40

Вступ
Розділ 1.		Теоретичні основи структури капіталу
1.1.	Сутність структури капіталу
1.2.	Методичні основи джерел фінансування інвестицій
Розділ 2.		Аналіз структрури капіталу та джерел фінансування інвестицій компанії
2.1.		Дослідження власного та позичкового капіталу компанії
2.2.		Аналіз джерел фінансування інвестицій компанії
Розділ 3.		Оптимізація структрури капіталу та джерел фінансування інвестицій компанії
3.1.		Етапи оптимізації структури капіталу
3.2.		Шляхи оптимізації структури джерел фінансування
Висновки
Список використаних джерел Додатки

ВСТУП

У сучасних умовах структура капіталу є тим чинником, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства- його платоспроможність і ліквідність, величину доходу, рентабельність діяльності.

Актуальність даної теми зумовлена рядом проблем теорії структури капіталу загального характеру , невирішеність яких перешкоджає правильній оцінці вартості капіталу і застосуванню її результатів для прийняття фінансово інвестиційних рішень. Оцінка структури джерел фінансування інвестицій підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. Зовнішні користувачі оцінюють зміну частки власних засобів підприємства в загальній сумі джерел коштів з точки зору фінансового ризику при укладанні угод.

У зв’язку з фінансовою ситуацію, яка склалася у всьому світі, питання структури капіталу та шляхів його формування досліджувала велика кількість вчених, таких як : І. Бланк, С. Майєрс, Р. Брейлі, Макконнелл і Брю . В Україні питанням формування капіталу тапроблем його функціонування займалися такі вчені як Р. В. Варічева, З.М. Холод, Д. В. П’ятницький, Шуляк П.М, О. Стоянова та багато інших.

Фінансовий стан підприємства визначається його здатністю фінансувати свою діяльність за рахунок наявних в його розпорядженні власних, позикових і залучених коштів, вмілого їх розміщення та ефективного використання. Тому метою даної курсової роботи є дослідження та аналіз складових частин капіталу та джерел фінансування інвестицій. Основними завданнями є :

• Дослідити сутність структури капіталу та джерел фінансування

• Проаналізувати відмінність власного та позичкового капіталу

• Проаналізувати джерела фінансування інвестицій компанії

• Розглянути етапи оптимізації структури капіталу та шляхи оптимізації структури джерел фінансування.

Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних положень, методів і підходів до удосконалення, формування та раціоналізації використання капіталу, правильного співвідношення власних і позикових коштів та управління джерелами фінансування інвестицій, якими повинен уміти управляти будь-який фінансовим менеджер. Об’єктом виступає безпосередньо капітал та його структура.

Інформаційна база дослідження – це вся спеціальна література, нормативно правові акти, що регламентують діяльність підприємства, різноманітні джерела літератури бухгалтерського обліку, наукові видання, публікації, а також документи які характеризують діяльність і стан підприємства : баланс, звітність, тощо.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи структури капіталу

1. Сутність структури капіталу

Поняття “капітал” , або “інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача. Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Предметом купівлі – продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною особливістю його є те, що гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю. На ринку капіталів в угоді беруть участь дві особи: власник бездіяльного капіталу і бізнесмен, котрий використовує своєрідний товар – капітал для одержання прибутку. Істотна різниця між ними полягає в тому, що власник грошового капіталу позбавляється всіх турбот по його продуктивному й ефективному використанню. Він може жити розкішно за рахунок проценту з позички, часто взагалі не знати, на які цілі використовуються його гроші. Завдання підприємця - одержати прибуток на чужі грошові засоби. Ці засоби стають капіталом. Встановлюється певна ціна товару-капіталу. Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів.

Насамперед, слід зазначити, що з позицій фінансового менеджменту фінансовий капітал підприємства- це загальна вартість засобів у грошової, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих в формування його активів.

Фінансовий менеджер повинен знати вартість капіталу своєї компанії з багатьох причин:

1) вартість власного капіталу, власне, є віддачу на вкладені інвесторами у діяльність компанії ресурси, і можна використовувати визначення ринкової оцінки власного капіталу і прогнозування можливої зміни вартості акцій фірми залежно через зміну очікуваних значень прибутків і дивідендів.

