27.Методи розрахунку трансфертних цін, що базуються на витратах (змінних, повних, граничних)

29.Методика визначення трансфертних цін, що базуються на витратах

Трансфертна ціна (ТЦ) – умовна ціна, за якою продукти (напівпродукти) або послуги одного центру відповідальності підприємства передаються іншому центру відповідальності цього підприємства (концерну, холдингу). Трансфертні ціни є умовно-розрахунковими показниками. Ніякі платежі при оформленні фінансових відносин між окремими центрами відповідальності не здійснюються.

Трансфертне ціноутворення на базі витрат (змінних чи повних) обґрунтовується тим, що витрати є основою калькуляції ціни для зовнішньої реалізації. Якщо базою для трансфертного ціноутворення є витрати, то можливі різні модифікації цін.

 ціна встан. на базі граничних (маржинальних) витрат або

 на базі повних витрат

 витрати плюс надбавка

Маржинальні (граничні) витрати як база для ТЦ:

- враховуються лише змінні витрати;

- постійні витрати покладаються на структурну одиницю, яка є

постачальником продукту;

- виправдано, якщо відповідний ЦВ самостійно приймає рішення на основірозрахунку суми покриття;

- найбільш оптимальний варіант ТЦ для підприємства в цілому;

- за використання методу занижуються результати діяльності постачальниканапівпродукту і штучно покращуються показники центру відповідальності,

що є споживачем - не виконується функція визначення фінансовихрезультатів відповідних структурних одиниць;

- виконанується функція координації обсягів виробництва – стимулюєменеджерів ЦВ забезпечувати обсяги випуску, що максимізують доходикомпанії;

- ціноутворення на базі змінних витрат придатне лише для прийняттякороткострокових рішень

Для визначення тран. ц. на базі повних витрат викор. алгоритм:

ТЦ = V + F/X,

де F – пост. витрати; V – змінні витрати на одиницю продукції;

Х – обсяг виробництва (в натуральних одиницях).

Витрати плюс надбавка

 Як альтернатива – ТЦ на основі схеми “витрати (повні або змінні) плюс надбавка

 Надбавка встановлюється у формі певного відсотку до витрат або на договірній основі.

 Проблема сумування надбавок за наростаючим підсумком та узгодження величини надбавки.

 Проблема об’єктивного розподілу прибутку (доданої вартості) між окремими сегментами

28.Методи трансформації секторального бета у коефіцієнт бета конкретного підприємства

Через -коефіцієнт в моделі САРМ позначається систематичний ризик. Характеризує залежність між середньою доходністю ринкового портфеля та доходністю об‟єкта оцінки. Для розрахунку “бета” слід обробити статистичні дані, які характеризують варіацію рентабельності обраного об‟єкта інвестицій за декілька попередніх періодів, безризикову процентну ставку та середню доходність ринкового портфеля.

-коефіцієнт (систематичний ризик інвестицій в актив А) рекомендується розраховувати за таким алгоритмом:

βА = σa * К(RA;Rm)/σм

-середнє квадратичне (стандартне) відхилення (А) рентабельності аналізованого активу (RА) в окремі періоди від середньої рентабельності активу за обраний період (RА);

-коефіцієнта кореляції К(RA;RМ), щільності зв‟язку між нормою доходності досліджуваного активу (RА) та середньою нормою доходності по ринку в цілому (RМ);

-середньоквадратичне (стандартне) відхилення (м) рентабельності інвестицій (RМ) по ринку в цілому.

-коефіцієнт слід інтерпретувати наступним чином:

-  = 1, ризик інвестицій в аналізований актив знаходиться на рівні ринкового, а отже і премія за ризик буде наближеною до середньоринкової ставки доходності;

-  > 1, ризик вкладень в актив буде вищим, ніж середньоринковий рівень ризиковості, інвестори вимагатимуть більшу, ніж середньор. норму доходності;

-  < 1, ризик вкладень в актив нижчий за средньоринковий ризик, премія за ризик, на яку

сподіватиметься інвестор буде меншою, ніж середньоринкова;

 = 0, ризик складає 0 (безризикові інвестиції).

Якщо корпоративні права підприємства не мають обігу на фондовому ринку (або фондовий ринок нерозвинений, відсутній достатній масив інформації), рекомендується такийпорядок розрахунку бета-фактора:

1. Відповідно до виду діяльності об’єкта оцінки підбираються підприємства-аналоги (в кількості не менше п’яти), корпоративні права яких мають обіг на

організованому фондовому ринку.

2. Робиться вибірка показників бета для обраних аналогів (відповідна інформація надається двома крупними аналітичними агентствами: Bloomberg Professional® та Barra).

3. Із розрахунків відкидаються крайні значення бета і розраховується середнє значення фактора, який і буде вважатися аналоговим (або галузевим).

4. Отримане аналогове значення бета позначається як unlevered (без врахування ефекту ризику фінансового лерериджу). Іншими словами u не враховує ризик структури капіталу оцінюваного підприємства. Саме тому, на практиці розраховують фактор бета levered (з урахуванням ефекту ризику структури капіталу), який можна отримати в результаті коригування u на рівень ризику структури капіталу з урахуванням податкового мультиплікатора. Використовується така формула:

L = u · (1 + (1 - s) · ПК / ВК )