- •2,Спічрайтерство як вид діяльності: поняття, сутність, функції
- •3,Теоретичні та практичні засади реферування, як одного з напрямів референтської діяльності
- •4,Формування реферативних ресурсів в Україні: теоретичні, організаційні, технологічні аспекти.
- •5,Типова інструкція з діловодства як нормативний документ
- •6,Нормативна та методична бази експертизи цінності документів.
- •7,Основні документи кадрової діяльності.
- •8,Законодавчо-нормативна база діяльності служб документаційного забезпечення
- •9,Інформація: її суть, функції, характеристики та класифікація
- •11,Перетворення повідомлення (даних) в інформацію – методична основа організації інформаційно-аналітичної роботи
- •12,Характеристика психологічних чинників інформаційно-аналітичної діяльності
- •13,Інформаційна потреба та інформаційний цикл:визначення, оцінка, механізми реалізації
- •14,Суб’єкти інформаційних відносин та їх інформаційні потреби як технологічна основа організації інформаційно-аналітичної діяльності
- •15,Нормативно-правові основи організації інформаційно-аналітичної діяльності
- •16,Суть та основні принципи реалізації інформаційно-аналітичного процесу.Порядок підготовки аналітичних документів
- •17,Організація інформаційно-аналітичного забезпечення потреб користувачів
- •18,Аналітико-синтетична переробка документної інформації: сутність, значення
- •19, Реферування документів: сутність, види, функції.
- •21,Спеціальна методика бібліографічного опису
- •22, Універсальна десяткова класифікація: структура, зміст, призначення
- •23, Бібліотечно-бібліографічна класифікація як універсальна комбінаційна система.
- •24,Анотування документів: сутність, види, функції
- •25, Види аналітико-синтетичної переробки документної інформації.
- •26, Дсту гост 7.1:2006 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання.
- •27,Архіви – специфічна інформаційна система
- •28,Еволюція архівів та періодизація їх історії
- •29,Становлення архівознавства як наукової дисципліни
- •30,Схема зв’язків архівознавства з науковими дисциплінами
- •31,Архівознавче термінознавство
- •32,Система архівних установ в Україні
- •33,Законодавчо-нормативне регулювання діяльності архівних установ України
- •34,Державні архіви й організаційно-методичне керівництво архівними підрозділами та службами діловодства установ, підприємств, організацій
- •35,Джерела комплектування державних архівів
- •36,Експертиза цінності документів та комплектування державних архівів
- •37,Організація документів на рівні архіву та архівного фонду. Теорія фондування
- •38,Довідковий апарат державних архівів: структура, зміст, завдання
- •39,Описання архівних документів: теорія, методика і практика
- •40, Становлення документознавства як науки та навчальної дисципліни.
- •41, Класифікація документів: теоретичні засади, методика, практика.
- •42, Документ як діалектична двоєдність форми та змісту.
- •43, Концепції документа як джерела інформації і засобу комунікації.
- •44, Новітні тенденції розвитку документознавства у вітчизняній і зарубіжній традиції
- •45, Документознавство в системі відносин „діловодство – архівознавство”
- •46, Сучасні дослідження з документознавства (історіографічний огляд)
- •47, Функційність як основна атрибутивна властивість документа.
- •48, Основні етапи розвитку документознавства у вищій школі.
- •49, Патентний документ: історія, загальна характеристика.
- •50, Управлінський документ: історія, загальна характеристика.
- •51, Нормативний документ: історія, загальна характеристика.
- •52, Аудіовізуальний документ: історія, загальна характеристика.
- •53, Картографічний документ: історія, загальна характеристика.
- •54, Музичний документ: історія, загальна характеристика.
- •55, Уніфікація та стандартизація управлінських документів.
- •56, Керування документаційними процесами за кордоном.
- •57, Управлінське документознавство як наука та навчальна дисципліна.
- •58, Класифікація управлінських документів.
- •59, Нормативно-методична база діловодства в Україні.
- •60, Організація документообігу в установі.
- •61, Складання номенклатури справ та формування справ.
- •62, Основні вимоги до складання та оформлювання управлінських документів.