2) вартість позикових коштів асоціюється зуплачиваемими відсотками, тому треба вміти вибирати найкращу можливість з кількох варіантів залучення капіталу.

3) максимізація ринкову вартість фірми, що основним завданням, що стоїть перед управлінськими персоналом, буває у результаті дії ряду факторів, зокрема з допомогою мінімізації вартості вживаних джерел.

4) вартість капіталу одна із ключових чинників під час аналізу інвестиційних проектів.

Будь-яка компанія потребує джерела коштів для, щоб фінансувати своєї діяльності і з позиції перспективи, і у плані поточних операцій.

Загальна сума коштів, яку потрібно сплатити використання певного обсягу фінансових ресурсів, котре виражається у відсотках цьому обсягу, називається ціною капіталу .

Зазвичай, поточні активи фінансуються з допомогою короткострокових, а кошти тривалого користування – з допомогою довгострокових джерел коштів. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат за залученню коштів.

Слід розрізняти два поняття – «ціна капіталу даної компанії» і «оцінка капіталу (бізнесу)».

Перше поняття кількісно виявляється у сформованих у компанії відносних річних витратах з обслуговування своєї заборгованості перед власниками та інвесторами, тобто. це відносний показник.

Друге поняття може характеризуватися різними показниками, зокрема, – величиною власного капіталу, вартістю фірми та інших., тобто. деякими абсолютними показниками.

Ці поняття взаємопов'язані як якісно, а й кількісно. Тож якщо компанія бере участь у інвестиційному проекті, дохідність якого менше, ніж ціна капіталу, що йогокапитализированная вартість після завершення цього проекту зменшиться. Отже, ціна капіталу є ключовим елементом теорії та практики прийняття рішень інвестиційного характеру.

Економічна інтерпретація «ціна капіталу» досить очевидна. Він характеризує, яку суму слід сплатити залучення одиниці капіталу з цього джерела. Твердження годі було розуміти буквально.

Діяльність будь-якої компанії носить багатоцільовий характер. Зокрема, можна казати про прибутку, величині капіталу фірми, дохідності акцій та інших., тобто. оцінювати з допомогою абсолютних і відносних показників.

Структура капіталу – спосіб фінансування діяльності комерційної організації з допомогою довгострокових пасивів (власних джерел засобів і довгострокового позикового капіталу).

Структура капіталу – це співвідношенняекономико-стоимостних характеристик різних видів активів організації.

Оптимальна структура капіталу є таке співвідношення використання власних і позикових коштів, у якому забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто.максимизируется його ринкова вартість.

Основними етапами процесу оптимізації структури капіталу, є:

1. Аналіз капіталу підприємства, основна мета якого є виявлення тенденцій динаміки обсягу й складу капіталупредплановом періоді та їх на фінансову стабільність і ефективність використання капіталу.

2. Оцінка основних чинників, визначальних формування структури капіталу

3. Оптимізація структури капіталу за критерію максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерію мінімізації від вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерію мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

2. Методичні основи джерел фінансування інвестицій

Інвестиційна сфера в останні роки все більше стає об'єктом уваги Української влади, ділових кіл і суспільства в цілому. Зростає кількість наукових досліджень, конференцій і «круглих столів», публікацій у засобах масової інформації, які направлені на аналіз інвестиційної діяльності в різних галузях господарювання, пошук шляхів підвищення ефективності інвестицій, оптимізацію інвестиційних процесів.

Інвестиції відіграють центральну роль у забезпеченні ефективності функціонування економічної системи і всього суспільного відтворення, оскільки безпосередньо впливають на можливість економічного зростання в довгостроковій перспективі. Інвестиційна активність відноситься до числа найважливіших показників економічної динаміки. Їх інтенсивністю визначається стан економіки.

У процесі інвестиційної діяльності вирішуються великі макроекономічні проблеми: структурна перебудова національної економіки і технічний прогрес, можливо подолання інфляції, відбувається розширення бази оподаткування і поповнення бюджету, збільшення числа робочих місць.

