- •Вступ до спеціальності
- •Освітньо-професійної програми спеціальності
- •6.030400 “Міжнародна інформація”
- •Змістовний модуль і. Основи організації навчання у вищій школі
- •1. Структура системи вищої освіти в україні та в світі
- •1.1. Становлення ступеневої системи вищої освіти України
- •1.2. Тенденції структури світової вищої освіти
- •1.3. Вища освіта України та Болонський процес
- •1.4 Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні
- •1.5 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів
- •1.6 Типи вищих навчальних закладів України
- •1.7 Особливості університетської освіти
- •1.8 Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою
- •0101 Педагогічна освіта
- •10. Транспорт
- •Питання для самоконтролю.
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів.
- •Джерела інформації.
- •2. Галузеві стандарти спеціальності Підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Міжнародна інформація"
- •2.1 Зміст освіти та навчання
- •2.2 Система стандартів вищої освіти України
- •3439 "Фахівець із міжнародної інформації",
- •2433.1 "Інформаційний аналітик-міжнародник",
- •2444.1 "Перекладач"
- •2.4 Навчальні плани , навчальні та робочі навчальні програми дисциплін
- •2 Ділова українська мова
- •3 Українська та зарубіжна культура
- •4 Релігієзнавство
- •5 Теорія держави і права
- •6 Соціологія
- •7 Філософія
- •8 Основи економічних теорій
- •9 Основи психології та педагогіки
- •10 Політологія
- •12 Фізична культура
- •14 Інформатика
- •15 Математичні основи інформаційних технологій
- •16 Системний аналіз
- •17 Прикладна інформатика
- •18 Теорія прийняття рішень
- •19 Комп'ютерне оброблення даних
- •20. Основи наукових досліджень
- •27 Міжнародні організації
- •28 Дипломатичний протокол і етикет
- •29 Світова економіка
- •30 Міжнародні економічні відносини
- •31 Економіка та зовнішньоекономічні зв'язки України
- •32 Менеджмент і маркетинг
- •33 Порівняльне конституційне право
- •34 Міжнародне публічне право
- •35 Міжнародне приватне право
- •36 Іноземна мова
- •37 Іноземна мова спеціальності
- •38 Теорія та практика перекладу
- •39 Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація"
- •40 Основи міжнародних інформаційних відносин
- •41 Теорія та практика комунікації
- •42 Конфліктологія та теорія переговорів
- •43 Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах
- •44 Аналіз зовнішньої політики
- •45 Міжнародна інформація
- •46 Міжнародні інформаційні системи та технології
- •47 Теорія масової комунікації
- •48 Зв'язки з громадськістю
- •49 Міжнародне інформаційне право
- •1 Методика викладання у вищій школі
- •2. Математичне моделювання та прогнозування в міжнародних відносинах
- •3. Інформаційні війни
- •4. Аналіз соціальних систем
- •5. Міжнародні системи та глобальний розвиток
- •6. Інформаційне суспільство
- •7. Науково-педагогічний практикум
- •8. Практикум перекладу
- •3. Особливості варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.1 Складові стандарту вищої освіти вищого навчального закладу
- •3.1.1. Варіативна частина освітньо-кваліфікаційної характеристики (окх)
- •3.1.2. Варіативна частина освітньо-професійної програми (опп)
- •3.2 Спеціалізація як засіб забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою за регіональним замовленням і замовленням окремих центральних органів виконавчої влади, організацій і підприємств
- •3.2.1. Характеристика спеціалізацій спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.2.2. Перелік спеціалізацій спеціальності «Міжнародна інформація».
- •3.3. Цикл дисциплін вільного вибору студентом (спецкурси).