- •63, Контроль за виконанням документів.
- •64, Історичні передумови формування сучасного діловодства
- •65, Організація сучасного діловодства.
- •66, Принципи організації діловодства та регулювання інформаційних відносин в Україні
- •67, Лінгвістичні основи документознавства як теоретико-прикладна дисципліна. Зв’язок лінгвістичних основ документознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами.
- •68, Текст як основа ділового документа. Класифікація текстів у документній лінгвістиці
- •69, Мова і мовлення. Функції мови. Культура мовлення та мовний етикет.
- •70, Стиль як основне поняття стилістики.
- •71, Ділове спілкування. Види, типи, форми спілкування
- •72, Проблема визначення мовної норми на сучасному етапі. Типи мовних норм.
- •73, Нормативність текстів офіційно-ділового стилю на фонетико-орфографічному рівні
- •74, Основні завдання редагування
- •75, Структура редакторського аналізу текстів офіційно-ділового стилю. Етапи редагування.
- •76, Еволюція понять “діловодство” – “документаційне забезпечення управління” – “документно-інформаційне забезпечення управління” –“управління документацією” – “керування документаційними процесами
- •77, Витоки керування документаційними процесами
- •78, Керування документаційними процесами в міждисциплінарному науковому просторі
- •79, Термінологія і термінографія керування документаційними процесами.
- •80, Умови ефективного функціонування системи керування документаційними процесами
- •81, Законодавче регулювання сфери керування документаційними процесами: зарубіжний досвід
- •82, Впровадження міжнародного стандарту iso 15489:2001 в Україні. Дсту 4423-1:2005; 4423-2:2005.
- •83, Iso, національні комітети зі стандартизації: розроблення стандартів з керування документаційними процесами
- •84, Вклад міжнародних організацій і форумів у розроблення науково-методичних засад керування документаційними процесами
- •85, Роль архівних установ у керуванні документаційними процесами.
- •86, Документаційні процеси та їх контролювання
- •87, Керування документаційними процесами: сфера практичної діяльності та сфера наукових знань.
- •88, Основні функції і форми організації служб керування документаційними процесами
- •89, Інституцієзнавство як наукова і навчальна дисципліна
- •96, Методики дослідження зовнішніх ознак документа.
- •97, Методики наукового опрацювання інформаційної складової документа.
- •98, Сучасні математичні методи студіювання документа.
- •99, Історія виникнення документа, його генезис та складання перших галузей знань про документ
- •100, Еволюція знань про документ у XVIII – першій половині XX ст.
- •101, Розвиток теоретико-методологічних, науково-методичних засад документознавства у другій половині хх
- •102, Сучасний стан документознавства як науки, навчальної дисципліни та перспективи розвитку
- •103, Об’єкт, предмет, головні наукові напрями й завдання документознавства
- •104, Структура, сучасні концепції документознавства.
- •105, Методологія та методика документознавства.
- •106, Зв’язки документознавства з іншими галузями знань.
- •107, Еволюція та сучасний стан терміносистеми документознавства.
- •108, Методи і способи кодування інформації.
69, Мова і мовлення. Функції мови. Культура мовлення та мовний етикет.
Мова — суспільне зумовлена система словесних знаків, яка виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається з ним. До основних функцій мови належать: комунікативна (спілкування), означення, вираження, впливу, передачі й засвоєння досвіду людства та знаряддя інтелектуальної діяльності.Мова складається із знаків (слів), що зумовлюють єдність значення, забезпечують людині можливість класифікації й узагальнення образів, предметів, явищ, відношень тощо. Мовлення — процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення здійснюється певною мірою з дотриманням законів і правил цієї мови Закони і правила кожної мови, в свою чергу, виводяться з мовної практики людей. Мовлення, служить основою створення мови і є формою актуального її існування.Мовлення буває усним і писемним. Усне мовлення може здійснюватися в діалогічній і монологічній формах. Крім того, розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. До зовнішніх видів мовлення належать усі різновиди усного і писемного мовлення.Внутрішнє мовлення — це різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. Внутрішнє мовлення можна розглядати як процес народження думки в слові. Внутрішнє мовлення існує в формі беззвучного, структурно згорнутого говоріння.Культура мови — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літерат. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Головне завдання культ. мовлення — виховання навичок літерат. спілкування, пропаганда й засвоєння літер. норм у слововжитку, граматичного оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні. В культурі мовлення виділяють: правильне мовлення; мовна майстерність. Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови. З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.Порушення норм мовного етикету суттєво ускладнює процес кооперативного спілкування.Мовленнєвий етикет – це система усталених форм спілкування, прийнятих відповідно до соціальних ролей комуні кантів і моральних норм поведінки людей у суспільстві.Етикет у поведінці людей і в мовленні історично змінний. Головний етичний принцип мовленнєвого спілкування – дотримання паритетності (рівності) – знаходить своє втілення протягом усієї комунікації, починаючи з привітання і закінчуючи прощанням.