Досвід розвинених країн свідчить про необхідність участі держави в управлінні інвестиційними процесами. При будь-якому рівні розвитку ринкових відносин автоматичного регулювання інвестиційного процесу не відбувається. Державне регулювання економічних і соціальних відносин є не що інше, як цілеспрямовану діяльність держави щодо забезпечення стабільності національної економіки та її відтворення, загальних умов нормального функціонування вільних товаровиробників.

За допомогою інвестиційної політики держава безпосередньо може впливати на темпи обсягу виробництва, на прискорення НТП, на зміну структури суспільного виробництва та вирішення багатьох соціальних проблем.

Світова фінансова криза зробила великий вплив на Українкську економіку: на фінансово-кредитну систему країни, на інвестиційну активність, на ринок праці, на настрій населення. У період кризи багато організацій почали згортати інвестиційні програми, скорочувати поточні витрати. Активізація інвестиційного процесу - найважливіший засіб забезпечення умов виходу з економічної кризи.

Всі види інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів здійснюються за рахунок формованих ними інвестиційних ресурсів.

Інвестиційні ресурси представляють собою всі види фінансових активів, що залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Джерела формування інвестиційних ресурсів в ринковій економіці вельми різноманітні. Це обумовлює необхідність визначення змісту джерел інвестування та уточнення їх класифікації [13. 71].

В економічній літературі при аналізі джерел фінансування інвестицій виділяють внутрішні та зовнішні джерела інвестування. При цьому до внутрішніх джерел інвестування, як правило, відносять національні джерела, в тому числі власні кошти підприємств, ресурси фінансового ринку, заощадження населення, бюджетні інвестиційні асигнування; до зовнішніх джерел - іноземні інвестиції, кредити і позики.

Ця класифікація відображає структуру внутрішніх і зовнішніх джерел з позицій їх формування та використання на рівні національної економіки в цілому. Але її не можна використовувати для аналізу процесів інвестування на мікроекономічному рівні.

З позицій підприємства бюджетні інвестиції, кошти кредитних організацій, страхових компаній, недержавних пенсійних та інвестиційних фондів та інших інституційних інвесторів є не внутрішніми, а зовнішніми джерелами. До зовнішніх для підприємства джерел відносяться і заощадження населення, які можуть бути залучені на цілі інвестування шляхом продажу акцій, розміщення облігацій, інших цінних паперів, а також за допомогою банків у вигляді банківських кредитів.

При класифікації джерел інвестування необхідно також враховувати специфіку різних організаційно-правових форм, наприклад, приватних, колективних, спільних підприємств. Так, для підприємств, що перебувають у приватній або колективній власності, внутрішніми джерелами можуть виступати особисті накопичення власників підприємств. Для підприємств, що перебувають у спільній із зарубіжними фірмами власності, інвестиціїіноземних співвласників також слід розглядати як внутрішній для даного підприємства джерело.

Таким чином, слід розрізняти внутрішні і зовнішні джерела фінансування інвестицій на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. На макроекономічному рівні до внутрішніх джерел фінансування інвестицій можна віднести: державнебюджетне фінансування, заощадження населення, накопичення підприємств, комерційних банків, інвестиційних фондів і компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових фірм і т.д. До зовнішніх - іноземні інвестиції, кредити і позики. На мікроекономічному рівні внутрішніми джерелами інвестування є: прибуток, амортизація, інвестиції власників підприємства; зовнішніми - державне фінансування, інвестиційнікредити, кошти, що залучаються шляхом розміщення власних цінних паперів [10. 155].

РОЗДІЛ 2. Аналіз структрури капіталу та джерел фінансування

2.1 Дослідження власного та позичкового капіталу компанії

У зарубіжній практиці фінансового аналізу співвідношення позикового і власного капіталу є одним з ключових і розглядається як спосіб оцінки ризику для кредитора. Існує практика, коли кредитори вимагають підписання позикового угоди, відповідноз яким дане співвідношення не може перевищувати певноїмежі. У цих умовах деякі підприємства прагнуть штучно знизити величину зобов'язань, використовуючи їх позабалансовому відображення. ( вікіпедія). Капіталбудь-якого підприємства поділяється на дві основні види :

1. Власний карітал – в його складі можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобтокапітал, вкладений власниками в підприємство, і накопичений капітал, тобто створений на підприємстві понад те, що було спочатку авансовано власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. Перша складова інвестованого капіталу представлена ​​в балансі російських підприємств статутним капіталом, друга - додатковимкапіталом (у частині отриманого емісійного доходу).

