- •Вступ до спеціальності
- •Освітньо-професійної програми спеціальності
- •6.030400 “Міжнародна інформація”
- •Змістовний модуль і. Основи організації навчання у вищій школі
- •1. Структура системи вищої освіти в україні та в світі
- •1.1. Становлення ступеневої системи вищої освіти України
- •1.2. Тенденції структури світової вищої освіти
- •1.3. Вища освіта України та Болонський процес
- •1.4 Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні
- •1.5 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів
- •1.6 Типи вищих навчальних закладів України
- •1.7 Особливості університетської освіти
- •1.8 Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою
- •0101 Педагогічна освіта
- •10. Транспорт
- •Питання для самоконтролю.
- •Індивідуальні завдання для самостійної роботи студентів.
- •Джерела інформації.
- •2. Галузеві стандарти спеціальності Підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Міжнародна інформація"
- •2.1 Зміст освіти та навчання
- •2.2 Система стандартів вищої освіти України
- •3439 "Фахівець із міжнародної інформації",
- •2433.1 "Інформаційний аналітик-міжнародник",
- •2444.1 "Перекладач"
- •2.4 Навчальні плани , навчальні та робочі навчальні програми дисциплін
- •2 Ділова українська мова
- •3 Українська та зарубіжна культура
- •4 Релігієзнавство
- •5 Теорія держави і права
- •6 Соціологія
- •7 Філософія
- •8 Основи економічних теорій
- •9 Основи психології та педагогіки
- •10 Політологія
- •12 Фізична культура
- •14 Інформатика
- •15 Математичні основи інформаційних технологій
- •16 Системний аналіз
- •17 Прикладна інформатика
- •18 Теорія прийняття рішень
- •19 Комп'ютерне оброблення даних
- •20. Основи наукових досліджень
- •27 Міжнародні організації
- •28 Дипломатичний протокол і етикет
- •29 Світова економіка
- •30 Міжнародні економічні відносини
- •31 Економіка та зовнішньоекономічні зв'язки України
- •32 Менеджмент і маркетинг
- •33 Порівняльне конституційне право
- •34 Міжнародне публічне право
- •35 Міжнародне приватне право
- •36 Іноземна мова
- •37 Іноземна мова спеціальності
- •38 Теорія та практика перекладу
- •39 Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація"
- •40 Основи міжнародних інформаційних відносин
- •41 Теорія та практика комунікації
- •42 Конфліктологія та теорія переговорів
- •43 Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах
- •44 Аналіз зовнішньої політики
- •45 Міжнародна інформація
- •46 Міжнародні інформаційні системи та технології
- •47 Теорія масової комунікації
- •48 Зв'язки з громадськістю
- •49 Міжнародне інформаційне право
- •1 Методика викладання у вищій школі
- •2. Математичне моделювання та прогнозування в міжнародних відносинах
- •3. Інформаційні війни
- •4. Аналіз соціальних систем
- •5. Міжнародні системи та глобальний розвиток
- •6. Інформаційне суспільство
- •7. Науково-педагогічний практикум
- •8. Практикум перекладу
- •3. Особливості варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.1 Складові стандарту вищої освіти вищого навчального закладу
- •3.1.1. Варіативна частина освітньо-кваліфікаційної характеристики (окх)
- •3.1.2. Варіативна частина освітньо-професійної програми (опп)
- •3.2 Спеціалізація як засіб забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою за регіональним замовленням і замовленням окремих центральних органів виконавчої влади, організацій і підприємств
- •3.2.1. Характеристика спеціалізацій спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.2.2. Перелік спеціалізацій спеціальності «Міжнародна інформація».
- •3.3. Цикл дисциплін вільного вибору студентом (спецкурси).
