Функції управлінської діяльності
цілепокладання
адміністративна
інформаційно-аналітична
соціальна
планування прогнозування
коригування
діяльності
мотивації
утримання
відхилень в певних межах забезпечення
компетентності й дисципліни
здійснення
контролю створення
сприятливого клімату
забезпечення
цілісності підвищення
якості і ефективності службової
діяльності
ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ
Це
основні
узагальнені завдання, які виконують
державні органи, їхні структурні
підрозділи та посадові особи в процесі
керівництва суспільством і державою
як політичною організацією.
Головними з них
є планування,
організація,
комплектування
кадрами, мотивація, контроль.
ЦІЛІ ПОЛІТИЧНОГО
УПРАВЛІННЯ
реалізація
інтересів певних політичних сил та
соціальних груп регулювання
суспільних відносин та інтересів
вироблення
оптимальних форм організації й
стимулювання індивідуальної та
колективної діяльності
забезпечення
політичної стабільності та правопорядку
регулювання
економічної діяльності стимулювання
науково-технічного прогресу захист
державних (національних) інтересів на
міжнародній арені
ЗАКОНИ СОЦІАЛЬНОГО
УПРАВЛІННЯ
Закон необхідного
розмаїття.
Визначає, що різноманітність, плюралістичні
основи організації управляючої системи
(суб’єкта управління) мають не поступатись
розмаїттю об’єкта управління. Суб’єкт
управлінського впливу має володіти
достатніми можливостями сприйняття,
накопичення та переробки інформації
для продукування рішень, здатних
забезпечити функціонування та розвиток
об’єкта управління відповідно до
заданих вимог (програми).
Закон спеціалізації
управління. Передбачає,
що управління суспільно-політичними
процесами неминуче призводить до
диференціації його форм та функцій, їх
специфічного прояву в конкретно-історичних
умовах розвитку політично організованого
соціального середовища.
Закон інтеграції
управління. Означає
об’єднання в управлінському циклі
(управлінській дії) різноманітних
спеціалізованих операцій на різних
рінях і напрямках перебігу управлінського
процесу, що забезпечує його цільність
та цілеспрямованість.
Закон економії
часу. Характеризує
ефективність управління, його здатність
виконати поставлені завдання з
мінімальним використанням людських,
матеріальних, фінансових, інформаційних
та інших ресурсів.
Закон пріоритетності
соціальних цілей. Означає,
що не політика «сама по собі», не «чиста»
економіка мають бути метою розвитку
суспільства, а постійне підвищення
якості життя громадян, їх добробуту,
соціального самопочуття, постійне
удосконалення способу життя різних
категорій населення.
Закон домінування
глобальної мети. Наголошує,
що ефективний розвиток соціально-політичної
системи можливий лише за умови чіткого
та зрозумілого цільового забезпечення
процесу управління на тривалу історичну
перспективу.
Закон зростаючої
суб’єктивності й інтелектуальності
в управлінні.
Підкреслює, що управлінські відносини
– це відносини між людьми, стандартизація
та уніфікація свідомості яких неможлива.
Виходячи з цього, управлінські відносини
неминуче мають суб’єктивне забарвлення,
особистісну оцінку їх учасників. Крім
того, важливо підкреслити, що чим вищою
є посада суб’єкта управління, тим
більше відкривається можливостей для
прояву як позитивної, так і негативної
суб’єктивності.
Закон передачі
функцій (прав, повноважень, ресурсів)
управління.
Децентралізує процес управління,
залучає до його здійснення органи
самоврядування та структури громадянського
суспільства.