Накопичений капітал знаходить своє відображення у вигляді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, фонд накопичення, нерозподіленийприбуток, інші аналогічні статті). На підставі показника вартості чистих активів оцінюється структуракапіталу (співвідношення власних і позикових коштів). Зниження частки власного капіталу спричиняє за собою погіршення кредитоспроможності підприємств. Крімтого, враховуючи, що показники власного і позикового капіталу використовуються для розрахунку рентабельності вкладень у підприємство різних вкладників (власників, кредиторів), можна припускати, що завищення обсягу зобов'язань у сукупних пасивах негативно позначиться на об'єктивності показників, що характеризують "ціну" капіталу.

Теоретично величина власного капіталу характеризується показником чистих активів.

Розмір власного капіталу, або чистого майна (чистих активів), підприємства, по суті, являє собою лічильну величину, що отримується в результаті виключення із суми активів величини зобов'язань підприємства (позикових коштів) [1].

На підставі показника вартості чистих активів оцінюється структура капіталу (співвідношення власних і позикових коштів). Зниження частки власного капіталу спричиняє за собою погіршення кредитоспроможності підприємств. Крім того, враховуючи, що показники власного і позикового капіталу використовуються для розрахунку рентабельності вкладень у підприємство різних вкладників (власників, кредиторів), можна припускати, що завищення обсягу зобов'язань у сукупних пасивах негативно позначиться на об'єктивності показників, що характеризують "ціну" капіталу.

У складі власного капіталу необхідно виділити частку його окремих складових, а також відобразити динаміку його складу і структури за останні періоди. Необхідність роздільного розгляду статей власного капіталу пов'язана з тим, що кожна з них є характеристикою правових та інших обмежень здатності підприємства розпорядитися своїми активами.

Статутний капітал - вартісне відображення сукупного внеску засновників (власників) у майно підприємствапри його створенні.Відповіднодо Цивільного кодексуУкраїни статутним капіталом володіють акціонерні товариства та інші комерційні організації(товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю).Унітарні підприємствамають статутний фондом. Тільки в акціонерних товариствах(АТ)статутний капіталрозділений на частки, виражені в акціях, що засвідчуютьмайнові праваакціонерів.

Юридичне значення статутного капіталу акціонерного товариства полягає насамперед у тому, що його розмір визначає ті межі мінімальної майнової відповідальності, яку має і несе акціонерне товариствопо своїх зобов'язаннях.Передбачається, що сумі, що відображається по статті "Статутний капітал", відповідаєвеличина майна в активі. Разом з тим слід підкреслити, що в новій редакції Закону про акціонерні товариствапоняттястатутного капіталу не ототожнюється з майном АТ, вартість якого може бути більше або менше, ніж статутнийкапітал (визначається величиною активів підприємства, наявних боргових зобов'язань та їх оцінкою). Це майно у разі ліквідації підприємства після покриття всіх боргових зобов'язань має за статутом залишитися для розподілу між власниками (акціонерами). Інакше відбувається "проїдання" статутного капіталу (що знаходить відображення в балансі у вигляді збитків), а значить, у разі ліквідації підприємства його майнової маси буде недостатньо для задоволення вимозі власників (акціонерів). Якщо в результаті збитковості діяльності після другого і наступного фінансового року вартість чистих активів виявиться меншою від статутного капіталу, тобто Статутний капітал; Майно - Боргові зобов'язання, товідповіднодо Цивільного кодексу України підприємство, яке функціонує у формі АТ, ТОВ, повинне оголосити й зареєструвати зменшення свого статутного капіталу (повідомивши попередньо своїх кредиторів). Отримавши повідомлення, кредитори вправі вимагати дострокового задоволення своїх претензій виходячи з того, що зменшений розмір статутного капіталу знижує рівень фінансової стійкості підприємства-боржника.При зменшенні вартості чистих активів нижче встановленого законом мінімального розміру статутного капіталу АТ, ТОВ підлягають ліквідації. (В даний час величина статутного капіталу не повинна бути менше суми, що дорівнює 1000-кратному розміру мінімальної оплати праці, встановленим на дату подання установчих документів для реєстрації для відкритих АТ, та 100-кратному розміру мінімальної оплати праці - для ТОВ і ЗАТ.)

