Організаційні форми демократії
Типи демократичних режимів
Мажоритарна модель:
концентрація влади у виконавчих структурах: однопартійні кабінети абсолютної більшості;
злиття влади за домінуючої ролі кабінету міністрів;
асиметрична двопалатність законодавчого органу;
двопартійна система;
одна головна лінія партійного розмежування;
плюральна (мажоритарна) система виборів;
унітарна, централізована система правління країною;
гнучка (неписана) конституція і суверенність парламенту;
виключно репрезентативна демократія (немає місця для прямої демократії).
Змішана модель (США):
концентрація влади у виконавчих структурах;міністрів призначає президент;
чіткий розподіл влади із системою стримувань і противаг;
збалансована двопалатність законодавчого органу;
двопартійна система;
розмиті лінії партійного розмежування, гетерогенні партії з подібними програмами;
плюральна (мажоритарна) система виборів;
територіальний федералізм;
негнучка (писана) конституція;
інститути прямої демократії — тільки на рівні штатів.
Консесусна модель:
поділ влади в рамках виконавчих структур;інститут «великих коаліцій»
розподіл влади: формальний і неформальний;
збалансована двопалатність і представництво меншостей;
багатопартійна система;
багатовимірна система політичних розмежувань;
пропорційне представництво;
територіальний або інший федералізм і децентралізація;
негнучка (писана) конституція і вето меншості;
використання інститутів прямої демократії залежить від традиції.
Країни, в яких наявні змішані типи демократії:
мажоритарні: Нова Зеландія, Великобританія, Ірландія, Люксембург, Швеція, Норвегія;
мажоритарно-федеральні: США, Канада, Німеччина, Австрія, Австралія, Японія;
консенсусно-унітарні: Ізраїль, Данія, Фінляндія, Франція, Ісландія;
консенсусні: Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Італія.
Дослідник переходів С.Хантінгтон характеризує світову тенденцію демократизації як циклічний процес, якому властиве чергування «припливів» та «відпливів». Від початку XIX ст.. відбулося два таких повних цикли, і тепер людство переживає третю хвилю демократизації. Очевидно, що, як і в попередніх циклах, не всі спроби переходу на демократичний шлях розвитку будуть закріплені, але значне нарощування демократичного потенціалу, безсумнівно, відбудеться.
Недоліки демократичного політичного режиму:
Демократію не можна ідеалізувати, як сказав І.Черчіль: «…демократія— найгірша форма правління. Якщо не враховувати всі інші, котрі час від часу проходять перевірку».
Вади і недоліки демократії:
— можливі економічні та політичні кризи;
— довготривалий процесс прийняття політичних рішень;
— недосконалість виборчих систем;
— несистематична участь народу в політичному житті;
— не завжди достатньо кваліфікована і моральна владна еліта;
— недостатня освітченість і політична культура народу, його байдужість до політики;
— вплив групових і корпоративних інтересів, через демократичнее правління економічно і фінансово впливові оргацізації;
— мітингова стихія;
— наявність політичних технологій, здатних змінити реальний вибір народу.
Парадокс демократії:
«Демократія — це влада народу, але відповідальність за виживання демократії лежить на плечах еліти. Це іронія демократії: еліти мають правити мудро, щоб «правління народу вижило» Т. Дай і Х. Цайглер, американські політологи.