- •50. Проблема "укладення договору між відсутніми"
- •51.Порядок укладення зовнішньоекон-го договору (контракту)
- •52. Принцип автономії волі у зовнішньоекон-х договорах.
- •53.Законод-во Укр щодо зовнішньоекон-х договорів.
- •54. Застос-ння конвенції 1980 р. Про договори міжн купівлі-продажу товарів.
- •55. Загальна хар-ка Конвенції 1980 року про договори міжн-ї купівлі-продажу товарів
- •56.Засоби правового захисту продавця у відповідності з Віденською конвенцією 1980р.
- •57. Визначення права країни, що застос. До рег-ня прав та об-ків сторін з/ек угоди в разі відсутності угоди сторін щодо цього питання.
- •58. Правові режими в мпп
- •59.Нью-Йоркська конвенція 1974 р. Про позовну давність у міжн-ній купівлі-продажу товарів.
- •60. Визнання та виконання іноз.Судового рішення за зак-твом України
- •61 Гаазька конференція з міжнародного приватного права та її роль у розвитку міжнародного приватного права
- •62.Відмінність чартеру від коносаменту.
- •63. Діяльність Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (унідруа) щодо розвитку мпп
- •69.Питання права власності у відносинах з "іноземним елементом" за зак-вом Укр
- •70.Колізійні питання права власності
- •71.Охорона промислової власності у мпп.
- •72.Питання, пов'язані з переходом права власності.
- •73.Право власності на "товар у дорозі".
- •75.Право власності та ризик випадкової загибелі речі.
- •77.Колізійні питання деліктних зобов'язань у мпп
- •78.Умови виникнення зобов'язань з делікту
- •79. Прич. Зв’язок як умова вин-ня деліктного зоб-ня.
- •80.Шкода як умова вин-ня деліктного зоб-ня.
- •82.Міжнародно-правове регул-ння питань, пов'язаних з деліктною відповідальністю.
- •84.Норми щодо деліктних зобов’язань в міжн-х договорах Укр.
- •85.Майнові та особисті немайнові стосунки подружжя в мпп
- •86.Умови реєстраціїї шлюбу. Загальна хар-ка.
- •87.0Собливості укладання шлюбу з іноземцем
- •89.Порядок укладання шлюбу за кордоном
- •90.Розірвання шлюбу у мпп
- •91.Розірвання шлюбу з іноз. Громадянином за зак-вом у-ни.
- •92.Правовідносини з опіки і піклування.
- •95. Міжн-ні договори щодо спадкового права.
- •96.Колізійні питання спадкового права у мпп
- •97.Правовий режим рухомого та нерухомого спадкового майна
- •98.Проблеми успадкування за законом та заповітом
- •99.Вимоги щодо форми заповіту
- •100.Колізійні питання спадкового права у зак-ві у країни
- •101.Поняття міжн-го цивільного процесу
- •102.Міжнародна підсудність.
- •103.Пряме та непряме визначення міжн-ї підсудності.
- •104.Види підсудності у нац зак-вах.
- •106.Вирішення питання підсудності справ з іноземними громадянами у Цивільному Процесуальному кодексі Укр
- •107.Процесуальний статус іноземних юо та фо за законод-вом Укр
- •108.0Ргани, уповноважені здійснювати захист цивільних прав іноземців
- •109.Джерела міжн-го цивільного процесу
- •110.Багатосторонні договори в сфері міжн-го цивільного процесу
- •113. Трампове судноплавство.
- •115.Імпорт (експорт) товарів посередниками
- •116.Товарообмінні (бартерні) операції
- •117. Варшавська конвенція (к-венція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжн-х повітряних перевезень) 1929 р.
98.Проблеми успадкування за законом та заповітом
Колiзiї у сферi спадкування як за законом, так i за заповiтом виникають внаслiдок неоднакового вирiшення питать законод-вом держав, пов’язаних з визначенням кола спадкоємцiв, здатностi особи до складання (вiдмiни) заповiдального розпорядження; вимогами, яким повинна вiдповiдати форма цього акту; рiзними системами розподiлу спадковогомайна, у тому числi залежно вiд його подiлу на рухоме й нерухоме.
