7.Вплив неокласичної та інституціональної парадигм економіки на цілі та задачі контролінгу.

комплекс функцій, спрямованих на інформаційну підтримку менеджменту підприємства різними авторами позначається як "контролінг (сontrolling)", "управлінський облік (managerial accounting)" або "управлінський контроль (management control)“

Німецька економічна школа (Й. Вебер, Г. Кюппер, Д. Хан, П. Хорват, К. Штайнле та інші) під поняттям "контролінг" здебільшого розуміють систему координації планування та контролю або інформаційної підтримки менеджменту.

Американська школа контролінгу (Р. Ентоні, Р. Хілтон, Р. Каплан, Ч. Хорнгрен, Д.Янг) інформаційне забезпечення менеджменту, планування та контроль є компетенцією управлінського обліку.

1. Реєстраційна концепція (виникла на початку 20-го сторіччя й активно розвивалася до 30-х років).

2. Обліково-аналітична концепція (її виникнення в значній мірі пов’язане з економічною кризою 30-х років).

3. Концепція внутрішньофірмової інтеграції (формувалася у 70-ті роки одночасно з розвитком інтегрованих автоматизованих систем планування виробництва, розвиток бюджетування).

4. Координаційно-навігаційна концепція (почала своє активне становлення наприкінці 80-х на початку 90-х років, KPI).

5. Концепція стратегічної навігації (лише формується і широкого застосування не отримала) - постановка й вирішення задач інформаційно-аналіт. підтримки страт.менеджменту

6. Концепція контролінгу, спрямована на оптимізацію інтересів зацікавлених осіб в рамках концепції Corporate Governance (перебуває в стадії становлення).

8.Вплив фінансової комунікації на вартісні параметри підприємства

Фінансова комунікація є складовою інформаційно-комунікаційної політики підприємства. Однією з основних форм здійснення фінансової комунікації підприємства є Investor Relations (інвестор рілейшнз). Інвестор рілейшнз (ІР) у перекладі з англійської означає «відносини з інвестором» і позначається також як „фінансові відносини” або „фінансовий PR”. Слід зазначити, що єдиного визначення терміну „інвестор рілейшнз” не існує, оскільки теоретична база фінансової комунікації знаходиться на стадії становлення. Аналіз численних публікацій з проблематики фінансової комунікації дозволяє зробити висновок, що більшість авторів вважає, що в IР тісно переплітаються інструменти фінансового менеджменту, контролінгу та маркетингу.

Фінансова комунікація сучасного підприємства – це комунікація з інвесторами (банками, приватними та інституційними інвесторами, фінансовими аналітиками, рейтинговими агенціями, фондовими біржами тощо), а також комунікація з державними органами та іншими групами інтересів, які мають відношення до підприємства (постачальники, споживачі, страхові компанії тощо). Отже, інвестор-рілейшнз має бути спрямований на вирішення проблематики інформаційної асиметрії між суб’єктами фінансових відносин. Пріоритетами ІР є інформ. забезпечення нинішніх та потенційних власників корпоративних прав, налагодження довірливих відносин з банками, постачальниками, клієнтами, страховими компаніями.

Як напрямок фінансово-економічної роботи фінансова комунікація включає в себе складання специфічних видів звітності, зокрема, звіту про вартість підприємства, розрахунок та оприлюднення фінансових показників, які мають визначальне значення для прийняття інвестиційних рішень, комплекс заходів щодо забезпечення прозорості фінансово-господарської діяльності з одночасним відокремленням фінансової інформації, яка має ознаки комерційної таємниці.

Вплив інформаційно-комунікаційної політики на фінанси підприємствпроявляється переважно через зменшення витрат на залучення власного капіталу.Завдання зменшення вартості залучення капіталу тісно корелює із завданнямзбільшення вартості підприємства, відповідно, підвищення ринкового курсу

корпоративних прав підприємства. Отже, позитивні ефекти фінансової комунікаціївимірюються у зменшенні ціни залучення власного капіталу, підвищенні вартості корпоративних прав підприємства та ринкової вартості підприємства в цілому.

Завдяки фінансовій комунікації можна реалізувати комплекс переваг (для підприємства-емітента, його власників, потенційних інвесторів), що пов’язані з публічним розміщенням цінних паперів на фінансових ринках (ІРО). Домінуючою

мотивацією здійснення ІРО є підвищення ринкової вартості компанії та залучення фінансових ресурсів на сприятливих умовах. Для стабілізації курсу щойно розміщених акцій у перші тижні їх обігу на фондовому ринку, менеджер розміщення (емісійний банк) та компанія-емітент має забезпечити ряд стабілізаційних заходів, до яких у першу чергу відноситься активна інформаційно-комунікаційна робота.