79. Прич. Зв’язок як умова вин-ня деліктного зоб-ня.

Причинний зв’язок – в усіх країнах визнається, але поняття, зміст й порядок встановлення вирішується судовою практикою. Відшкодуванню підлягає лише та шкода, яка причинно обумовлена протиправним діянням. Серед існуючих теорій на судову практику суттєво впливають теорії еквівалентного та адекватного причинного зв’язку. Еквівалентна – протиправна дія повинна бути обов’язковою умовою заподіяння шкоди, в разі її відсутності шкода не настає. Адекватний – такий зв’язок констатується, якщо протиправна дія суттєво збільшує можливість настання шкідливих наслідків (більш поширена в судовій практиці держав). Іноді висловлюється сумнів щодо закономірності застосування поняття причинного зв’язку до бездіяльності. У державах континентального права досить поширеним є відшкодування шкоди за відсутності адекватного причинного зв’язку. (береться до уваги такий безпосередній зв’язок – Франція, Україна тощо). Для судової практики держав сім’ї загального права характерним є встановлення каузальності, з огляду на те, умисно чи необережними діями заподіяно шкоду. Вважається, що в разі навмисного заподіяння шкоди дії завжди знаходяться у достатньому причинному зв’язку з наслідками. За японським законод-вом до уваги береться безпосередньо причинний зв’язок між протиправною дією та шкодою. Доводити наявність такого зв’язку повинен позивач.

80.Шкода як умова вин-ня деліктного зоб-ня.

Шкода – несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшенням належних потерпілому майнових чи особистих немайнових прав. Для відшкод-ня шкоди в більш-ті д-в застос: 1) відновл-ня попереднього стану речі; 2) заміну речі; 3) грошову компенсацію; вчин-ня ін. дій, що свідчили б про компенсацію шкоди , напр., публікація спростовних відомостей. У б-ті д-в шкода підлягає відшкодуванню повн-тю: * прямі збитки, * упущена вигода, * немайнові, моральні збитки. Обмеження можуть встан-ся з-ном. Компенсація моральної шкоди хар-на для країн сім’ї континент. права (внасл. приниження оосбистої гідності, зменшення ділового авторитету, посягання на жіночу честь тощо). Вимоги про відшкод. моральн. шкоди заявл-ся потерпілим, можливо разом з майновими вимогами. За певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, взявши до уваги мат. стан відповідача. У сім’ї загального права розуміння змісту пон-тя “майнова шкода” є практично = поняттю в сім’ї континент. права. Але тут є пон-тя “Номінальна шкода” – коли позивач не зазнав реальних збитків. суди уникають розгляду питань про відшкод. моральн. шкоди через складність методик розрахунків. У сис-мі мусульм. права відшкод. шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки й упущена вигода. відоме поняття “майбутня шкода”. В Японії шкода поділ-ся на майнову і моральну; пряма шкода й упущена вигода. Існує такий вид відшкод-ня як пожиттєва пенсія.

81.Вина як умова виникнення деліктного зобов`язання.

Вина у більшості правових систем вважається суб`активною умовою деліктного зобов`язання й виражає психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її результатів. Дедалі частіше зак-вом правових систем передбачається принцип безвинної від­повідальності ("об'єктивної"; такої, що грунтується на ризику). Мова йде про закони стосовно відшкодування шкоди, викликаної використанням ядерної енергії, автотранспортних засобів, проведенням гірничих робіт тощо. Дещо нетрадиційний вияв принципу вини в усіх правових системах зумовлюється особливостями делінквента — юри­дичними особами. Винна відповідальність у правовідношенні за участю ЮО часто заміняється об'єктивною від­повідальністю. У державах "сім'ї континентального права" зобов'язання, що грунтується на принципі вини заподіювача шкоди, є правилом, яке закріплюється в коди­фікованих норматавних актах. Найчастіше вина за зак-вом правових систем зазна­ченої "сім”ї” має дві форми: умисел та необережність. В одних випадках вина презумується, в інших ЇЇ доведення покладається на потерпілу особу (біль­шість правових систем). У цій "сім'ї" значення має наявність чи відсутність вини під час виконання професійних обов'язків певними працівниками, скажімо, особами медичного персоналу, адвокатами. В окре­мих випадках зак-во може передбачати можливість настання зобов'язань з деліктів без вини. Такою є відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки у випадку заподіяння шкоди; батьків чи осіб, які їх заміняють, за шкоду, заподія­ну неповнолітніми дітьми; власників тварин, у разі заподіяння шкоди останніми. У "сім'ї загального права" судова практика базується на принципі винної відповідальності; англійські юристи вважа­ють вину найважливішою умовою деліктного зобов'язання. Тут вирізняють різні форми вини — умисел і необережність. Вина заподіювача шкоди - вина "соціальна", яка може не збігатися з особистим уявленням про правомірність певної дії та її наслідки. Хар-ним є застосування "об'єк­тивної" відповідальності за оцінки необережної вини заподію­вача шкоди. Для визначення форми вини використовується поняття "розсудливої" людини. У цій правовій сім”ї також характерним є розширення кола випадків безвинної відповідальності, приміром, за шкоду, викликану; домаш­німи та дикими тваринами; небезпечною рухомістю чи спо­рудами; іншими сторонніми предметами здатними заподіяти збитки. У системі мусульманського права вина не завжди є обов'яз­ковою умовою настання зобов'язання з делікту. Це зумовлено впливом ісламу, оскільки він не визнає вину підставою відпо­відальності. Тому для настання зобов'язання з делікту тут використовують теорію відповідальності за ризик.