Колiзiї законод-ва держав у сферi спадкування за заповiтом допомагають вирiшити такi колiзiйнi прив’язки, особистий закон спадкодавця (в обидвох його аспектах прояву), а також закон мiсця вчинення акта. У законодавствi держав колiзiйнi норми з питань спадкування можуть подiлятися на загальнi та спецiальнi.
Колiзiйна прив’язка до закону мiсця постiйчого проживання стосовно форми заповiту передбачена у багатьох правових системах. Не становлять виняток i держави «сiм’ї загального права». Так, якщо особа має постiйне мiсце проживания у Великобританії, то форма заповiту пiдпорядковується її правовим нормам.
Коли мова йде про змiст заповiту, застосовуються, як правило, колiзiйнi норми, призначенi для обидвох видів посмертного правонаступництва (за законом та за заповiтом). Визначення дiйсностi змiсту заповiту проводиться відповiдно до тих самих колiзiйних прив’язок, якi встановлюють порядок застосування права щодо формальних вимог заповiдального роэпорядження.
Прив’язка до закону останнього постiйного мiсця проживання спадкодавця як основна передбачена Модельним цивiльним кодексом для СНД. Вона вказує право, що визначає здатнiсть особи до складання заповiту, його вiдмiни, вибiр форми заповiту та форми акта, який його вiдмiняє (ст. 1233). Закон громадянства є додатковою колiзiйною прив’язкою (ст. 1235).
Оскiльки основним у проблемi спадкового правонаступництва є питання про коло спадкоємцiв не тiльки за заповiтом, але й за законом, тому важливим є встановлення права держави, застосовуваного до регул-ння питань спадкування. Як правило, такий вибiр права грунтується або на принципi громадянства спадкодавця, або на принципi його домiцилiю (мiсця постiйного проживання). Наприклад, для Великобританiї та Францiї характерним є пiдпорядкування вiдносин по спадкуванню законовi останнього мiсця проживання спадкодавця. Ця ж колiзiйна прив’язка використана й у законодавствi Росi (п. 1 ст. 169 Основ РФ 1991 р.).
Цивiльний кодекс Укр вiдносини по спадкоємству пiдпорядковує закону тiєї країни, де спадкодавець мав останнє постiйне мiсце проживания (ч. 1 ст. 1221). Здатнiсть особи до складання i скасування заповiту, а також форма заповiту i акта його скасування визначаються за законом тiєї країни, де заповiдач мав постiйне мiсце проживання в момент складання акта. Проте заповiт або його скасування не можугь бути визнанi недiйсними внаслiдок недодержання форми, якщо остання задовiльняє вимоги закону мiсця складання акта чи вимоги закону Укр.
99.Вимоги щодо форми заповіту
Заповіт можна характеризувати, беручи до уваги його формі і зміст. Недотримання законодавчо встановленої форми запоівту зумовлює визнання його недійсним. Законод-во різних держав встановлює декілька форм заповіту: 1) Публічний акт(ПА) – вчиняється у встановленій законом процедурі за участю офіційної особи, як правило нотаріуса.Наприклад, у Франції заповіт у формі ПА складається в присутності 2 нотаріусів або 1 нотаріуса й 2 свідків. У Швейцарії – за участю нотаріуса та 2 свідків. 2) Таємний заповіт – складається заповідачем і в закритому вигляді, як правило, у присутності свідків, передає на зберігання нотаріусу. Використання цієї форми заповіту сприяє збереженню його таємниці та неможливості легкої втрати документа. Такий вид заповіту передбачений законод-вом Франції, Німеччини, Швейцарії. 3) Власноручний заповіт – найпоширеніша форма заповіту. Ним вважається документ, текст якого складає, підписує та датує заповідач. Власноручний заповіт має деякі недоліки. Так, наприклад, його легко втратити або він може бути складений під впливом інших осіб на волю заповідача. Така форма заповіту передбачена законод-вом Російкої Федерації. На відміну від власноручних заповітів, передбачених за-вом держав «сім»ї континентального права», англійське зак-во не вимагаєх виконання заповіту рукою самого заповідача. Заповіт може бути написано іншою особою, виконано машинописним способом або у вигляді криптограми. Допускається поєднання рукописного та машинописного текстів. Зак-во однієї держави може допускати існування декількох форм заповітів. Наприклад, усі перелічені форми заповітів передбачено зак-вом Франції. Згідно ЦКУ: Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.