36 Предмет і специфіка прикладної політології

відкривається можливостей для прояву як позитивної, так і негативної суб'єктивності;

є) закон домінування глобальної мети. Пізнання цього закону допомагає зробити висновок, що ефективний ро­звиток соціально-політичної системи можливий лише за чіткого, зрозумілого цільового забезпечення процесу упра­вління на тривалу історичну перспективу;

є) закон передавання функцій (прав, повноважень, ре­сурсів) управління. Врахування його у практичній діяль­ності зумовлює децентралізування процесу управління, залучення до його здійснення органів самоврядування, структур громадянського суспільства.

Державне управління повинно відповідати принципам соціального управління, які об'єктивно поширюються і на політичні процеси. Такими принципами є: єдиноначаль­ність у прийнятті рішень і колегіальність при їх обговорен­ні; єдність застосування всіх форм і методів управління з метою підтримання цілісності соціальної системи; поєд­нання галузевого і територіального управління; пріоритет­ність у досягненні стратегічних цілей; науковий характер; прогнозування; мотивування (стимулювання) праці; від­повідальність за результати управління; раціональний підбір, підготовка, розстановка та використання кадрів; економічність та ефективність процесу управління; си­стемність; урахування ієрархічного характеру об'єкта управління і механізмів впливу на нього; обов'язковість зворотного зв'язку між об'єктом і суб'єктом управлінської дії; програмно-цільове забезпечення; делегування повно­важень; гуманізм і моральність; гласність у прийнятті рі­шень тощо.

Важливим аспектом виконання управлінської дії є знання та застосування методів державного управління — способів практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керовано­го об'єкта з метою досягнення поставлених управлінсь­ких цілей.

Управлінські методи систематизують за:

а) функціональним змістом — адміністративні (органі­ заційно-розпорядчі), економічні, правові, соціально- психологічні методи;

б) спрямованістю впливу — методи загальнодержавно­ го рівня, структурної (галузевої) дії та персонального (ін­ дивідуального) впливу;

Політичне життя і державне управління 37

в) організаційними формами — реалізуються через тип впливу (акт, норма), спосіб здійснення впливу (одноосіб­ ний, колективний, колегіальний), часову характеристику впливу (разовий — періодичний; тактичний — стратегіч­ ний; короткотерміновий — довготерміновий), особливості впливу (досягнення нової мети, коригування результатів, виправлення помилок);

г) характером управлінського впливу — методи прямої дії (правове регулювання, публічне адміністрування) та методи непрямого впливу (демократизація, оптимізація управління, оподаткування тощо).

У сучасних умовах державне управління, методи його ор­ганізації втрачають характер безпосереднього адміністра­тивно-управлінського впливу, дедалі більше трансформую-чись у площину організації взаємодії відповідних суб'єктів господарської та іншої суспільної діяльності; створення умов для реалізації нормативної моделі функціонування відповід­них підсистем і об'єктів управління; контролю та моніторин­гу нормативно встановлених параметрів такої діяльності.

Залежність якості політичного життя

від типу політичного (державного) управління

Якість політичного життя залежить від характеру суспільних відносин та діяльності соціальних спільнот, які зумовлюють створення політичних інститутів та ме­ханізмів через посередництво політичної влади. Оскіль­ки політичному життю властиві піднесення, спади, за­стої, кризи, формується відповідний тип державного управління. Виділяють авторитарне, анархічне, демо­кратичне, волюнтаристське управління.

Авторитарне управління засноване на вольових, твер­дих і навіть жорстких засобах. За такого типу управління обмежене коло суб'єктів (інколи навіть одна особа), вико­ристовуючи всю повноту влади, керує більшістю соціаль­них процесів, претендує на всеосяжність та абсолютний характер своїх управлінських акцій.

Анархічне управління — управління, за якого всі нама­гаються управляти всім, виходячи за межі власних повно­важень. Іноді такий тип управління називають лібераль­ним, пасивним, м'яким, млявим.

Демократичне управління передбачає взаємодію всіх суб'єктів управління на основі раціонального розмежуван-