Додатковий капітал - складова власного капіталу в його справжньому трактуванні - об'єднує групу досить різнорідних елементів: суми від дооцінки необоротних активів підприємства; безоплатно отримані цінності; емісійний дохід акціонерного товариства та ін .

Резерви формуються відповідно до законодавства, установчими документами і прийнятої на підприємстві облікової політики. Основним джерелом формування резервів (фондів) є чистий прибуток.

Резервний капітал формується відповідно до встановленого законом порядку і має строго цільове призначення. В умовах ринкової економіки резервний капітал виступає в якості страхового фонду, що створюється для цілей відшкодування збитків і забезпечення захисту інтересів третіх осіб у разі недостатності прибутку у підприємства.

Формування резервного капіталу може бути як обов'язковим, так і добровільним. Відповіднодо законодавства Російської Федерації для підприємств певних організаційно-правових форм власності, зокрема для АТ і СП, створення резервного капіталу є обов'язковим. При цьому законодавчо встановлюється порядок формування резервного капіталу. Після вступу в силу Закону про акціонерні товариства мінімальний розмір резервного капіталу не повинен бути менше 15% від статутного капіталу.

Якщо наявність резервного капіталу, що створюється відповідно до законодавства, - необхідна умова лише для підприємств певних організаційно-правових форм, то резервні фонди, створювані добровільно, формуються виключно в порядку, встановленому установчими документами або облікової політикоюпідприємства незалежно від його організаційно-правової форми. Залежно від умов формування (обов'язкове чи добровільне) цільове призначення резервного капіталу регламентується, або вимогами законодавства, або установчими документами абооблікова політика. Відповідно до статті 35 Закону про акціонерні товариства резервний капітал використовується в якості джерела покриття збитків, погашення облігацій і викупу акцій.

Інформаціяпро величину резервного капіталу в балансі підприємства має або повиннаматинадзвичайно важливе значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, які розглядають резервний капітал підприємства як запас його фінансової міцності. Українахз розвиненими ринковими відносинами відсутність резервного капіталу або його недостатня величина розглядається як чинник додаткового ризику вкладення коштів у підприємство, оскільки свідчить або про недостатність прибутку підприємства, або про використання резервного капіталу на покриття збитків.

Фонди накопичення характеризують суму чистого прибутку, спрямовану на виробничий розвитокі розширення підприємства. Суми за цією статтею балансу показують величину збільшення чистих активів підприємства за весь період його функціонування.

Нерозподілений прибуток являє собою прибуток, що залишається після виплати податківі інших платежів та формування резервів (фондів).За економічним змістом нерозподілений прибуток настільки близька до резервів, що її розглядають як вільного резерву. Кошти резервів (фондів) і нерозподіленого прибутку поміщені в конкретне майно або перебувають в обігу. Їх величина характеризуєрезультат діяльності підприємства і свідчить про те, наскільки збільшилися активи підприємства за рахунок власних джерел.

Розподіл власного капіталу на капітал і резерви носить не стільки теоретичне, скільки практичне значення: по співвідношенню і динаміці цих груп оцінюють ділову активність і ефективність діяльності підприємства.

2. Позикові кошти - зазвичай класифікують залежно від ступеня терміновості їх погашення і способу забезпеченості.

За ступенем терміновості погашення зобов'язання поділяють на довгострокові і поточні. Кошти, залучені на довгостроковій основі, звичайно направляють на придбання активів тривалого використання, тоді як поточні пасиви, як правило, є джерелом формування обігових коштів. Для оцінки структури зобов'язань вельми істотно їх розподіл на незабезпечені та забезпечені. Важливість такого угрупування пов'язана з тим, що забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства та оголошення конкурсного виробництва погашаються з конкурсної маси.

Чим більше покритих (забезпечені) боргів на противагу незабезпеченим, тим краще кредиторам, що мають забезпечені вимоги, але гірше іншим кредиторам, які в разі оголошення конкурсу повинні задовольнитися що залишається майнової масою.