- •4. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.1 Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.2 Навчальні заняття
- •4.2.1. Лекція
- •4.2.2. Лабораторне заняття
- •4.2.3. Практичне заняття
- •4.2.4. Семінарське заняття
- •4.2.5. Індивідуальне заняття
- •4.2.6. Консультація
- •4.3 Самостійна робота студента
- •4.3.1. Основні елементи системи срс:
- •4.3.2. Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента
- •4.3.3. Самостійна робота студента до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття
- •4.3.4. Курсова робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.5. Робота з джерелами інформації як форма самостійної роботи студента
- •4.3.6. Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.7. Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента
- •4.4. Практична підготовка
- •4.5. Контрольні заходи
- •4.6. Державна атестація
- •4.7. Нормативні документи, що регулюють навчання, практичну підготовку, порядок відрахування та поновлення студентів у вищих навчальних закладах
- •4.8. Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів
- •5. Психологічні основи навчання у вищій школі
- •5.1 Навчання як складний психологічний процес.Діяльнісний підхід до навчання
- •5.2. Структура навчальної діяльності
- •5.3. Дії у навчанні
- •5.3.1 Емоційні дії
- •5.3.2 Мисленні дії
- •5.3.3 Мнемонічні дії
- •5.3.4 Психомоторні дії
- •5.3.5 Вольові дії
- •5.3.6. Робочі дії
- •3. Засвоєння навчального матеріалу включає:
- •Змістовий модуль іі. Основи інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах
- •6. Методологічні засади та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах
- •6.1 Інформаційно-аналітична діяльність та її компоненти
- •6.2 Пізнавальна діяльність: єдність емпіричного та теоретичного пізнання
- •6.3 Моделі і моделювання в міжнародних відносинах
- •6.4 Рівні та форми інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.5 Критерії оцінки вивідної (аналітичної) інформації
- •6.7. Ситуація як предмет інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.8 Процес інформаційно-аналітичної діяльності
- •5.Формування гіпотези, перевірка гіпотез.
- •6.Формування висновків.
- •6.9. Засоби інформаційно-аналітичної роботи
- •6.10 Інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади зовнішньополітичною інформацією
- •7. Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені
- •1. Політична сфера:
- •5. Етно-національна сфера:
- •6. Релігійна сфера:
- •10. Екологічна сфера:
- •8. Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук
- •8.1 Загальна характеристика міжнародних комунікацій
- •8.2. Інформаційні потреби адресата в сфері міжнародних відносин
- •8.2.1. Характеристики інформаційних потреб
- •8.2.2. Методи вивчення інформаційних потреб
- •8.3. Джерела і канали отримання міжнародної інформації
- •8.3.1. Види джерел інформації
- •8.3.2. Типи документів
- •8.3.3. Деякі властивості інформаційних документів
- •8.3.4. Основні властивості повідомлень
- •8.3.5. Взаємозв'язок джерел і каналів міжнародної інформації
- •8.4. Інформаційний пошук
- •8.4.1 Види інформаційного пошуку
- •8.4.2. Регламент пошуку
- •8.4.3. Методи пошуку інформації
- •9. Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації
- •9.1 Моделі взаємозв’язку текстів і реальності
- •9.1.1. Документ як об’єкт аналізу
- •9.1.2 Надійність і достовірність документів
- •9.1.3 Загальні принципи аналізу документів
- •9.2 Класичні методи аналізу документів
- •9.3 Контент-аналіз як формалізований метод аналізу змісту документів
- •7. Про що умовчується в цьому фрагменті документа?
- •9.4 Основні види аналітико-синтетичної обробки документів
- •9.4.1 Бібліографічний опис документа
- •9.4.2 Індексування документів
- •9.4.3 Анотування в інформаційній діяльності
- •9.4.4 Реферування
- •9.5 Оглядово-аналітична діяльність
- •9.5 Види інформаційних документів, що готуються в посольствах, генконсульствах, представництвах
- •10. Припущення, передбачення та прогнозування в міжнародних відносинах
- •10.1. Припущення
- •10.2 Передбачення і прогнозування
- •10.3. Методи прогнозування
- •10.4 Проблема верифікації прогнозу
- •ДодатокА. Системи освіти провідних країн світу
- •1. Вища освіта Росії
- •2. Вища освіта Великобританії
- •3. Вища освіта Іспанії
- •4. Вища освіта Італії
- •5. Вища освіта Німеччини
- •6. Вища освіта Польщі
- •7. Вища освіта Франції
- •8. Вища освіта сша
- •9. Вища освіта Японії
7. Вища освіта Франції
Формування системи вищої освіти. Отримати вищу освіту, маючи повну середню, можна у 78 університетах. 453 ВНЗ, переважно монодисциплінарних, мають невеликий (кілька сотень) контингент студентів. 25 відсотків студентів навчається у приватному секторі, який налічує 5 університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Близько 2/3 студентів країни навчаються у державних університетах, і майже кожен із них - великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну і наукову ради, раду викладачів і студентів, якими керує президент. Університети є об'єднанням «одиниць підготовки і пошуків» з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального та економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що лише університети присвоюють понад десять різних кваліфікацій.
