96.Детермінанти необережної злочинності

До загальносоціальних факторів, що детермінують необережну злочинність, відносяться:

– науково-технічний прогрес, що характеризується ускладненням технологічних процесів, неухильним розширенням використання техніки на виробництві й у побуті, зростанням кількості транспортних засобів;

– негативні соціально-політичні процеси, що обумовлюють ослаблення контрольних функцій держави й суспільства, корумпованість правоохоронних органів;

– економічна криза, яка обумовлює нестачу матеріальних засобів для розробки й серійного виробництва безпечних видів техніки, погіршення ремонтно- експлуатаційної бази, зменшення можливостей щодо забезпечення справного стану технічних засобів, зниження рівня підготовки фахівців, що ускладнюють підтримку професійної майстерності на високому рівні;

– негативні культурні тенденції, експансія недоброякісних зарубіжних культурно-поведінкових зразків, що проявляються в надмірній розпущеності людини, сприйнятті свободи й демократії як уседозволеності, заперечення необхідності дотримання правил безпеки.

Щодо специфічних факторів необережної злочинності, у найзагальнішому вигляді можна згрупувати у наступні блоки за сферою виникнення та існування:

– технічні (несправність і конструктивні недоліки технічних засобів і механізмів);

– організаційно-управлінські (недоліки у відборі й підготовці фахівців, неналежний контроль за їхньою діяльністю, порушення технологічного режиму);

– організаційно-правові (неповнота нормативної регламентації різних видів діяльності, пов'язаної з використанням джерел підвищеної небезпеки).

Крім того, детермінанти необережної злочинності за рівнем існування можна поділити на наступні групи:

– фактори, пов'язані з суб'єктом злочину.

– фактори, пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки (несправність техніки, недоброякісність боєприпасів та ін.).

– фактори, пов'язані з діяльністю третіх осіб (пішоходів тощо).

– фактори, пов'язані зі станом навколишнього середовища (стан доріг, дощ, туман і т.п.).

– фактори, пов'язані з недостатнім контролем з боку посадових осіб (під час допуску до техніки та у процесі її експлуатації).

– фактори, пов'язані з недоліками забезпечення складної діяльності (недостатня деталізація правил безпеки в інструкціях, неприйняття заходів для забезпечення відпочинку водіїв, недоліки підготовки техніки, відсутність контролю якості боєприпасів і т.д.).

– фактори, пов'язані з недоліками організації діяльності (дефекти регулювання дорожнього руху, відсутність або несправність світлофорів та ін.).

До провідних детермінантів необережної злочинності переважно відносяться фактори організаційно- управлінського характеру, насамперед це:

недоліки в організації й управлінні виробництвом:

– недоліки планування й матеріально-технічного постачання в промисловості, сільському господарстві, будівництві; відсутність належної координації роботи взаємозалежних виробничих процесів підприємств і організацій;

– несвоєчасна поставка сировини й матеріалів, що спричиняє нерівномірний ритм діяльності установи; погіршення забезпечення засобами індивідуального захисту, порушення надійності роботи засобів і систем колективного захисту;

– недоліки контролю за дотриманням правил безпеки; порушення правил про понадурочний робочий час, про роботу в нічні зміни;

– порушення режиму робочого часу, що призводять до виконання обов'язків працівниками у стані сильної втоми, що суттєво позначається на швидкості й точності їхніх рішень і дій;

– недостатня підготовленість робочих місць; використання співробітників не за фахом.

технічні і технологічні недоліки виробництва і роботи:

– конструктивні недоліки машин, обладнання й особливо засобів захисту операторів та інших осіб при експлуатації техніки, що призводить до ускладнень користування ними і викликають необхідність оперативного втручання в роботу механізмів, їх ремонту, налагодження без зупинки виробничого процесу;

– порушення режиму роботи механізмів; послідовності виконання роботи й операцій; непередбачена технологією заміна сировини, матеріалів або операцій з їх обробки;

– застосування неналежного обладнання;

– несвоєчасність і низька якість технічних оглядів, перевірок і ремонту механізмів та іншої техніки;

– відсутність або непридатність вимірювальної та контрольної апаратури;

– недостатня розробленість у технологічній документації заходів безпеки, обережності;

