60 Предмет і специфіка прикладної політології

правило, здійснюють багато суб'єктів, які нерідко сповіду­ють різні цінності, надають перевагу різним політичним аль­тернативам. Наслідки таких рішень здебільшого невідомі. Для правильного структурування проблем необхідно:

1. упевнитися, що проблема була правильно сприйнята і визначена, а всі учасники цього процесу правильно зрозу­міли й усвідомили її, що унеможливлювало б появу нових рішень через невдале визначення проблеми;

2. переконатися, наскільки проблема пов'язана з ме­тою діяльності;

3. дослідити особливості різноманітних формулювань проблеми;

4. визначити межі політичного поля (суспільства), яко­го безпосередньо чи опосередковано стосується проблема; державні інституції, ЗМІ, аналітичні центри, осіб, які ма­ють інтереси на цьому полі і намагаються на нього вплива­ти, перешкоди, які вони створили щодо формулювання проблеми; їх завдання і політичну мету.

П. Формулювання державно-політичного рішення. На цьому етапі формулюють пропозиції, оцінюють різні варі­анти розв'язання проблеми. Передусім зосереджуються на обговоренні природи проблеми, її обсягу, потенційної не­безпеки, яку вона створює, філософському обґрунтуванні державно-політичної діяльності щодо неї. Основним мо­ментом є визначення центру розв'язання проблеми, яким можуть бути державний або приватний сектор. Якщо про­блему розв'язують завдяки суто державно-політичним рі­шенням, то обговорюють необхідні управлінські інстру­менти (створення фондів, встановлення податків, інші ре­гулятивні заходи).

На формулювання рішення впливають:

а) пропозиції політики. Як правило, вони всебічно опрацьовані, обґрунтовані, значною мірою виражають спроби зацікавлених груп (груп інтересів) привернути ува­ гу до проблеми і містять рекомендації щодо вирішення їх на свою користь. Вивчення пропозиції політики дає під­ стави для висновків про уявлення і цілі її авторів;

б) універсальні рішення. Вони містять певну кількість стандартних підходів до розв'язання проблеми. Однак конкретні технічні, інституційні, політичні та історичні особливості проблеми можуть обмежити застосування уні­ версальних рішень;

в) модифіковані загальні рішення. Сформувавши набір загальних рішень, можна відразу їх модифікувати, дбаю­ чи про відповідність конкретним умовам проблеми. Цього

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 61

досягають шляхом комбінації елементів загальних рішень або завдяки пропонуванню нових варіантів альтернатив-стратегій;

г) рішення на замовлення. Вони передбачають уніка­льну альтернативу-стратегію. При цьому не варто шукати домінуючий чи найдосконаліший варіант політики (універ­сальну альтернативу-стратегію). Малоймовірно, що якийсь один варіант буде ідеально придатним для всіх цілей, охоп­люватиме всі сторони й аспекти проблеми, яку слід розв'я­зати. Найкращий варіант рідко буває домінуючим і очевид­ним на перший погляд. Сучасне плюралістичне суспільство демонструє розмаїття ідей, груп, інтересів, поглядів, що унеможливлює вироблення альтернативи-стратегії, яка б влаштовувала всіх учасників процесу політики.

Іноді для підсилення привабливості запропонованого рішення штучно протиставляють його сфабрикованим (бу­тафорським, фіктивним), непривабливим варіантам. Такі дії підривають авторитет і довіру до розробників пропоно­ваного варіанта державно-політичного рішення. Однак у політичній практиці знання неоднозначної реальності ви­гідніше, ніж орієнтація на штучну визначеність, яка або є наслідком імітації діяльності, або спонукає її.

Не варто надавати переваги жодній альтернативі-стратегії, поки не буде оцінено всі можливі варіанти до­сягнення визначених цілей. При оцінюванні кожної аль­тернативи слід бути максимально об'єктивним, уникати упередженого, зарозумілого відкидання інших альтерна-тив-стратегій. Усі альтернативи-стратегії мають бути взаємовиключними, розгорнуто викладеними, належно обґрунтованими.

У переліку альтернатив-стратегій обов'язково має бути и «альтернатива статус-кво», яка не передбачає ніяких змін. Адже проблема може бути не настільки серйозною, Щоб для її подолання витрачати час, фінансові, матеріаль­ні» інтелектуальні ресурси тощо. Обстоювання «альтерна­тив-стратегій статус-кво» може спричинити звинувачення в бездіяльності, консерватизмі. Тому важливо, щоб аналіз Цього варіанта політики був здійснений відповідно до най­вищих вимог.

У формулюванні альтернатив-стратегій необхідно враховувати наявні ресурси, юридичні повноваження тощо. За відсутності ресурсів необхідно запропонувати дії, завдяки яким можна було б здобути їх.

