8. Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук

8.1 Загальна характеристика міжнародних комунікацій

Комунікація - "процес прискорення обміну інформацією" [1, с.19]. Комунікація забезпечує існування соціальної пам’яті, зберігання й передачу інформації як в межах однієї генерації, так і між генераціями. Наприклад, суспільство зросло в обсягах, і перейшло від усної комунікації до усної плюс писемної, що дозволило подолати обмеження у передачі, у часі та просторі. Техніка розвинула обидві складові: магнітний запис, телефон, телебачення, Інтернет тощо. Комунікація дозволяє синхронізувати життя суспільства у часі та просторі.

Міжнародні комунікації - це комунікації в системі міжнародних відносин.

Науки, що вивчають комунікацію, поділяють на п’ять підходів: традиційний, загальнотеоретичний, прикладний, філологічний, психологічний і соціологічний [1, с. 31 - 40].

Традиційний підхід базується на давньому вивченні комунікації як об’єкту і включає такі науки:

- герменевтика - наука, яка вивчає розуміння тексту, займається пошуком його правильної інтерпретації, доводить, що саме своїм текстом хотів сказати автор;

- гомілектика - наука, яка поєднує питання теології та комунікації, як будувати проповідь, як обрати тему для неї, а також загальні питання пасторської комунікації;

- риторика - наука і мистецтво правильного мовлення, наука про те, як впливати на людей своєю мовою;

- філософія і логіка - науки, які відійшли від штучних концепцій мислення і наблизилися до створення моделей реального спілкування;

- теорія аргументації - наука, яка базується на логіці, формулює теоретичні засади того, як саме відбувається диспут, які аргументи є коректними, які мовні помилки допускають звичайні люди за звичайних обставин.

Загальнотеоретичний підхід базується на таких науках:

- теорія комунікації - наука, яка об’єднує в собі теоретичні концепції, що базуються на розгляді загальних питань комунікації;

- теорія масової комунікації - наука, яка розглядає особливості спілкування з масовою аудиторією;

- семіотика - наука про знакові системи, розуміючи знак як вільне поєднання значення і форми;

- теорія міжнародних комунікацій - наука про комунікації у специфічній сфері, де відбувається зіткнення різних автономних соціальних, культурних, комунікативних, семіотичних систем.

Прикладний підхід, в якому дослідження комунікації визначає конкретні практичні завдання, базується на науках:

- психоаналіз - наука, що розглядає комунікативні процеси як можливість заглянути у несвідоме, в частину психіки, яка закрита індивідуальною цензурою;

- ділова комунікація - наука про комунікації у сфері ділових відносин;

- теорія перформансу - наука про діяльність індивіду або групи у присутності інших індивідів або груп;

- теорія інформації як суто прикладна математична теорія;

- теорія комунікативних обмінів - наука, яка об’єднує вивчення проблем різних типів обмінів інформацією.

Філологічний підхід базується на науках:

- лінгвістика (мовознавство) - наука про форми, в яких здійснється комунікація, від форми - до значення;

- семантика - наука, що вивчає значення мовних одиниць;

- соціолінгвістика - наука, яка займається співвідношенням соціальних і мовних структур;

- психолінгвістика - наука, яка займається еквівалентами мовних процесів у психіці;

- паралінгвістика - наука, що вивчає процеси, які супроводжують мовну комунікацію (невербальна комунікація).

Психологічний і соціологічний підхід акцентує відповідно психологічні та соціологічні аспекти комунікації.

Класифікація комунікації:

а) вербальна (звичне використання мови) і невербальна (міміка, жест, поза одяг);

б) усна, письмова, друкована;

в) внутрішня, міжособистісна, в малих групах, публічна, організаційна, масова;

г) міжнародна, міжкультурна.

Компоненти комунікації визначаються моделями:

Модель Якобсона:

Контекст

Повідомлення

Адресант ----------------- Адресат

Контакт

Код

Модель Шеннона-Вівера:

Отриманий сигнал

Джерело - Передавач - Сигнал - Канал - Одержувач - Місце

Джерело шуму призначення

інформації

Модель Ньюкома

Об’єкт

+(-) +(-)

+(-)

Комунікатор Адресат

Р.Якобсон вважає, що в ідеальній комунікації спрацьовують усі шість компонентів, але в реальній комунікації на перше місце виходить один з них, не втрачаючи решту, що визначає шість можливих функцій комунікації:

- емотивна (спирання на адресанта) - усі варіанти вираження свого "Я;

- референтна (денотативна) - спирання на контекст, тобто на об’єкт, про який йде мова;

- конативна (спирання на адресата) - наказ, клична форма.

- поетична (спирання на повідомлення) - випадок, коли важлива форма, а потім зміст.

- металінгвістична (спирання на код) - вихід за межі бесіди при користуванні знайомими словами, коли ми запитуємо: "А що значить це слово?".

- фатична (при спиранні на контакт) - функція підтримання контакту, коли важливо не те, що ти говориш, а те, щоб контакт не перервався.

Усі ці функції разом несе кожний комунікативний акт, але в залежності від того, яка з них виходить на перше місце, це буде вишукана поезія, військовий наказ або "погодні" розмови [1, с.11].