Тема 16. Політичні кризи та конфлікти

Ознайомившись з матеріалами теми, студент знатиме: сутність, зміст, структуру політичних криз та конфліктів, типологізацію криз та конфліктів, теоретичні узагальнення з цього приводу, методи розв’язання кризових (конфліктних) ситуацій, специфіку збройно-політичних конфліктів як найбільш небезпечних проявів політичного деструктиву, концептуальні основи управління конфліктом.

Після опанування теми студент вмітиме: розуміти політику як арену боротьби різних соціально-політичних сил, що проявляється у вигляді кризових та конфліктних явищ і процесів, розрізняти конструктивні та деструктивні складові кризових та конфліктних аспектів політики, апроксимувати кризово-конфліктні грані політики на перспективу та визначати особисту участь у їхній мінімізації (подоланні).

Навчальні питання:

1. Кризові виміри політичного процесу.

2. Конфліктогенне розуміння політики.

1. Кризові виміри політичного процесу

Кризи та конфлікти попри їх негативне психологічне сприйняття більшістю населення є природним явищем суспільного життя. Особливо важливим даний напрямок політологічних студій є для України, конфліктний потенціал якої залишається надмірним, а загальнонаціональний розвиток відбувається здебільшого за формулою «від кризи до кризи». Виходячи з особливого значення кризових моментів в соціальному поступі, на перетині політології, соціології та соціальної психології виникла конфліктологія як самостійна галузь наукових знань.

Політична криза – це тимчасове погіршення функціональних характеристик окремих елементів або інститутів політичної системи або повне припинення (призупинення) їх діяльності;

значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.

В реальному політичному процесі кризове загострення ситуації може набувати різних форм. Найбільш гострими варіантами його прояву можуть стати: імпічмент президенту, відставка уряду, розпуск парламенту, усунення від виконання посадових обов’язків впливового політика, заборона масової політичної партії, запровадження надзвичайного стану, обмеження прав і свобод людини, обмеження діяльності ЗМІ тощо. Всі вказані ймовірності мають об’єднавчу характеристику: вони є наслідком та проявом глибинних суперечностей у політичній або інших сферах суспільного життя.

Фази розвитку політичної кризи

Передкризова фаза – це зовнішнє збереження рівноваги сторін, супроводжуване латентним (прихованим) підвищенням напруги у їх взаємовідносинах. На цій фаз доволі часто політичні протиріччя поширюються на інші суспільні сфери – економічну, соціальну, інформаційну та ін.

Кульмінаційна фаза є порушенням рівноваги. В її межах гострота суперечностей сягає апогею, перебіг подій значно прискорюється, відбуваються стрімкі, іноді блискавичні повороти у розвиткові політичного процесу. Як правило, саме на цій фазі відбувається руйнація політичних структур (інститутів).

Фаза виходу із кризи може мати два головних варіанти прояву:

а) подолання кризи, відтворення на оновлених засадах втраченої рівноваги, відновлення функціонування докризових, але суттєво переформатованих структур (дочасні парламентські або президентські вибори, формування уряду в оновленому складі тощо);

б) набуття руйнівними процесами незворотного характеру, наслідком чого стає руйнування політичної системи (розпад державності у її попередній якості).

Як свідчить практика більшості країн, політичній кризі передує політична стагнація – застій, згортання змін, закостеніння форм, частковий розпад структур політичного життя. Це призводить до зниження ефективності політичних трансформацій, регресивного розвитку політичного процесу, накопичення та загострення суперечностей.

Процес політичної стагнації розпочинається як неполітичний (збільшення безробіття, неконтрольована владою грошова інфляція, погіршення екології, збільшення міграційних потоків тощо). Політична складова в стагнаційній динаміці маскується значною кількістю нагальних соціально-економічних та інших проблем, що зовні виглядають як неполітичні.