Особливої уваги потребує якість альтернативних варі­антів державно-політичних рішень. При виробленні аль-

62 -ж-

Предметі специфіка прикладної політологи

Рнатив-стратегій, як свідчить практика, поширеними є такі підходи:

намагання пролонгувати чинну політику на основі ^еРєдбачених бюджетами наявних ресурсів. Однак за та-их умов досить складно розраховувати ефективність за­пропонованих альтернатив-стратегій, оскільки вони спи­раються на минулу діяльність, відштовхуються від досяг­нутого;

намагання пролонгувати політику на основі інших (вищих, нижчих) ресурсних витрат. Такі дії впливають на вартість і ефективність політики, оскільки, наприклад, скорочення фінансування спричиняє опір зацікавлених груп і державних службовців;

мінімальна модифікація політики без суттєвих змін У діяльності;

намагання обрати новий напрям політики відповід­но до традиційних концепцій. Це дає змогу відносно точно його спрогнозувати і передбачити необхідні ресурси;

вибір нової політики на основі нових концепцій. Вибір таких альтернатив-стратегій пов'язаний із труднощами щодо прогнозування їх ефективності, однак нерідко він за­безпечує відчутний крок у політиці, радикальне зменшення витрат, суттєве зростання ефективності затрачених ресурсів. Наступним після вироблення альтернатив-стратегій є етап прийняття рішень.

III. Узаконення державно-політичного рішення. Важли­вим етапом процесу підготовки і прийняття державно-полі­тичних рішень є узаконення проблеми, що передбачає насам­перед внесення її відповідних проектів до порядку денного.

Проблеми потрапляють до порядку денного завдяки підтримці на макроструктурному рівні сил, які чинять тиск на державну інституцію; простій інерції; досягненню згоди між учасниками політичного процесу.

Зникнення (випадання) проблеми з порядку денного можливе внаслідок втрати інтересу чи стимулів до неї ос­новних політичних сил, нівеляції цих сил як політичних гравців. Вона може втратити актуальність через достатню кількість рішень, завдяки яким здається вирішеною. До зникнення з порядку денного проблеми призводить і голо­слівне, декларативне її порушення без внесення реальної альтернативи-стратегії до порядку денного («випускання пари»). Йдеться про заплановану бездіяльність як фактор політики. Про втрату статусу в порядку денному свідчать рішення не приймати нормативно-правовий акт або нічого не робити для розв'язання проблеми.

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 63

Напрям політики фіксується в нормативно-правовому акті, постанові, розпорядженні. Втілення законного (чин­ного) рішення відбувається завдяки використанню упра­влінського інструментарію, ресурсів для ефективного розв'язання проблеми.

IV. Впровадження державно-політичного рішення. На цьому етапі свою ефективність доводить адміністративний апарат, якому для розв'язання проблеми часто необхідні детальні інструкції. Нерідко доводиться створювати спе­ціальні організації чи органи для забезпечення ефективно­сті процесу. Конкретна діяльність щодо розв'язання про­блеми іноді призводить до непорозумінь, конфліктів, поро­джених неоднаковим баченням політиків, державних службовців, недержавних структур, найкращих шляхів впровадження рішення.

Для результативних державно-політичних рішень ва­жливе значення має не лише досконале знання соціальних проблем у країні, але й їх віддзеркалення у свідомості со­ціальних груп. З огляду на це слід також враховувати діяльність засобів масової інформації, які суттєво вплива­ють на формування свідомості громадян, їх ставлення до тих чи інших проблем, дій органів влади тощо.

Впровадження державно-політичних рішень пов'язане з необхідністю врахування акумуляційного, інноваційно­го та мобілізаційного принципів.

Акумуляційний принцип передбачає формулювання в рішенні положень, які б адекватно відображали інтереси різних соціальних і національних груп. Наприклад, еко­номічне рішення повинно містити положення, що гаранту­ють рівні умови і сприятливий режим для розвитку еконо­мічної діяльності суб'єктів різних форм власності.

Інноваційний принцип передбачає висування нових для широких мас населення ідей, оскільки людині власти­ве прагнення до нового, оригінального. Тому стратегія державної політики повинна включати не усвідомлені і не засвоєні масами інновації. Та якщо проголошені нові ідеї довго не реалізуються на практиці або від їх реалізації по­гіршується життя основних верств населення, успіхом ко­ристуються суб'єкти політики, які в своїх рішеннях прого­лошують традиційні, добре знайомі населенню ідеї.

Мобілізаційний принцип означає, що навіть глибоко продумані, обґрунтовані положення та ідеї не можуть бути реалізовані завдяки зусиллям лише одного суб'єкта полі­тики, їх здійснення можливе за умови активної участі різ­них верств населення. Неефективна реалізація певних рі­шень нерідко спричинена тим, що різні групи населення