39,Описання архівних документів: теорія, методика і практика

Описування арх. д-тів – це процес створення вторинної доку-ментної інформації шляхом аналітико-синтетичного опрацювання первинної документної інформації. Виконує функції: закріплення організованих систем д-тів та їх ідентифікації; проведення облікових робіт; створення систем фізич-ного та інтелектуального доступу до архівних д-тів. Мета – створення точних відображень інформації арх. д-тів, які б допомогли користувачеві зрозуміти їх зміст і визначити місцезнаходження д-тів. Структура описання: 7 інформ. зон (ідентифікації, історичної інформації, змісту і структури, умов доступу та користуваня. інформації про споріднені д-ти, приміток, авторської інформації).В ході описування архівісти користуються певними правилами які набувають характеру методологічних принципів: 1) принцип адекватності або відповідності інформації описуваному об’єкту; 2) принцип наступності та уніфікації; 3) принцип всебічності.В архівній практиці вироблено спец. методики для визначення доцільності складу і наповнення арх. довідників, встановлення черговості і обсягів робіт з розкриття фондів залежно від їх інформативності та інтенсивності користування ними.Серед головних методів описування виділяють: --метод аналітико-синтетичного оброблення інформації, який пе-редбачає перетворення за допомогою методів аналізу і син-тезу вихідних початкових д-тів у інші д-ти (цей процес може бути поділений на етапи: аналітичний, наукового синтезу).; номенклатурний метод – описові статті наближаються до формулювання НС, які визначають у діловодстві установ як попередню програму організації майбутніх справ на кожний рік.

40, Становлення документознавства як науки та навчальної дисципліни.

Д-знавство – наукова дисципліна, яка вивчає в історичному розвиткові утворення документів, способи їх створення, становлення і розвиток систем документації і систем документування.Історично першою в цьому ряді стоїть документаційна наука, яка виникла в кінці ХІХ ст. Засновник науки Поль Отле визначив суть документних масивів; процесів, пов’язаних з виробництвом, накопиченням, реєстрацією, використанням різної документної інформації; основні положення теорії документаційної науки, терміносистем і об’єкту науки. Вперше ввів в науковий оборот поняття "Д-т" в значенні близькому до поняття "книга".Зробив першу спробу комплексної класифікації д-ту по сукупності ознак.Всю сукупність д-тів Отле поділив на 3 основних класи: 1) д-ти бібліографічні (тексти, які вважаються твором писемності); 2) інші графічні д-ти (картографічні, нотні, образотворчі); 3) д-ти замінника книги (диски, кінофільми, фонограми). 60 р. ХХ ст. – увагу спеціалістів привертають комунікаційні процеси, в яких основним об’єктом стає інформація. Попереднє уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані й отримали інформаційний та кібернетичний зміст. Починають розвиватися документалістика і документознавство. Вивчення д-та як носія інформації привело до поширення досліджень, пов’язаних із теорією інформації, її технічними засобами обрроблення, користування та зберігання, тобто автоматизацією інформаційних процесів. 90 р. ХХ ст. – намітились нові підходи і бачення науки в системі соціальних комунікацій. Починають використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука та документаційно-інформаційна наука. Загальним для них є вивчення д-та як об’єкта який створено спеціально для передачі інф. В Україні - 16 травня 1994 р. Постанова КМУ про заснування при Головному архівному управлінні при КМУ Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, відкриття навчальної спеціальності "Д-знавство та інформаційна діяльність" (1995), затверждення Вищою атестаційною комісією України наукової спеціальності 07.00.10 "Документознавство, архівознавство".