- •4. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.1 Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.2 Навчальні заняття
- •4.2.1. Лекція
- •4.2.2. Лабораторне заняття
- •4.2.3. Практичне заняття
- •4.2.4. Семінарське заняття
- •4.2.5. Індивідуальне заняття
- •4.2.6. Консультація
- •4.3 Самостійна робота студента
- •4.3.1. Основні елементи системи срс:
- •4.3.2. Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента
- •4.3.3. Самостійна робота студента до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття
- •4.3.4. Курсова робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.5. Робота з джерелами інформації як форма самостійної роботи студента
- •4.3.6. Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.7. Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента
- •4.4. Практична підготовка
- •4.5. Контрольні заходи
- •4.6. Державна атестація
- •4.7. Нормативні документи, що регулюють навчання, практичну підготовку, порядок відрахування та поновлення студентів у вищих навчальних закладах
- •4.8. Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів
- •5. Психологічні основи навчання у вищій школі
- •5.1 Навчання як складний психологічний процес.Діяльнісний підхід до навчання
- •5.2. Структура навчальної діяльності
- •5.3. Дії у навчанні
- •5.3.1 Емоційні дії
- •5.3.2 Мисленні дії
- •5.3.3 Мнемонічні дії
- •5.3.4 Психомоторні дії
- •5.3.5 Вольові дії
- •5.3.6. Робочі дії
- •3. Засвоєння навчального матеріалу включає:
- •Змістовий модуль іі. Основи інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах
- •6. Методологічні засади та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах
- •6.1 Інформаційно-аналітична діяльність та її компоненти
- •6.2 Пізнавальна діяльність: єдність емпіричного та теоретичного пізнання
- •6.3 Моделі і моделювання в міжнародних відносинах
- •6.4 Рівні та форми інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.5 Критерії оцінки вивідної (аналітичної) інформації
- •6.7. Ситуація як предмет інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.8 Процес інформаційно-аналітичної діяльності
- •5.Формування гіпотези, перевірка гіпотез.
- •6.Формування висновків.
- •6.9. Засоби інформаційно-аналітичної роботи
- •6.10 Інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади зовнішньополітичною інформацією
- •7. Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені
- •1. Політична сфера:
- •5. Етно-національна сфера:
- •6. Релігійна сфера:
- •10. Екологічна сфера:
- •8. Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук
- •8.1 Загальна характеристика міжнародних комунікацій
- •8.2. Інформаційні потреби адресата в сфері міжнародних відносин
- •8.2.1. Характеристики інформаційних потреб
- •8.2.2. Методи вивчення інформаційних потреб
- •8.3. Джерела і канали отримання міжнародної інформації
- •8.3.1. Види джерел інформації
- •8.3.2. Типи документів
- •8.3.3. Деякі властивості інформаційних документів
- •8.3.4. Основні властивості повідомлень
- •8.3.5. Взаємозв'язок джерел і каналів міжнародної інформації
- •8.4. Інформаційний пошук
- •8.4.1 Види інформаційного пошуку
- •8.4.2. Регламент пошуку
- •8.4.3. Методи пошуку інформації
- •9. Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації
- •9.1 Моделі взаємозв’язку текстів і реальності
- •9.1.1. Документ як об’єкт аналізу
- •9.1.2 Надійність і достовірність документів
- •9.1.3 Загальні принципи аналізу документів
- •9.2 Класичні методи аналізу документів
- •9.3 Контент-аналіз як формалізований метод аналізу змісту документів
- •7. Про що умовчується в цьому фрагменті документа?
- •9.4 Основні види аналітико-синтетичної обробки документів
- •9.4.1 Бібліографічний опис документа
- •9.4.2 Індексування документів
- •9.4.3 Анотування в інформаційній діяльності
- •9.4.4 Реферування
- •9.5 Оглядово-аналітична діяльність
- •9.5 Види інформаційних документів, що готуються в посольствах, генконсульствах, представництвах
- •10. Припущення, передбачення та прогнозування в міжнародних відносинах
- •10.1. Припущення
- •10.2 Передбачення і прогнозування
- •10.3. Методи прогнозування
- •10.4 Проблема верифікації прогнозу
- •ДодатокА. Системи освіти провідних країн світу
- •1. Вища освіта Росії
- •2. Вища освіта Великобританії
- •3. Вища освіта Іспанії
- •4. Вища освіта Італії
- •5. Вища освіта Німеччини
- •6. Вища освіта Польщі
- •7. Вища освіта Франції
- •8. Вища освіта сша
- •9. Вища освіта Японії
1.2. Тенденції структури світової вищої освіти
У різних країнах світу система освіти, як і культура її народу, має свої національні особливості, є унікальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо глибоко пов'язана з духовними і матеріальними аспектами минулого і сучасного [3,5]. З огляду на це у кожній країні освіта та її організація мають свої особливості. Проте наймогутнішими ініціаторами змін у системі освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди (системні чинники), а ті, які перебувають поза нею, насамперед, пріоритети й вимоги до навчання і виховання, спричинені включенням даної країни до спільного руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі та поведінці. Відтак, при реформуванні вищої освіти, з одного боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності національних систем освіти, а з іншого - завдання поліпшення міжнародної співпраці, мобільності, працевлаштування студентів у Європейському чи міжнародному ареалі, міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої освіти.
