156 Предмет і специфіка прикладної політології

Література

Базів В. Інструмент влади: Порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарній та демократичній си­стемах. — Л., 1999.

Дюверже М. Политические партии. — М., 2002.

Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство побеждать на выборах. — М., 2000.

Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий и пар­тийного строительства. — М., 2003.

Мейтус Л. Политическая партия: стратегия и управление. — М., 2004.

Организация работы первичной партийной ячейки: Метод, по-соб. — М., 1995.

Острогорский М. Демократия и политические партии. — М., 1997.

Побудова ефективної політичної партії / Упоряд. І. Підлуська, О. Грязнова, В. Замятін. — К., 2003.

Политические партии в условиях демократии. — Борнхайм: Фонд Конрада Аденауэра, Сант-Августин, 1995.

Політичні партії в демократичному суспільстві / Й. Тезінг, В. Гоф­мейстер. — К., 1997.

Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. — Л., 2005.

Технология создания партии: Учеб. пособ. / Под ред. А. Чадаева, В. Быковой. — М., 2007.

Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем. — Л., 2004.

1.7. Політична участь як показник якості політичного режиму

Становлення первісних форм державності і типів владування спричинило появу такого суспільного явища як політична участь. Від епохи Відродження її розглядають як безпосередню участь громадян у вибо­рах і державному управлінні. У сучасній політичній науці це явище є критерієм, за яким оцінюються наслід­ки діяльності державно-політичних інститутів, а також ступінь впливу на політичне життя національних тра­дицій, менталітету, рівня політичної культури, якості правлячих еліт та інших чинників суспільно-політично­го розвитку.

Політична участь як показник якості політичного режиму 157

Природа і сутність політичної участі

Для політичного процесу як форми функціонування політичної системи, що постійно змінюється, розвиваєть­ся, характерне різноманітне співвідношенням сил, перехід від рівноваги між ними до дисбалансу і знову встановлен­ня рівноваги. Він є складною конфігурацією свідомої і сти­хійної діяльності, тобто акцій, що регулюються державою, і спонтанних акцій громадян, їх груп. Аналіз політичного процесу традиційно звертає увагу на діяльність владних інститутів та інституціалізованих акторів і часто залишає поза сферою свого інтересу форми політичної участі неін-ституціалізованих суб'єктів політики, зокрема громадян. Показниками якості політичної системи, її демократично­сті є не лише характер політичних рішень, а й форми полі­тичної участі, якими опосередковується вплив суспільства на них, і спосіб їх прийняття.

Політична участь є найважливішим критерієм для ви­значення типу політичного режиму, характеру політично­го процесу, а також показником його демократичності.

Взаємовплив акторів політичного процесу відбуваєть­ся на горизонтальному і вертикальному рівнях. За гори­зонтальної взаємодії держава і соціальні групи виступа­ють переважно на паритетних началах як партнери, що «Яідомо прагнуть до раціонального досягнення узгодже­них суспільних цілей; за вертикальної — політичний процес є своєрідною стихією, якій протистоїть державна влада, відіграючи роль управлінської підсистеми цього процесу, яка формує цілі, приймає рішення, пов'язані з національно-державними пріоритетами. Кожна з підси­стем має власне функціональне навантаження: одна інте­грує суспільство, формулює колективні цілі і приймає рі­шення, інша фігурує як тиск громадян та їх груп, пов'яза­ний з представництвом інтересів. Взаємодія між групою, яка здійснює управління (владою), та групами, які здій­снюють тиск на правлячу еліту, як правило, охоплює такі стадії:

1) артикулювання індивідуальних і групових інтере­сів. Найчастіше це відбувається через артикулювання осо­бливих колективних інтересів, які акумулюють у собі гру­пи індивідуальних інтересів. Виразниками їх є асоціації різнесменів, профспілки, які представляють інколи різні *птереси роботодавців, найманих працівників з однакових проблем (економічні реформи, приватизація чи реприва­тизація, лібералізація тощо);