Доступ громадян до освіти. Частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ зводиться до простого запису на навчання та сплачування символічної суми на витрати канцелярії, інша — «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо зарахування провадиться з жорстким відбором при кількох претендентах на одне місце. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутися до його ради з проханням на основі подання вирішити питання вступу до таких закладів із селективним зарахуванням:
- підготовчих класів, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у популярні у Франції Вищі (чи Великі) Школи;
- університетського технологічного інституту, для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною і вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;
- секції вищих техніків, з виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;
- спеціалізованої (вищої) профшколи.
Для запису в університети необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалаврат» і отримується після складання комплексу випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні. Дані про ці екзамени (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі.
Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання екзаменів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А - гуманітарну, В - природничі та інші спеціальності.
У Вищі Школи, які готують державних службовців і гарантують випускникам постійне місце роботи, надаючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми і вимоги яких вищі, ніж на двох курсах університетів. Вступ до цих класів теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл та ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу до Вищих Шкіл випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає Вищі Школи з їхньою ґрунтовною системою підготовчих класів кращим досягненням національної системи освіти.
Однак абсолютна більшість абітурієнтів записується у відкриті університети. З регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе і бажані заклади освіти у комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів надає свій висновок про місце навчання у ВНЗ.
Кваліфікації. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, пов'язані з коротко - і довготерміновим навчанням.
«Короткі» програми тривають переважно два, зрідка - три роки і закінчуються присвоєнням професійних кваліфікацій, які надають право праці у промисловості, торгівлі і в секторі послуг. Цей напрям вищої освіти обирають 30% усіх випускників шкільних бакалавратів. Є чотири головні види програм короткого навчання:
- програми університетських технологічних інститутів (IUT) у 19 окремих профілях (дисциплінах) з тривалістю два роки і присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого і середнього рівня. DUT достатньо популярний, а тому кількість кандидатів часто у багато разів перевищує кількість місць, що призводить до конкурсного вступу;
- програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки й надаються у частині ліцеїв з післясередніми профпрограмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією і присудженням диплома вищого техніка. Звуженість фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;
- третій вид короткої університетської програми - дворічна і високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову і технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці у сервіс чи індустрію;
- триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного та іншого медичного персоналу нижчої і середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи Міністерства охорони здоров'я. Вступ на ці програми - конкурсний.
«Довгі» програми пропонують університети та інші ВНЗ високого рівня. Контингент цих програм складають 68% власників бакалаврського рівня (з них 10% роблять це через посередництво підготовчих класів). Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) Вищі Школи кількох типів; г) Вищі нормальні школи; г) Школи мистецтва та архітектури.
Університети навчають за трьома циклами (2+2+1). Перший передбачає два роки викладання загальних основ і базових дисциплін обраного профілю й завершується отриманням диплома про загальну університетську освіту.
Другий цикл триває два чи три роки й сам поділяється на дві частини, перша з яких надає лісанс (lісепс), друга — метріз (таіtrіsе). Навчання на другому циклі поглиблене і спеціалізоване. Дипломи мають академічний і професійний компоненти. Така чіткість порушується нововведеними професіоналізованими університетськими інститутами, які набирають студентів після першого курсу, досить інтенсивно вчать три роки і після кожного з них послідовно видають тим, хто успішно навчався, посвідчення: DЕUG, лісанс, а в кінці — метріз. З власників останніх комісія уважно добирає кращих для присвоєння звання «головного інженера» (чи магістра-інженера).
Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання надає диплом з вищої спеціалізованої освіти (DЕSS), у другому — за 1 -2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибленого навчання (DЕА) і видає перепустку на докторські студії та захист дисертації.
