102.Міжнародна підсудність.

В МПП термін “міжнародна підсудність” означає компетенцію судів певної держави із вирішення спору з “іноземним елементом” Розрізняють пряме та непряме визначення міжн-ї підсудності. Суть прямого визначення в тому, що питання про підсудність спору з “іноземним елементом” виникає при безпосередньому вирішенні спору судом держави. Суд може визнавати себе компетентним або некомпетентним у вирішенні спору. Проте суд не може визнати компетентними іноземні судові установи. Національний закон установлює тільки межі територіальної компетенції власних судів. Тобто іноземний закон виминає підсудність спорів власним судовим установам. Суть непрямого визначення підсудності пов’язана з позанаціональною дією судових рішень, тобто з питанням визнання та виконання рішень іноземного суду. Таке визначення підсудності полягає в тому, що іноді необхідно встановити компетентність іноземного суду, який прийняв рішення. Таким чином національний закон опосередковано проникає в іноземну правову систему. Оскільки МП не має норм, які розмежовують компетенцію судових органів різних держав, кожна держава самостійно, використовуючи неоднакові критерії, визначає межі компетенції власних установ юстиції. Відповідно до законод-ва держав підсудність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна полягає в тому, що національні суди компетентні розглядати міжн-ний спір, а спеціальна ототожнюється з національною територіальною юрисдикцією та означає встановлення суду, який володіє територіальною юрисдикцією стосовно певного спору. Отже визначення підсудності спорів з іноземним елементом запозичене з норм про внутрішню територіальну юрисдикцію. Норми національного цивільного процесуального законод-ва вказують види підсудності. Як правило визначають предметну(родову) та територіальну(місцеву) підсудність. Перша грунтується на предметі спору і має публічний характер, а друга передбачає розподіл спорів на підставі географічного розташування судів. Підсудність може визначатися за зв`язком справ. Нормативні акти більшості держав встановлюють виключну та договірну підсудність. Відомі кілька способів визначення міжн-ї підсудності. Основними з них є: громадянство сторін спору (Алжир,Франція), Місце проживання відповідача (ФРН), особиста участь відповідача або наявність належного йому майна на території певної держави (Англія,США,Угорщина), місце знаходження спірної речі (Угорщина) ,місце заподіяння шкоди (Україна).

103.Пряме та непряме визначення міжн-ї підсудності.

В МПП термін “міжнародна підсудність” означає компетенцію судів певної держави із вирішення спору з “іноземним елементом” Розрізняють пряме та непряме визначення міжн-ї підсудності. Суть прямого визначення в тому, що питання про підсудність спору з “іноземним елементом” виникає при безпосередньому вирішенні спору судом держави. Суд може визнавати себе компетентним або некомпетентним у вирішенні спору. Проте суд не може визнати компетентними іноземні судові установи. Національний закон установлює тільки межі територіальної компетенції власних судів. Тобто іноземний закон виминає підсудність спорів власним судовим установам. Суть непрямого визначення підсудності пов’язана з позанаціональною дією судових рішень, тобто з питанням визнання та виконання рішень іноземного суду. Таке визначення підсудності полягає в тому, що іноді необхідно встановити компетентність іноземного суду, який прийняв рішення. Таким чином національний закон опосередковано проникає в іноземну правову систему.