100.Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють службові злочини

Поняття особи злочинця, як суб'єкта, винного у вчиненні суспільно-небезпечної дії, виражає його соціальну сутність, складний комплекс його якостей, психологічних особливостей, зв'язків, відносин, його моральний і духовний світ у взаємодії з соціальними умовами, конкретною ситуацією, що вплинули на вчинення злочину.

Дослідження службового злочинця показує, що від інших видів злочинців він відрізняється передусім особливим соціально-правовим статусом – наявністю владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських повноважень, без яких не можуть вчинятися службові злочини.

Форми прояву злочинної поведінки службової особи:

– полягає у поступовому відхиленні службової особи у своїй професійній діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, поступового перетворення законослухняної особи на злочинця. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати надані їй владні повноваження у власних інтересах чи інтересах інших осіб. При цьому в одних випадках відбувається поступове нарощування інтенсивності злочинної поведінки (якісне зростання), в результаті чого особа твердо стає на злочинний шлях, виявляючи дедалі небезпечніші злочинні прояви і визначаючи для себе злочинну поведінку сенсом перебування на посаді. В інших випадках порушення закону вчинюються внаслідок збігу певних життєвих обставин. Тобто йдеться про ситуативну злочинну поведінку (ситуативного злочинця);

– характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання повноважень для наживи, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб.

Соціально-демографічні характеристики особистості службового злочинця:

– службові злочини вчинюються громадянами України;

– службові злочини вчиняють особи у більш зрілому віці (старше 30 років). Це пояснюється віковими особливостями зайнятості осіб, які працюють на відповідних посадах;

– питома вага жінок, що вчиняють службові злочини є більшою ніж середній показник по злочинності в цілому;

– освітній рівень службових злочинців набагато вищий ніж у осіб, що вчинюють інші злочини.

Соціально-рольові характеристики особи службового злочинця.

Особи, які вчиняють службові злочини, належать, як правило, до:

– керівників підприємств, установ чи організацій;

– працівників, на яких покладені владні повноваження;

– працівників, які мають безпосередній доступ до майна;

– співробітників, які здійснюють контролюючі функції.

Службові особи адміністративного апарату становлять порівняно незначний відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини.

Морально-психологічні характеристики особистості службового злочинця.

Особам, які вчиняють службові злочини, притаманні такі риси, як користь, потяг до зловживання владою, зневага до закону, формальне або легковажно- безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Кримінально-правові характеристики особи службового злочинця.

Кримінально-правова характеристика службового злочинця полягає в тому, що:

– майже 13-15 % таких осіб, вчиняють службові злочини в складі групи;

– кожний восьмий груповий службовий злочин вчинюється у складі організованої групи або злочинної організації;

– 5-6 % осіб, які вчинили службові злочини вчиняють їх повторно;

– частка осіб, які на момент вчинення нового злочину мали не зняту і не погашену судимість складає близько 1 %;

Класифікація та типологія службових злочинців.

Типи злочинців:

– працівник господарського апарату, який розглядає своє службове становище головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; упевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських організацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб залишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них;

– службова особа господарського і адміністративного апарату, в якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм. Така особа стає на злочинний шлях, маючи на меті у першу чергу особисті інтереси, що виявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який заслуговує на подальше просування по службі;

– службова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації. Мотиви службових злочинів – забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирішення службових завдань. Нерідко вона керується порочною практикою протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що виникають, законним шляхом, легко йде на правопорушення;

– серед суб'єктів службових злочинів певне місце посідає особа, яка дала згоду на виконання службових обов'язків, але є недостатньо компетентною для успішного їх виконання. Така особа від самого початку виявляє самовпевненість, не підкріплену необхідними знаннями, навичками і здібностями для виконання відповідних організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських обов'язків. Для неї характерний мотив безвідповідального, легковажного, недисциплінованого ставлення до служби;

– окремо стоїть суб'єкт службового злочину, у службовій поведінці якого визначальною є схильність до пияцтва. Звичайно така особа буває представником нижчої ланки, яка розпоряджається ввіреними їй матеріальними цінностями або здійснює контроль за їх зберіганням.

Потяг до надмірного вживання алкогольних напоїв (звичайно, у компанії) нерідко пов'язаний із витратами, які перевищують легальні можливості суб'єкта злочину, призводить до зловживань, злочинних дій з придбання спиртного. Цей же потяг визначає злочинно-халатне ставлення до службових обов'язків по забезпеченню зберігання майна і здійсненню контролю за ним.

Поряд з загальною класифікацією службових злочинців кримінологи окремо розглядають типи так званого "хабарника".

За морально-психологічною спрямованістю "хабарники" поділяються на два типи:

– звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у відшуканні можливостей одержати хабара, готовий одержувати його у будь-якому вигляді, але краще за все – грошима. Нерідко дотримується твердого "тарифу" за виконання службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або іншого характеру. Такий тип незаконного збагачення є найбільш суспільно небезпечним;

– хабарник нестійкого типу, який виявляє нездатність утримуватися від спокуси одержати "винагороду" за виконання службових обов'язків. Активних дій, спрямованих на відшукання можливостей одержати неправомірну вигоду, він не здійснює. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму; прийняття рішення одержати вигоду здійснюється під впливом компанії "друзів".

Окремої уваги заслуговує особа, яка безпосередньо пропонує неправомірну вигоду, так званий "хабародазець".

Типи "хабародавців":

– "Злісний", який часто користується хабаром та іншими видами "подяки" для досягнення як законних, так і протиправних цілей.

– "Випадковий" хабародавець, це той, хто зважується на давання хабара після тривалих вагань, використавши всі можливі, на його погляд, законні засоби.

"Ситуативний" хабародавець, який дає з власної ініціативи незаконну винагороду за виконання службовцем своїх службових обов'язків від випадку до випадку, за необхідності: для пришвидшення вирішення його питання, отримання незначних переваг порівняно з іншими особами тощо

"Вимушений" хабародавець, який дає хабар через пропозицію чи вимогу службової особи.

Наведені типи злочинців мають умовний характер і не є вичерпними, тобто той чи інший злочинець може поєднувати ознаки різних типів, мати додаткові особливі ознаки, за якими можна продовжити виокремлення їхніх типів.