Багатоваріантність притаманна і студіям після третього циклу. Після років аспірантури звичного університетського типу можна захистити дисертацію і стати доктором наук, потім попрацювати ще й отримати габілітацію для керівництва науковими дослідженнями (НDR). Мета навчання - підвищення шансів на конкурсне заміщення посад університетських професорів.
Інженери з хорошими дипломами з 1993 р. отримали змогу навчатися на програмах, аналогічних до аспірантури з класичних спеціальностей, бо можуть за два роки навчання і досліджень у наукових центрах відповідного профілю отримати диплом з технологічних досліджень (DRТ).
Медичні спеціальності мають цілком оригінальну систему дипломів і звань, а навчання також поділяється на три цикли.
Інститути політичних студій кількісно малі і призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі у конкурсному заміщенні посад у державних структурах. Вступ до них конкурсний, основна програма триває три роки, можна також повчитися ще 1 -2 роки на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня.
Вищі Школи наукових і технічних профілів належать кільком міністерствам, мають трирічні програми і присуджують дипломи інженерів. Вступ - конкурсний і лише після попереднього дворічного навчання у підготовчих класах з інтенсивним і глибоким вивченням математики і фізики.
Вищі Школи з комерції та управління — приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного навчання у спеціалізованих закладах вищої комерційної освіти (НЕС).
Вищі нормальні школи (їх усього чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і післясередніх закладів освіти. Навчання триває переважно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викладання (САРЕ5), що може доповнюватися додатковим профекзаменом, складання якого сприяє кар'єрному зростанню.
Організація навчання, академічний рік та екзамени. Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. Заняття проводяться у традиційний спосіб, але акцент робиться на самостійній роботі студентів. Фахові дисципліни завершуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 - дуже добре і відмінно, 14-15 - добре, 12-13 - достатньо добре, 10-11 - задовільно (прохідні бали), нижче 10 - незадовільно.
Навчання у ВНЗ Франції організовується за трьома стадіями — циклами. Перший триває два роки, упродовж яких 54% всього контингенту студентів університетів здобуває загальну вищу освіту, уточнює фахову орієнтацію й отримує першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення і фахової підготовки (2-3 роки) й поділяється на дві стадії з наданням lісепс і таіtrіsе. Третій цикл спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього - за конкурсом, тривалість навчання - один рік. Конкурсним є також вступ на докторські студії, які завершуються захистом дисертації та отриманням кваліфікації «доктор».
Навчання студентів-іноземців. Франція для більшості студентів-іноземців була й залишається однією з найпривабливіших країн як для короткого чи довгого стажування, так і для отримання повної освіти, оскільки майже всі вони навчаються у державних університетах, де їхня частка сягає 8-9%.
Освіта представлена у довідниках міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу), у базі даних ТRАСЕ, ОRТЕLIUS, в Іпіетеї тощо. Франція є учасником усіх значних проектів з розвитку мобільності в освіті (SOKRATES, LEONARDO тощо), ресурси яких можуть полегшити набування освіти в її ВНЗ.
Іноземець повинен відповідати трьом вимогам: засвідчити знання мови, мати грант чи оплатити навчання, добитися визнання свого документа про освіту від того закладу, де він збирається вчитися.
Визнання закордонних кваліфікацій. Франція підписала практично всі міжнародні конвенції про визнання і має двосторонні угоди з багатьма країнами. Процедура визнання визначається наказами Міністерства освіти, які враховують конвенції та угоди і повідомляють остаточне рішення про визнання університетом та іншим ВНЗ, тому кандидати повинні безпосередньо звертатися до керівництва обраного закладу. Через специфічність системи освіти Франції найчастіше вони отримують часткове визнання і для остаточного зарахування повинні виконати додаткові умови.
Відтак, іноземцям незрівнянно легше опинитися у «без-конкурсних» і відкритих університетах, ніж конкурувати з французами, які багато років готувалися до вступу в ту чи іншу Велику Школу, тому понад 95% іноземців навчається у державних університетах.
Вступні екзамени. Вступний мовний екзамен (проводиться у лютому в рідній країні студента-іноземця) для тих, хто хоче навчатися у майже 80 університетах Франції.