Методи політології
Загальні
методи:
соціологічний
(виводить політику з кількісно-якісних
характеристик соціальних груп, що
утворюють суспільство певного типу);
культурологічний
(ставить
політику в залежність від політичної
культури); нормативно-ціннісний
(відштовхується від ідеалу політичного
устрою, загальновизнаних політичних
цінностей і норм); функціональний
(аналізує реальне життя в усіх його
суперечностях та конфліктах); інституційний
(виділяє сталі політичні інститути як
рушійні сили політики); антропологічний
(аналізує
зв’язки між політикою та природою
самої людини); біхевіористський
(базується на дослідженні поведінки
окремих особистостей та соціальних
груп за формулою «стимул – реакція»);
психологічний
(деталізує політику за допомогою
індивідуальних та групових психологічних
характеристик). До загальних методів
можна також віднести онтологічний,
порівняльний, історичний,
структурно-функціональний
та ін. методи.
Загальнологічні
методи:
аналіз і синтез;
індукція і дедукція, абстрагування і
конкретизація; поєднання історичного
і логічного аналізу; моделювання;
прогностичний та математичний методи;
аналогія; класифікація.
Методи
емпіричних (прикладних) досліджень
спрямовані на отримання вихідної
(первісної) інформації про політику.
До них відносять: спостереження; аналіз
документів; контент-аналіз; опитування;
використання статистичних даних; метод
експертних
оцінок;
експеримент; контроль за поведінкою
обраної групи людей та ін.
|
МЕТОДИ - ЛІДЕРИ | |
|
Системний |
дозволяє розглядати політичну сферу суспільного життя як комплекс елементів, що утворює інтегровану цілісність елементів у їх тісному зв’язку з іншими сферами людської життєдіяльності – економічною, соціальною, духовно-культурною; орієнтує дослідника на розкриття рушійних сил конституювання політичної системи, механізмів забезпечення її стійкості, різноманітності зв’язків із зовнішнім середовищем, продукції, яка утворюється в результаті функціонування системи, особливостей постачання такої продукції назовні, ресурсів та обмежень життєдіяльності системи, резервів розвитку, загроз існуванню (зокрема, наявності несистемних елементів та наслідків їх можливого втручання в роботу системи) |
|
Структурно-функціональний |
полягає в реальному або уявному розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними, визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об’єкта як цілого. Застосування методу стосовно політичної системи суспільства передбачає виокремлення та прискіпливий аналіз елементів, основними з яких є політичні інститути, а також з’ясування зв’язків та особливостей їхнього функціонування за різних режимів |
|
Порівняльний |
орієнтує дослідника на якомога грунтовніше застосування категорій «спільного» та «відмінного» у зіставленні політичних утворень (систем, явищ, процесів, документів) приблизно рівної якості. На основі даного методу базується особлива галузь політичних знань – порівняльна (компаративістська) політологія |
|
Біхевіористський |
полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп (англ. behavior – поведінка). Базується на визнанні не лише знеособлених інституційних, але й особистісних вимірів політики. Групові форми політичних дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які невпинно генерують міжособистісні та групові зв’язки. Домінуючими мотивами політичної поведінки індивідів визнаються їхні психологічні орієнтації, а світ політики отримує кількісну формалізацію. Метод широко використовує статистичні дані, аналіз документів, анкетні опитування, моделювання ймовірних ситуацій тощо. За допомогою числових значень виявляються політичні орієнтації, позиції, симпатії та антипатії населення у політично відповідальні моменти життєдіяльності соціуму (вибори, референдум, конфлікт, війна). Отримана таким чином інформація дозволяє політології претендувати на статус точної науки. Водночас, можливості методу обмежені при дослідженні великих соціальних груп (народ, нація, людство) та ірраціональних проявів політики (духовна мобілізація, харизматичні впливи) |
Понятійно-категоріальний
апарат політології
– це сукупність основоположних понять,
кожне з яких являє собою самостійний
предмет дослідження й одночасно виступає
тією вербальною конструкцією, що
дозволяє урізноманітнити, деталізувати
природу досліджуваних політичних
об’єктів.
До основних
категорій політології належать:
політика, влада, політична система,
держава, політична партія, політичний
режим, політичний курс, політична еліта,
політична участь, політична боротьба,
права людини та ін.
Відбувається
невпинний розвиток політичного словника
як за рахунок міжнаукового обміну
категоріями, так і шляхом внутрішнього
удосконалення вербального апарату,
орієнтованого на адекватне описання
світу політики.