24.Опитування як засіб збирання кримінологічної інформації

Опитування – дуже розповсюджений конкретно- соціологічний метод отримання емпіричних даних. Він широко застосовується при проведенні кримінологічних досліджень з метою вивчення різних аспектів суспільної думки громадян, працівників юридичних установ, правопорушників, потерпілих, засуджених тощо.

До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина – безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності.

Опитування дозволяє:

– збирати відомості, яких не має у офіційних звітностях та інших матеріалах;

– за короткий термін опитувати репрезентативні групи осіб, що вивчаються;

– формалізувати його проведення з метою полегшення з метою узагальнення та аналізу отриманих відомостей.

Завдяки опитуванню можна виявити: суспільну думку про причини злочинів та правопорушень, про латентні злочини, про ефективність профілактичних заходів, а також покарання; настрої, правосвідомість, мотивацію правопорушників, злочинців, потерпілих тощо.

Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування.

Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:

– сприйняв потрібну інформацію;

– правильно зрозумів її;

– зміг згадати, за необхідності, події минулого;

– обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;

– зміг адекватно висловитися.

Важливо також, щоб опитуваний не тільки міг, а й хотів щиро відповісти на запитання.

Опитування поділяється на два основних види анкетування та бесіда (інтерв'ю).

Інтерв'ю (бесіда) полягає у отриманні інформації при безпосередньому спілкуванні з особою, яка дає необхідну інформацію.

Порівняно із анкетуванням, інтерв'ю у практиці кримінологічних досліджень використовується значно рідше – через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв'ювання має свої переваги та недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при плануванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перевагу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.

Основна різниця між анкетуванням та інтерв'юванням – у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв'ю – це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий контакт інтерв'юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.

Розрізняють кілька видів інтерв'ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв'ю (уточнення фактів, вивчення подій), інтерв'ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв'ю із спеціалістами- експертами. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестандартні і формалізовані інтерв'ю.

Формалізовані (стандартизовані) інтерв'ю – найбільш розповсюджений різновид інтерв'ювання. Проведення його вимагає детально розробленої процедури (загальний план, послідовність та конструктивність запитань, відповідей). При використанні цього виду опитування інтерв'юер зобов'язаний чітко дотримуватися формулювань питань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, пропонують закриті запитання. Інтерв'ю із відкритими запитаннями передбачає дещо менший ступінь стандартизації його проведення.

Дещо менший ступінь стандартизації має фокусоване інтерв'ю, метою якого є збір думок, оцінок щодо певної конкретної ситуації, явищ, їх причин та наслідків, і виявити інформацію про реакцію суб'єкта на задану дію (тому його і називають фокусованим, спрямованим).

Вільні інтерв'ю – це довготривала співбесіда інтерв'юера із респондентом без суворої деталізації питань, але проводиться за загальною програмою. Цей вид опитування застосовується тоді, коли дослідник приступає до визначення проблеми дослідження.

Від застосування того чи іншого виду інтерв'ю певного мірою залежить і точність отриманої інформації. Переважно при інтерв'юванні виявляється вплив інтерв'юера на якість отриманих результатів-даних. Такого роду впливове явище не усвідомлюється учасниками інтерв'ю в психологічному та поведінковому контексті як на вербальному (розмова, спілкування) рівні, так і в неявних формах (емоційний тон, міміка, поведінка). Тому, чим більш стандартизованим є інтерв'ю, тим більше у дослідника можливості знизити вплив інтерв'юера. Водночас досвід показує, що і в опитувальному листі трапляються вади, недоробки, і в силу свого вміння інтерв'юер прагне і повинен їх відчувати та виправляти.

Залежно від особливостей процедури інтерв'ю може бути інтенсивним (глибоким, тривалим).

За способом організації розрізняють групові та індивідуальні.

Останнім часом, у великих містах, де досить високий рівень телефонізації, застосовується телефонне інтерв'ю. Його основні переваги: оперативність і низька вартість. Телефонні інтерв'ю використовують для швидкого опитування та для зондування соціального настрою. Але інтерв'юер при цьому повинен мати спеціальну підготовку (уміння володіти інтонацією, голосом, відчувати стан опитуваного тощо). Крім того, оптимальна тривалість такого типу інтерв'ю – до 15 хвилин, після чого інтерес та увага до діалогу значно знижується.

Ідеальне інтерв'ю нагадує живу співбесіду двох рівнозацікавлених людей. Один із учасників інтерв'юер – професійний дослідник, другий – респондент, який обстежується.

Для проведенні інтерв'ю складається опитувальний лист, який містить в собі перелік питань, на які повинен відповісти респондент, але їх задає безпосередньо особа, яка опитує. Таке інтерв'ю називається формалізованим. В свою чергу, неформалізована бесіда проходить шляхом вільної дискусії.

Структура (основні фази) ведення співбесіди (інтерв'ювання):

– встановлення першого контакту (мета створити сприятливу атмосферу для розмови);

– закріплення контакту і перші запитання за планом інтерв'ю;

– перехід до основних запитань;

– швидке встановлення контакту (в разі його втрати), встановлення причини втрати контакту: респондент не володіє інформацією або йому важко згадати;

– опитуваний не зрозумів мети запитання і характеру очікуваної від нього відповіді; респондент не хоче відповідати тому, що не настроєний на відвертість;

– закінчення інтерв'ю, подяка співбесідникові, підбиття підсумків співбесіди.

В науковій літературі справедливо наголошується на тому, що опитування не можу бути універсальним, єдиним методом наукового, в тому числі і кримінологічного дослідження. Метод опитування дає позитивні результати лише тоді, коли він дозволяє порівняти суб'єктивні оцінки осіб, що опитуються з відповідними об'єктивними даними.