Мікробіологічна діагностика черевного тифу і паратифів
Збудники – Salmonella typhi, Salmonella paratyphi A, Salmonella paratyphi B належать до родини Enterobacteriaceae, роду Salmonella.
Матеріалом для мікробіологічних досліджень є кров, випорожнення, сеча, кістковий мозок, жовч, відокремлюване зі скарифікованих розеол.
Використовують бактеріологічний і серологічний методи мікробіологічної діагностики.
Бактеріологічний метод. Виділення гемокультури (ранній метод діагностики чревного тифу й паратифів). Кров, взяту із ліктевої вени висівають в 10% жовчний бульйон чи середовище Рапопорт. Рідкого середовища беруть в 10 раз більше, ніж крові, щоб усунути вплив бактерицидних властивостей крові на мікроорганізми. Селективними для збудників тифо-паратифозних захворювань є середовища до складу яких входить жовч. Зразу ж кров висівають і на диференційно-діагностичні середовища: Ендо, Плоскирєва, Ресселя. Висіви крові поміщають у термостат при температурі 37°С. Через 18-24 години вивчають характер росту на живильних середовищах: в жовчному бульйоні відмічають помутніння середовища; у середовищі Рапопорт при розмноженні S. typhi, які розщеплюють глюкозу з утворенням кислоти, виявляють зміни кольору середовища на червоний; розмноження паратифозних сальмонел супроводжується утворенням газу й кислоти. На середовищах Ендо і Плоскірєва S.typhi, S.par. A. і S.par. B. утворюють безбарвні колонії S форми. У середовищі Реселя сальмонели чревного тифу ферментують глюкозу з утворенням кислоти (посиніння стовпчика агару), не розщеплюють лактозу (колір скошеної частини агару не змінюється). Сальмонели паратифів ферментують глюкозу з утворенням кислоти й газу.
За відсутності росту мікробів, на диференціально-діагностичних середовищах, проводять пересівання з середовищ збагачення (10% жовчний бульйон, середовище Рапопорт) на середовище Ендо, Плоскірєва й продовжують інкубацію.
З підозрілих колоній, які виросли, гоують мазок, фарбують за Грамом, мікроскопують.
Збудники черевного тифу й паратифів мають паличкоподібну форму, вони середніх розмірів (до 3-4 мкм в довжину), з закругленими кінцями, грамнегативні. В препаратах розташовуються невпорядковано.
Після отримання великої кількості мікробів на середовищі Расселя і перевірки культури, яка виросла, на чистоту, продовжують її ідентифікувати: висівають мікроби у строкатий ряд з метою вивчення біохімічних властивостей; ставлять реакцію аглютинації на склі з полівалентною адсорбованою сальмонельозною О-сироваткою, адсорбованими монорецепторними О-сироватками, монорецепторними Н-сироватками чи розгорнуту (в пробірках) реакцію аглютинації Грубера з неадсорбованими діагностичними сироватками з метою вивчення антигенних властивостей.
Наступного дня враховують біохімічні властивості виділеної культури, результати розгорнутої реакції аглютинації. Збудники черевного тифу розщеплюють глюкозу і маніт до кислоти, лактозу й сахарозу не ферментують. Паратифозні мікроби розщеплюють ті ж вуглеводи, але глибше – до кислоти й газу. Білки розщеплюють до H 2S лише S.typhi й S.par.B., індол не утворюється.
Якщо мікроби аглютинують до титру вказаного на ампулі з діагностичною неадсорбованою аглютинованою сироваткою чи хоча б до напівтитру, то враховуючи вивчені морфологічні, тінкторіальні, культуральні, біохімічні й антигенні властивостей роблять остаточний висновок про видову приналежність виділеної культури. Аналогічним чином виділяють й мієлокультуру. При цьому досліджують пунктат кісткового мозку.
Всі виділені штами збудника черевного тифу повинні підпадати типуванню за допомогою типових Vi-бактеріофагів, що допомагає виявити джерело інфекції (див. додаток).
Для вибору активних препаратів для лікування визначають чутливість виділеної культури мікробів до антибіотиків.
Виділення білікультури. Жовч, яку отримують шляхом зондування, висівають у флакон з 10% жовчним бульйоном (50 – 100 мл). Висіви поміщають у термостат при температурі 37°С на 18 – 24 г.
Наступного дня враховують ріст і роблять висіви на диференціально-діагностичні середовища Ендо, Плоскірєва, вісмут-сульфіт агар. В подальшому виділення чистої культури мікробів та їх ідентифікацію здійснюють як і бактеріологічному дослідженні крові.
Виділення копро – і уринокультури. Це дослідження проводять як з метою діагностики захворювання, так і при обстеженні реконвалісцентів, виявленні носіїв бактерій.
Фекалії, сечу висівають на середовище збагачення (селенітова, Мюлера). Висіви помішають у термостат (t 37°С). Через 18 – 24 годин роблять висів із середовища збагачення на диференціально – діагностичні середовища Ендо, Плоскірєва, вісмут – сульфіт агар. Подальше дослідження провадять так само, як при виділенні гемо – й білікультури.
Серологічний метод. З другого тижня захворювання можна виявити антитіла до збудників вказаних захворювань в реакції аглютинації Відаля (див. додаток), яку ставлять одночасно з роздільними О – й Н-діагностикумами, а також з паратифозними А й В діагностикумами для виключення можливих помилок, пов’язаних зі щепленнями чи раніше перенесеним захворюванням. Досліджуються парні сироватки. При захворюванні у другій сироватці крові, взятій через 10 – 12 діб виявляється зростання титру антитіл.
Більш специфічною реакцією є РПГА. Для її постановки використовують еритроцитарний діагностикум сенсибілізований О чи Vi – антигеном (див. додаток).
РПГА з еритроцитарним Vi-діагностикумом використовується для попереднього відбору осіб з підозрою на черевнотифозне бактеріоносійство. Діагностичне значення має утворення гемаглютината у розведеннях сироватки, яка досліджується 1:40 й вище.
Схема „Мікробіологічна діагностика черевного тифу та паратифів” (бактеріологічний метод)
