121. Створення функцій користувача

Поряд із стандартними функціями, які виконують дії з даними (МИН, СРЗНАЧ, СУММ, ЕСЛИ тощо), користувач може створити свою власну функцію, яка буде виконувати дії над даними, які потрібні користувачеві.

За виглядом функція користувача не відрізняється від стандартних:

=ім’яфункції_користувача(аргументи)

і вводиться у комірку, де треба виконати потрібну процедуру над даними — аргументами.

Але для того, щоб подані аргументи оброблялись належним чином, мовою VBA створюється процедура — функція.

Процедура Function є послідовністю інструкцій мови Visual Basic, обмежених інструкціями Function і End Function. Процедура Function схожа на процедуру Sub, однак на відміну від останньої вона повертає обчислене значення у робочій аркуш, звідки вона була викликана у супроводі формальних аргументів. Отримані аргументи (константи, змінні, або вирази) процедура Function підставляє в тому ж порядку замість власних умовних аргументів, які містяться у дужках після імені функції.

Друга функція реалізується за допомогою лінійного алгоритму.

Створені функції користувача можна також викликати за допомогою Майстра функцій.

122. Структура зовнішньої пам"яті.

Зовнішня пам’ять чи зовнішні запам’ятовувальні пристрої використовуються для довгострокового зберігання інформації. Обсяги даних, збережені в таких пристроях, в 100чи 1000разів перевищує ємкість оперативної(внутрішньої) пам’яті комп’ютера.

Зовнішня пам’ять, як правило, призначена для довгострокового зберігання програм і даних. Інформація на пристроях зовнішньої пам’яті зберігається при включенні ПК. Об’єм ЗП значно більще ніж об’єм ВП. Хоча вона значно поступається ВП за швидкістю записування і зчитування інформації. Зазвичай, зовнішня пам’ять реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних і оптичних дисках. Кожен з них використовується зі своїм контролером. Нині широко використовуються два вида магнітних накопичувачів: Накопичувачі на магнітних дисках ( дискети ), Накопичувачі на жорстких магнітних дисках ( вінчестери )

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувані на магнітних та оптичних дисках.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).

Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

На перших персональних комп'ютерах фірми IBM використовувались 8-розрядні системні шини, які працювали з частотою 4,77 МГц.

Потім з'явились 16- і 32-розрядні системні шини

123.Структура мікропроцесора. Основні дії мікропроцесора

Мікропроцесор - це центральний блок персонального комп'ютера, призначений для управління роботою всіх інших блоків і виконання арифметичних і логічних операцій над інформацією. Мікропроцесор виконує такі основні функції:     читання і дешифрування команд з основної пам'яті;     читання даних з основної пам'яті і регістрів адаптерів зовнішніх пристроїв;     прийом і обробку запитів і команд від адаптерів на обслуговування зовнішніх пристроїв;     обробку даних та їх запис в основну пам'ять і регістри адаптерів зовнішніх пристроїв;     вироблення керуючих сигналів для всіх інших вузлів і блоків комп'ютеру. До складу мікропроцесора входять наступні пристрої.     1. Арифметико-логічний пристрій призначений для виконання всіх арифметичних і логічних операцій над числовою і символьної інформацією.     2. Пристрій управління координує взаємодію різних частин комп'ютера. Виконує наступні основні функції:         формує і подає в усі блоки машини в потрібні моменти часу певні сигнали управління (керуючі імпульси), зумовлені специфікою виконання різних операцій;         формує адреси комірок пам'яті, використовуваних виконуваної операцією, і передає ці адреси у відповідні блоки комп'ютера;         отримує від генератора тактових імпульсів зворотну послідовність імпульсів.     3. Мікропроцесорна пам'ять призначена для короткочасного зберігання, запису й видачі інформації, використовуваної в обчисленнях безпосередньо в найближчі такти роботи машини. Мікропроцесорна пам'ять будується на регістрах і використовується для забезпечення високої швидкодії комп'ютера, так як основна пам'ять не завжди забезпечує швидкість запису, пошуку й зчитування інформації, необхідну для ефективної роботи швидкодіючого мікропроцесора.     4. Інтерфейсна система мікропроцесора призначена для зв'язку з іншими пристроями комп'ютера. Включає в себе:         внутрішній інтерфейс мікропроцесора;         буферні запам'ятовувальні регістри;         схеми управління портами вводу-виводу і системною шиною. (Порт вводу-виводу - це апаратура сполучення, що дозволяє підключити до мікропроцесора, інший пристрій.) Найважливішими характеристиками мікропроцесора є:    тактова частота. Характеризує швидкодію комп'ютера. Режим роботи процесора задається мікросхемою, званої генератором тактових імпульсів. На виконання процесором кожної операції відводиться певна кількість тактів. Тактова частота вказує, скільки елементарних операцій виконує мікропроцесор за одну секунду. Тактова частота вимірюється у МГц;     розрядність процесора - це максимальна кількість розрядів двійкового числа, над яким одночасно може виконуватися машинна операція. Чим більше розрядність процесора, тим більше інформації він може обробляти в одиницю часу і тим більше, за інших рівних умов, продуктивність комп'ютера;

