2. Етнонаціональні відносини та політика

Етнонаціональні відносини – це відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку: націями, національними меншинами, народностями, етнічними групами та їх державними утвореннями.

Такі відносини бувають трьох типів:

а) рівноправні;

б) панування та підлеглості;

в) що передбачають знищення інших етносуб’єктів

Національна політика – науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

Основні сфери виникнення суперечностей і конфліктів, пов’язаних із національними проблемами:

Відносини між центральними органами влади (державою) та республіками (землями, штатами, кантонами, графствами)

Відносини між республіками (землями, штатами, кантонами, графствами)

Проблеми етнічних груп та національних меншин у державі, республіках (землях, штатах, кантонах графствах)

Проблеми розділених народів

Національно-культурна автономія – це форма національно-культурного самовизначення громадян, що ідентифікують себе з певною національною меншиною чи етнічною групою на основі їх добровільної самоорганізації задля самостійного вирішення питань збереження самобутності, мови, освіти, культури.

Реалізується шляхом створення етнокультурних товариств або органів національно-культурної автономії (на підставі волевиявлення населення або з ініціативи окремих громадян), які опікуються всім спектром етнокультурних проблем та інтересів національних меншин та етнічних груп.

Толерантність – сприйняття та розуміння розмаїття культур, форм самовираження людської особистості; єдність у розмаїтті; активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини; утвердження у взаємовідносинах представників різних етнічних спільнот і культур норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.

Толерантність повинні проявляти кожна людина, етнічна спільнота та держава в цілому.

Ксенофобія – це нетолерантне ставлення до людини за ознакою її етнічної, національної, расової, релігійної належності, що проявляється у протиправних діях проти неї.

До проявів ксенофобії належать: нетолерантні висловлювання на адресу будь-якої етнічної спільноти чи окремих її представників, заклики до насильницьких дій проти них, безпосередньо насильницькі дії, дискримінація громадян за національною ознакою, прояви неповаги до культурної спадщини, історії, культури, мови, традицій тощо.

2. Етнонаціональна політика України

Державна етнонаціональна політика України є невід’ємною складовою політики держави, спрямованою на регулювання сфери етнонаціональних відносин з метою забезпечення гармонійного розвитку української нації та національних меншин і етнічних груп в Україні.

Реалізується шляхом прийняття законів, нормативних актів, спрямованих на забезпечення прав, законних інтересів та етнокультурних потреб громадян – представників української нації, а також шляхом цілеспрямованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо утвердження атмосфери міжетнічної толерантності, зміцнення загальнонаціональної єдності в країні.

Її суб’єктом є держава, об’єктом – етнонаціональні відносини в Україні.

Українська нація – всі громадяни України, незалежно від етнічного походження, об’єднані єдиним громадянством, спільністю території, політичних інтересів, юридичних обов’язків, історичної долі, культурних традицій, усвідомленням єдиної національної ідентичності та майбутнього Батьківщини як демократичної, соціальної, правової Української держави.

Етнонаціональні відносини (в Україні) – відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку: державою, українською нацією, національними меншинами, етнічними групами щодо забезпечення державного суверенітету, єдності нації, збереження етнокультурної самобутності громадян, забезпечення їх конституційних прав, етнокультурних, соціальних і політичних потреб та інтересів, умов для самоорганізації та самоврядування.