

Насправді ці два типи інформації однаково важливі в структурі корпоративної пам’яті.

Розробляючи системи МЗ, можна виділити певні етапи.

• Нагромадження. Стихійне і безсистемне нагромадження інформації в організації.

• Видобування. Процес виявлення джерел даних і знань, їх ви­до­бу­вання і описування. Це один з найскладніших і трудомістких ета­пів. Від його успішності залежить подальша життєздатність системи.

• Структуризація. На цьому етапі мають бути виділені основні по­няття, вироблена структура подання інформації, що матиме макси­мальну наочність, простоту зміни і доповнення.

• Формалізація і програмна реалізація. Подання структурованої інформації у форматах машинного опрацювання – тобто на мовах опису даних і знань, та організація автоматизованого опрацювання і пошуку інформації за запитом.

• Обслуговування. Корекція формалізованих даних і знань (до­давання, оновлення): “чищення”, тобто видалення застарілої інфор­мації; фільтрація даних і знань для пошуку інформації, необхідної користувачам.

Правила виконання перших чотирьох етапів передбачають воло­діння інструментами інженерії знань, досить молодої науки, що народилася у процесі розроблення інтелектуальних систем.

Вже класичною помилкою практично всіх автоматизованих сис­тем є верховенство і домінування етапу 4, тобто програмної реаліза­ції над наочною постановкою етапів 1–3. У системах МЗ це особливо небез­печно, оскільки саме наочні знання є ядром таких систем.