– недосконалість методів очищення відходів виробництва, робота на технічно застарілому обладнанні;

– незабезпеченість технічного нагляду за дотриманням правил безпеки;

– нерегулярність і поверхневість перевірок з боку спеціалізованих контролюючих органів, їх незадовільна забезпеченість контрольними приладами, засобами зв'язку й транспорту;

– невдала функціонально-організаційна структура відповідних органів, низький рівень підготовки й підвищення кваліфікації кадрів для них;

– недостатня інформаційна забезпеченість контролюючих органів;

– відсутність взаємодії в роботі вказаних органів, у зв'язку із чим багато суміжних правопорушень не виявляються, а вже виявлені факти не розслідуються;

– неповнота й несвоєчасність відображення стану справ по дотриманню правил безпеки;

недоліки підготовки, навчання і виховання учасників трудових процесів:

– незадовільний рівень спеціальних знань, які необхідні для ефективного виконання обов'язків по дотриманню правил техніки безпеки й охорони довкілля, що призводить до вчинення необережних злочинів;

– неналежна орієнтація виховної роботи, яка повинна бути спрямована на забезпечення свідомого дотримання правил техніки безпеки й охорони природи (у тому числі шляхом демонстрації соціальних наслідків порушень);

– не скрізь налагоджене технічне навчання безпечним методам роботи, поводження із захисними засобами й контрольними приладами, порядку невідкладних дій у передаварійних та аварійних ситуаціях.

Необережна злочинність детермінується також факторами правового характеру:

– неточності й прогалини в складанні функціональних обов'язків працівників служб техніки безпеки і служб охорони;

– недостатня визначеність у формулюваннях інструкцій та інших нормативних актах щодо умов допуску працівників до роботи, законодавчі недоліки у визначенні окремих видів порушень, а також компетенції інспекцій і служб техніки безпеки й охорони;

– недоліки в спеціальній профілактиці й забезпеченні невідворотності відповідальності винних.

До детермінантів соціального і культурного характеру відноситься:

– послаблення контрольних функцій суспільства через негативні соціально-політичні процеси у державі, негативні культурні тенденції суспільства і відповідно працівників, що проявляються у сприйнятті свободи як вседозволеності;

– байдужість адміністрації, колег по роботі, громадян у побуті до фактів неодноразових порушень норм безпеки в поведінці певних осіб, поки це не призвело до тяжких наслідків, і це в свою чергу призводить до латентності та/або безкарність небезпечно-необережних професійних дій.

Окрему групу складають детермінанти дорожньо- транспортних пригод. їх можна визначити як сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що пов'язані з виникненням небезпечної ситуації, соціально-психологічними дефектами особистості правопорушника, соціально- правовими й організаційно-технічними недоліками.

Судова практика показує, що переважна більшість всіх дорожньо-транспортних випадків стається з вини водіїв. Відповідно основною причиною подій на дорогах є грубе порушення правил безпеки в силу недосвідченості, прагнення проявити невиправдану вправність керування транспортним засобом. Значній кількості правопорушників властиве зневажливе ставлення до правил безпеки руху та незадовільне знання цих правил.

До криміногенних факторів порушень правил безпеки, слід віднести наступне:

– незадовільне технічне обслуговування й ремонт транспортних засобів, низький рівень обслуговування змушує багатьох водіїв експлуатувати транспортні засоби із серйозними дефектами;

– неналежне утримання доріг, порушення безпечних нормативів ширини проїзної частини, розмітки розв'язок, переходів;

– невикористання водієм і пасажирами пристосувань, що зменшують ризик аварійної обстановки або її тяжких наслідків (паски безпеки);

– помилки у виборі режиму регулювання руху й технічних засобів для цього (кількість і характер дорожніх знаків, світлофорів);

– низький рівень контролю за станом автотранспортних засобів, доріг і технічних засобів регулювання руху;

– недосконала система навчання й атестації водіїв, як з боку працівників автошкіл, так і спеціалізованих підрозділів ОВС;

– недоліки в здійсненні нагляду за рухом;

– упущення в дисциплінарній, адміністративно- правовій і кримінально-правовій боротьбі з порушеннями правил безпеки руху.