124. Структура розподілу оперативної пам"яті: BIOS, ядро, командний процесор.

Розподіл пам’яті – це процес виділення комірок в пам’яті для розташування в ній інформації.

Процес розподілу пам’яті – визначення співвідношень між інформаційними об’єктами та місцями, для цих об’єктів. Існують два способи розподілу пам’яті: статистичний і динамічний.

Базова підсистема в/в - BIOS (base input-output system), що включає в себе крім програми тестування ПК (POST) оброблювачі переривань (драйвери), розташовані в ПЗП. В остаточному підсумку, майже всі інші модулі MS-DOS звертаються до BIOS. Якщо і не прямо, то через модулі більш високого рівня ієрархії.

Модуль розширення BIOS — файл IO.SYS (в інших DOS-системах він може називатися інакше, наприклад, IBMIO.COM).

Основний, базовий модуль обробки переривань DOS — файл MSDOS.SYS. Саме цей модуль в основному реалізує роботу з ФС. (У PC-DOS аналогічний за значенням файл називається IBMDOS.COM). Командний інтерпретатор - середовище, яке забезпечує інтерфейс з користувачем і виконання команд.

Командний процесор (інтерпретатор команд) — файл COMMAND.COM.

Ядро керує захистом пам’яті та її розподілом на основі об’єктів пам’яті абстрактним чином. Ядро інтенсивно використовує режим копіювання при записі для надання програмам можливості ділити об’єкти пам’яті, не копіюючи численну кількість сторінок, коли новий адресний простір отримує доступ до об’єкту пам’яті. Нові копії сторінок створюються лише тоді, коли програма в одному з адресних просторів оновлює їх. Коли ядро приймає сторінковий збій, пейджер повідомляється про об’єкт пам’яті, де відбувся збій і визначає яким чином подати чи зберегти дані. Це дозволяє системі встановити різні семантики для об’єктів пам’яті, основуючись на потребах програм, які їх використовують.

Ядро керує засобами виконання програм, забезпечуючи одночасне виконання багатьох процесів та потоків виконання. Кожен процес має свій власний адресів простір, чи відображення. Ядро розподіляє об’єкти пам’яті, які відобразив процес на діапазон адресів в середині адресного простору. Процес також виступає блоком розміщення ресурсів та захисту, при цьому процесам надаються права доступу до засобів IPC системи. Для підтримки паралельного виконання декількох програм в межах одного адресного простору ядро відділяє сферу виконання від реально виконуючогося потоку. Таким чином програма може бути завантажена та виконана в декількох різних місцях коду в один і той же час на мультипроцесорі чи паралельній машині. Це може призвести до підвищення швидкодії додатку. Підсистема управління оперативною пам'яттю забезпечує розподіл оперативної пам'яті між різними компонентами, а також розподіляє пам'ять під кеш системи введення-виведення.

125.Структурні одиниці економічної інформації

Економічна інформація – це сукупність даних, які використовуються для аналізу та управління економікою.

Властивості економічної інформації:

- переважання алфавітно-цифрової форми подання;

-         висока питома вага вихідних даних, що підлягають обробці;

-          значний обсяг умовно-сталої інформації;

-        дослідження таких інформаційних одиниць, як обліково-планові показники;

-          висока точність результатів розв’язання задач;

-          широке використання документної форми носіїв даних;

-          переважання дискретної форми числових величин.

Економічна інформація поділяється на змішану та умовно постійну. Змішана інформація відображає властивості і якісні характеристики окремої промислової або господарської операції. Змішана інформація використовується в одному циклі обробки, один раз і тому називається разовою. Умовно постійна інф. використовується багаторазово.