70, Стиль як основне поняття стилістики.
Стиль як спосіб формування думки: зрозумілий, простий, ясний, прецизійний, динамічний, розтягнутий. Стиль індивідуальний (ідіостиль) і функціональний.Стилістика – це наука, яка займається відбором виражальних засобів мови для її функціонування в мовленні залежно від мети висловлювання та мовленевої ситуації. Стилістика розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи іншиї мовленевих умовах, вивчає стилістичні засоби мовлення.Стиль спілкування – це індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється в будь-яких умовах взаємодії: в ділових і особистих стосунках, в стилі керівництва і виховних бесідах з дітьми, в засобах прийняття і здійснення рішень, в обираємих засобах психологічного впливу на людей, в методах розв’язання і передбачення міжособових і ділових конфліктів. Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яка визначається темпераментом, психологічними і особовими особливостями людини, арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. В стилі спілкування багато що визначається природженими особливостями людини, такими як темперамент, неординарність. Стилі спілкування: Індивідуальний стиль розглядається як властива даній людині система психологічних засобів і прийомів діяльності з урахуванням природних, індивідуальних і особистих характеристик. Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування говорить про досягнутий даною людиною рівень комунікативної майстерності. Особливу увагу на стиль спілкування людини накладає її професійна діяльність, яка потребує інтенсивного і різнопланового спілкування.Стиль конкуренції – людина, яка віддає перевагу даному стилю, досить активна і не намагається йти до розв’язання конфлікту власним шляхом. Вона, як правило, здатна до вольових рішень і терміновим діям. Стиль ухилення - відмова від термінового рішення виниклого конфлікту. Людина, яка ухиляється, не лише не відстоює своїх прав, але й відмовляється від взаємодії з іншими людьми з метою розв’язання проблеми. Стиль компромісу – кожний з партнерів дещо знижує свої вимоги, уступає в своїх інтересах, щоб задовольнити їх хоча б частково. В результаті зустрічного руху, кожна зі сторін досягає часткового задоволення свого бажання і часткового виконання бажання іншої сторони Компромісних рішень досягають, як правило шляхом переговорів висування власних і вислуховування зустрічних вимог окреслювання області сумісних інтересів, обговорення форм уступок, які прийнятні для партнерів тощо. Функціональний стиль – це різновид мови (тип мовомислення, мовної діяльності), що хараткрезиується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців. Функції мови – комунікативна та гносеологічна. До стилетворчих факторів належать: форма вияву мови (усна чи письмова), спосіб комунікації (масова чи індивід.), ситуація (умови, слухачі, аудиторія), тип і вид мовлення (розповідь, опис, міркування, монолог, діалог), тематичні й конотативні ознаки мовних одиниць, особливості текстотворення.Відповідно до основних функцій мови розрізняють такі функціональні стилі: науковий, публіцистичний, художній, розмовний та офіційно-діловий. Стилі бувають: розмовний, книжний (науковий, офіційно-діловий, публіцістичний, та художній). Стилі завжди розглядаються як спосіб функціонування мовних явищ. Стиль мовлення це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцем за певних умов спілкування. Для того щоб знати про стиль треба знати яку сферу людської діяльності він обслуговує. Структура текстів різних стилів неоднакова – для розмовного характерний діалог(полілог), а для інших - монолог.