Структура світової вищої освіти видається надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції [3]:
Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою є освіта в Італії, Іспанії, Австрії, Фінляндії, Швеції. Деякі експерти виділяють в окрему групу країни з так званими «інтегрованими» університетами, до складу яких увійшли спеціалізовані середні і вищі навчальні заклади (Швеція та Іспанія) та країни, що належали до соціалістичного табору.
Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію Humboldt університету та на окремий неуніверситетський сектор вищої освіти, що має чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.
Достатньо ефективною для світової вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне навчання у справжньому вищому навчальному закладі (це, нерідко, - особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу, до трьох років. За умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок - випускники легко знаходять роботу.
Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейського університету, - установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.
Ця тенденція чітко спостерігається сьогодні в університетах тих країн, які встигли найглибше зануритися у процес створення інформаційного суспільства. Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували достатньо обмежену кількість завдань щодо збереження й зміцнення державних структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно - (чи мало -) дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова підготовка переносилася на робочі місця (класичним прикладом є Японія).
Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:
- запропонувати професійно орієнтовані та економічно вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;
- забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат на вищу освіту;
- запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;
- поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти.
Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти відбувається паралельна диверсифікація ступенів і кваліфікацій, які видаються різними закладами освіти.
Існує традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням та структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїттям післябакалаврських студій, що частково базуються на модульній системі.
У деяких країнах типи ступенів коротшого циклу впроваджуються у національну структуру ступенів (напр., у Данії, Фінляндії, Італії і Португалії). В інших країнах така система впроваджується разом із традиційною ступеневою структурою (наприклад, у Німеччині та Нідерландах).
У неуніверситетському секторі також відбувається безперервна диверсифікація кваліфікацій. Аби відповідати вимогам ринку праці у певних професійних сферах, запроваджено велику кількість нових програм для здобуття ступеня бакалавра, розроблено низку післябакалаврських курсів. Вони можуть завершуватися отриманням національного ступеня чи ступенів із подвійною спеціалізацією. Заклади освіти неуніверситетського типу, які не мають права на магістерські програми, за власним бажанням можуть співпрацювати із зарубіжними установами, які таке право мають. Отже, у такий спосіб зазначені заклади освіти отримують можливість пропонувати студентам міжнародні магістерські програми.
Заклади вищої освіти неуніверситетського сектору не пропонують докторські ступені, але це не означає, що кандидати на докторські програми з неуніверситетського сектору не можуть на них навчатися. У деяких країнах такі кандидати мають можливість отримати доступ до докторської (PhD) програми в університеті одразу (наприклад, Норвегія і Нідерланди) або через так звані підготовчі курси (напрриклад, Австрія і Німеччина). У Норвегії декілька навчальних закладів неуніверситетського сектору здобувають право проводити дослідницькі студії та надавати докторські ступені.
Зростаюча диверсифікація в цілому вважається позитивним явищем для систем вищої освіти як у середині кожної країни, так і в міжнародному контексті. Але зростаюча диверсифікація стикається з проблемами недостатньої прозорості структур кваліфікацій окремої країни і труднощами у взаємному визнанні кваліфікацій через велику кількість різних рівнів та варіацій змісту кваліфікацій. Вирішення цих проблем спонукає до пошуку інших інструментів, які сприятимуть розумінню отриманої інформації про кваліфікації.
Відтак, спробуємо стисло описати головні тенденції розвитку систем вищої освіти у деяких країнах Європи, США та Японії, проілюструвавши сучасний стан та національну систему кваліфікацій у вищій освіті. Звернемо увагу на аспекти мобільності, прозорості, зокрема: системи кредитів та визнання рівнів освіти, гарантії (забезпечення) якості, плата за навчання та деякі практичні аспекти (структура та організація навчального року, іноземний студент та система профорієнтації) [3].