Геополітичні закономірності розвитку сучасного світу (за л.Івашовим)

одвічне протистояння континентальних і морських держав (зокрема, РФ і США)

залежність поведінки морських держав від торговельної експансії та закріплення її результатів військовою агресією

обумовленість поведінки континентальних держав континентально-просторовою експансією як основним і єдиним засобом розширення життєвого простору

першочерговість розвитку військово-морських сил для морських держав та сухопутних – для континентальних

постійне протиріччя між природними, етнотериторіальними та політичними кордонами

залежність могутності держави від ступеню контролю над «ключовими просторами»

існування недосяжної для морських держав «серединної» території, яку утворюють Росія, Казахстан, Синьцзян (північно-західна провінція сучасної КНР) і Монголія. Контроль над цими землями забезпечує глобальну геополітичну перевагу

неможливість існування безконтрольних просторів. Втрата контролю над простором одним геополітичним суб’єктом означає його негайне відновлення іншим

Росія ХХІ ст. не сприймає однополярної моделі світового устрою. Російським геополітикам більш імпонує багатополюсна модель світового розвитку, яка опирається на кілька «центрів тяжіння». Такими центрами у Москві вважають: США, які об’єктивно залишаються глобальною наддержавою; об’єднану Німеччину (ширше – німецькомовне ядро: ФРН, Швейцарію, Австрію), яка в тісному союзі з Францією може створити основну конструкцію нової континентальної Європи; самостійний у прийнятті рішень Іран, що простягнувся від Каспію до Індійського океану; стрімко прогресуючий Китай; могутню у фінансово-економічному та технологічному плані Японію; серед країн Південно-Східної Азії – Індію, а також Індонезію і Малайзію.

Якщо в біполярній моделі світоустрою періоду Холодної війни геостратегічні блоки були стабільними, то багатополярна модель передбачає рухомість, змінність їхньої конфігурації.

Геополітичні інтереси сучасної росії

на глобальному рівні – активна і повноправна участь у побудові такої системи міжнародних відносин, у якій РФ має відводитися місце, що відповідає її політичному, економічному й інтелектуальному потенціалу, військово-політичним і зовнішньоекономічним можливостям і потребам

на регіональному рівні – забезпечення стабільного і безпечного міжнародного оточення, а також зміцнення військово-політичних та економічних позицій на світовій арені на основі використання механізмів регіонального співробітництва

на пострадянському просторі – налагодження всебічних зв’язків з країнами СНД, участь у розвитку інтеграційних процесів між ними

Намагаючись підтримувати зі США партнерські стосунки та спільно вирішуючи із заокеанською державою значну кількість питань (безпека, енергетика, антитероризм, космос, роззброєння, наука, екологія), Росія дедалі голосніше заявляє про власні геополітичні проекти. Зокрема, російські геополітики пропонують ідею утворення Євразійської імперії, в центрі якої має стояти Росія. Нова імперія має стати єдиним неподільним організмом у воєнно-стратегічному значенні, а в політичному контексті – утворити «Конфедерацію великих просторів» у складі: Європейської імперії на Заході (об’єднаної навколо Німеччини і Середньої Європи); Тихоокеанської імперії на Півдні (об’єднаної навколо Ірану); Російської імперії в Центрі (об’єднаної навколо Росії).

Стратегія національної безпеки РФ від 12.05.2009 р. засвідчує, що до 2020 р. Москва прагне повністю відновити свої позиції серед планетарних геополітичних авторитетів.

У документі підкреслюється:

«сформовані передумови для надійного запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам національній безпеці, динамічного розвитку і перетворення Російської Федерації в одну з лідируючих держав за рівнем технічного прогресу, якістю життя населення, впливом на світові процеси»;

«Російська Федерація володіє достатнім потенціалом для того, щоб розраховувати на створення у середньостроковій перспективі умов для її закріплення в переліку держав-лідерів у світовій економіці на основі ефективної участі у світовому розподілі праці, підвищення глобальної конкурентоспроможності національного господарства, оборонного потенціалу, рівня державної і громадської безпеки».

Геополітичний лексикон сучасної Росії на рівні державних документів поповнився якісно новим словосполученням – «лідируюча держава» («держава-лідер»). Це має важливе значення для десятків країн світу, особливо тих, що розміщені поряд.