5.3.3 Мнемонічні дії

пов’язані з процесом запам’ятовування, тобто з пам’яттю.

Пам’ять - це процеси організації та збереження минулого досвіду, що робить можливим його використання в діяльності.

Пам’ять лежить в основі розвитку та навчання суб’єкта. Для успішної реалізації навчального процесу студенту потрібно знати деякі особливості її функціонування:

- вибірковість пам’яті полягає в тому, що насамперед і найкраще запам’ятовується те, що необхідно для розв’язування конкретних завдань, від установки залежить активізація оперативної або довготривалої пам’яті;

- оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації лише для виконання певної дії, а довготривала - зберігає сліди, що складають основу умінь, знань, навичок та звичок, наприклад: після одноразового прослуховування матеріалу в довготривалій пам’яті залишається лише до 10% змісту, після самостійного читання - до 30%, після активного спостерігання процесу - до 50%, а після виконання практичних дій - до 90%;

- краще запам’ятовуються ті частини навчального матеріалу, що сприймаються студентом на початку та в кінці лекції;

- запам’ятовується насамперед те, що пов’язано з виконанням дій;

- забуванню можна запобігти коротким, але своєчасним повторенням матеріалу;

- найменш продуктивним є механічне запам’ятовування (багаторазове стереотипне повторювання матеріалу), а найбільш продуктивним є логічне запам’ятовування (аналіз інформації, виявлення найбільш суттєвих думок, узагальнення і запам’ятовування узагальнення). Продуктивність механічного та логічного запам’ятовування відносяться як 1:25.

Основні принципи запам’ятовування:

- акцентувати увагу на формуванні інтересу до матеріалу, якій необхідно запам’ятати;

- користуватися детальними описами та першоджерелами, а не тільки конспектом;

- необхідно не лише прочитати текст, а й мислено повторити його;

- користуватися асоціаціями, зіставляючи нову інформацію з уже відомою;

26. використовувати мнемонічну техніку, в якій застосовуються штучні зв’язки між інформацією, що підлягає запам’ятовуванню, та “опорними” знаками, сигналами.

Приклади:

1. Побудова змістовних зв’язків - співставлення деякої інформації з уже відомою. При цьому необхідно поставити перед собою питання:

- в чому полягає зміст нової інформації?;

- що відомо про неї?;

- до якої області знань її доцільно включити?

2. Побудова асоціативних зв’язків - використовується тоді, коли не вдалося побудувати змістовні. Чим незвичніше асоціація - тим краще вона запам’ятовується.

3. Формування структурних зв’язків - застосовується у випадках, коли важко сформувати змістовні або асоціативні зв’язки, наприклад: ряди чисел, ізольовані та незрозумілі факти.

Найбільш характерні види структурних зв’язків:

- алфавітний порядок;

- групування (інформацію розподіляють за певними ознаками);

- рангування (інформацію упорядковують за певною ознакою в порядку зростання або зменшення величини значення цієї ознаки);

- формування речень з початкових букв слів, що несуть інформацію, наприклад “Каждый охотник желает знать где сидит фазан”;

- ритмізація - інформація пов’язується з певним ритмом;

- римування - інформація впорядковується за допомогою рими.