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом визначаються наступними критеріями:

· Пріоритетність прав;

· Ступінь визначеності отримання грошової суми ;

· Дата отримання грошових сум.

Пріоритетними правами мають кредитори. Власники привілейованих акцій мають переважне правоперед власниками простих акцій. Величина сплачуваних кредиторам сум зазвичай фіксується і визначається або конкретної грошовою сумою, абопервісноїабо номінальною сумою плюс передбаченим відсотком, що виступає в якості плати кредитору за тимчасову відмову від використання ним грошових або інших ресурсів.

Величина дивідендів визначається отриманим чистим прибутком, дивідендною політикою, наявністю грошових коштів, величиною чистих активів та іншими факторами.

Дата погашення боргових зобов'язань, як правило, відома заздалегідь, у той час як сам факт наявності статутного капіталу не вказує безпосередньо на те, що у підприємства як такого існують зобов'язання перед власниками по виплаті їм дивідендів. Дивіденди потрапляють до складу зобов'язань тільки після того, як вони будуть оголошені.

Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення власних і позикових коштів. Фінансування діючого підприємства за рахунок власного капіталу може здійснюватися, по-перше, шляхом реінвестування прибутку і, по-друге, за рахунок збільшення капіталу підприємства (випуск нових цінних паперів). Умови, що обмежують використання даних джерел для фінансування діяльності підприємства, - політикарозподілу чистого прибутку, яка визначає обсяг реінвестування, а також можливість додаткової емісії акції.

Особливо слід відзначити ті проблеми, з якими доводиться стикатися підприємствам, вирішальним питання про притягнення додаткового капіталу в результаті зміни організаційно-правової форми та створення акціонерного товариствавідкритого типу. Такому рішенню повинні передувати: визначення потреби вкапіталі(вельми помилковим може бути підхід, заснований на переконанні "чим більше, тим краще") попередня оцінка витрат, пов'язаних з переходом у новий правовий статус; виявлення переваг і нових проблем, пов'язаних з даним рішенням.

Залучаючи позикові кошти, підприємство одержує ряд переваг, які за певних обставин можуть обернутися своєю зворотною стороною і спричинити погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства.

Фінансування активів з позикових джерел може бути привабливим остільки, оскільки кредиторне пред'являє прямих претензій щодо майбутніх прибутків підприємства.Незалежно від результатів кредитор має право претендувати, як правило, на обумовлену суму основного боргу і відсотків по ньому. Для позикових коштів, що отримуються у вигляді товарного кредитупостачальників, остання складова може виступати як в явному, так і неявному вигляді.

Наявність позикових коштів не міняє структури власного капіталу з тієї точки зору, що боргові зобов'язання не призводять до "розбавленню" частки власників (якщо тільки не має місця випадокрефінансуваннязаборгованості та її погашення акціями підприємства).

У більшості випадків величина зобов'язань та терміниїх погашення є відомими заздалегідь (виключення становлять, зокрема, випадки гарантійних зобов'язань), що полегшуєфінансове плануваннягрошових потоків.У той же час наявність витрат, пов'язаних з платою за користування позиковими засобами, зміщує точку беззбитковості підприємства. Іншими словами, для того щоб досягти беззбиткової роботи, підприємству доводиться забезпечувати більший обсяг продажів. Таким чином, підприємство з великою часткою позикового капіталу має найменшу можливість для маневру у випадку непередбачених обставин, таких, як падіння попиту на продукцію, значна зміна процентних ставок, зростання витрат, сезонні коливання.

В умовах нестійкого фінансового становища це може стати однією із причин втрати платоспроможності: підприємство виявляється не в змозі забезпечити більший приплив коштів, необхідний для покриття збільшених витрат. Сплачувані суми основного боргу, будучи відтоком грошових коштів, не враховуються при визначенні бази оподаткування.

Наявність конкретних зобов'язань може супроводжуватися тими чи іншими умовами, що обмежують свободу підприємства в розпорядженні і управлінні активами. Найбільш типовим прикладом таких обмежуючих умов є заставні зобов'язання. Висока частка існуючого боргу може спричинити за собою відмову позикодавця надати новий кредит.

Всі ці моменти мають бути враховані у фінансовому аналізі при оцінці раціональності структури пасивів.