У процесі обробки даних на ПК широко використовується поняття структури інформації. Структурою визначається будова інформації та передбачається виділення певних її елементів (частин), що називаються одиницями. Одиниці бувають простими й складними. До простих належать такі елементи, які не можна поділити на частини. Складні одиниці — складені, утворені з інших інформаційних одиниць, простих або складних. При ієрархічній (багаторівневій) структурі економічної інформації одиницею нижчого рівня є реквізит, що становить одиницю інформації, яка не підлягає будь-якому членуванню. Реквізити являють собою слова або числа. Реквізити, що характеризують об’єкт управління якісно, називають ознаками, а кількісно — основами. Узяті окремо реквізити — ознаки й основи — не забезпечують всебічної характеристики явищ в економіці. Тому вони об’єднуються, утворюючи таку інформаційну одиницю, як показник. Він може бути простим (складатися з однієї основи й однієї ознаки) або складним (налічувати низку ознак). В управлінні використовуються також одиниці інформації, що складаються з самих реквізитів-ознак. Такі одиниці прийнято називати інформаційними повідомленнями. Інформаційне повідомлення — своєрідний показник, роль основи в якому відіграє провідний реквізит — ознака.

Вищий рівень інформаційної одиниці — набір даних, що є сукупністю однорідних показників і реквізитів-ознак на зовнішньому запам’ятовувальному пристрої. Набір даних називається файлом за термінологією ряду систем програмування.

Набір даних (файл) поділяється на частини, які не збігаються з одиницями інформації; сукупність наборів даних, що стосуються однієї ділянки управлінської роботи, часто називають інформаційним потоком.

Будь-які складові інформаційні одиниці (від окремих показників до інформаційної системи в цілому) можна розкладати, зрештою, на реквізити й тим самим підраховувати кількість мінімальних одиниць інформації, що лежать в основі її структурних побудов.

126.СУБД, призначення і характеристики

СУБД — комп'ютерна програма чи комплекс програм, що забезпечує користувачам можливість створення, збереження, оновлення, пошук інформації та контролю доступу в базах даних.

Можливості СУБД:

Дозволяється створювати БД (здійснюється за допомогою мови визначення даних DDL (Data Definition Language))

Дозволяється додавання, оновлення, видалення та читання інформації з БД (за допомогою мови маніпулювання даними DML, яку часто називають мовою запитів)

Основні компоненти середовища СУБД:

1. апаратне забезпечення

2. програмне забезпечення

3. дані

4. процедури — інструкції та правила, які повинні враховуватись при проектуванні та використанні БД

5. користувачі :

1. адміністратори даних (керування даними, проектування БД, розробка алгоритмів, процедур) та БД (фізичне проектування, відповідальність за безпеку та цілісність даних)

2. розробники БД

3. прикладні програмісти

4. кінцеві користувачі Основні функції СУБД:      керування даними в зовнішній пам'яті (на дисках);      керування даними в оперативній пам'яті з використанням дискового кешу;      журналізація змін, резервне копіювання і відновлення бази даних після збоїв;      підтримка мов БД (мова визначення даних, мова маніпулювання даними). Зазвичай сучасна СУБД містить наступні компоненти:      ядро, яке відповідає за управління даними у зовнішній і оперативної пам'яті, і журналізацію,      процесор мови бази даних, що забезпечує оптимізацію запитів на вилучення та зміну даних і створення, як правило, машинно-незалежного виконуваного внутрішнього коду,      підсистему підтримки часу виконання, яка інтерпретує програми маніпуляції даними, що створюють користувальницький інтерфейс із СУБД      а також сервісні програми (зовнішні утиліти), що забезпечують ряд додаткових можливостей по обслуговуванню інформаційної системи.

Основні характеристики СУБД:

• Контроль за надлишковістю даних

• Несуперечливість даних

• Підтримка цілісності бази даних (коректність та несуперечливість)

• Цілісність описується за допомогою обмежень

• Незалежність прикладних програм від даних

• Спільне використання даних

• Підвищений рівень безпеки

127. Сучасні експертні системи.

Експе́ртна систе́ма — це методологія адаптації алгоритму успішних рішень одної сфери науково-практичної діяльності в іншу. З поширенням компютерних технологій це тотожна (подібна, основана на оптимізуючому алгоритмі) інтелектуальна комп'ютерна програма, що містить знання та аналітичні здібності одного або кількох експертів у відношенні до деякої галузі застосування і здатна робити логічні висновки на основі цих знань, тим самим забезпечуючи вирішення специфічних завдань (консультування, навчання, діагностика, тестування, проектування тощо) без присутності експерта (спеціаліста в конкретній проблемній галузі). Також визначається як система, яка використовує базу знань для вирішення завдань (видачі рекомендацій) в деякій предметній галузі