6.Латентна злочинність, її види та засоби виявлення

Розрахунок всіх показників злочинності в Україні базується на статистичних даних щодо вчинених на території держави злочинів. Однак, офіційні відомості відображають не стільки реальний стан злочинності, скільки стан її реєстрації. Такі об'єктивно існуючі викривлення кримінальної статистики відомі у всіх без винятку країнах світу та пов'язані з існуванням латентної злочинності.

Латентна злочинність – це частина злочинності, яка складається зі злочинів, що фактично були вчинені, але не отримали відображення у офіційній загальнонаціональній кримінально-правовій статистиці.

Існування латентної злочинності сприяє формуванню невірного уявлення про реальну суспільну небезпечність і масштаби злочинності та призводить до похибок у прогнозуванні злочинності, плануванні заходів з протидії їй, до невірного розрахунку матеріального й кадрового забезпечення правоохоронних органів та інших негативних наслідків.

З урахуванням її причин виділяють наступні види латентності злочинності: природну, штучну та суміжну.

Природна (прихована) латентність – це сукупність злочинів, про вчинення яких не стало відомо компетентним органам та інформація про які не відображена відповідним чином у офіційній кримінальній статистиці. Причинами цього виду латентності може бути, зокрема, відсутність потерпілого та свідків злочину (т. 3. "злочини без жертви"), незначна шкода, заподіяна злочином, небажання потерпілого заявляти про вчинений щодо нього злочин (наприклад, внаслідок родинних відносин із правопорушником або через почуття сорому чи страху), вдале приховання злочинцем слідів злочину тощо.

Штучна (приховувана) латентність – це сукупність злочинів, відомості щодо яких надійшли до правоохоронних органів, але при цьому реєстрації останніми події злочину не відбулося. Причинами виникнення штучної латентності можуть бути відмова у реєстрації заяви про злочин, помилкова або умисно невірна кваліфікація вчиненого як некримінального (цивільно-правового, адміністративного, дисциплінарного) правопорушення.

Суміжна (межова, прикордонна) латентність – це сукупність злочинів, які не оцінюються потерпілими як вчинені щодо них протиправні діяння. Причинами цієї латентності може бути необізнаність громадян із положеннями кримінального закону, вплив на оцінку вчиненого специфічних традицій певної місцевості тощо.

Оцінку розмірів латентної злочинності, її частки серед всіх злочинних посягань, які реально відбуваються, позначає рівень латентності. Різні злочини мають різний рівень латентності, що може бути пов'язане зі специфікою способів їх вчинення, їхньою тяжкістю, резонансністю, невисоким рівнем правової освіти населення, побоюванням потерпілих за свою безпеку, іноді навіть від позиції правоохоронних органів щодо розкриття й реєстрації тих чи інших видів злочинних посягань. Існує три рівня латентності: низький, середній та високий. Низьким рівнем латентності характеризуються злочини, вчинення яких є очевидним (які важко приховати), а також які є насильницькими особливо тяжкими чи тяжкими – зокрема, умисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбої, умисне знищення майна загальнонебезпечним способом тощо. Високий рівень латентності властивий злочинам, вчинення яких є практично неочевидним (про які зазвичай відомо лише злочинцям та потерпілим, які при цьому не зацікавлені у повідомленні правоохоронним органам щодо вчинення відносно них протиправних дій) – це, зокрема, шахрайство, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності, "корупційні" злочини тощо. Середній рівень латентності відзначається у багатьох загальнокримінальних злочинів, вчинення яких не настільки очевидне, як при низькому рівні латентності (наприклад, у крадіжок, легких тілесних ушкоджень, ненасильницьких грабежів).

Масштаби прихованої (латентної) злочинності точно невідомі. Так, різні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5, а то й навіть 1:10.

Серед засобів (способів) виявлення латентної злочинності слід виокремити:

– масові опитування населення з метою виявлення потерпілих осіб;

– експертні оцінки фахівців;

– вивчення публікацій у пресі;

– аналіз економічної діяльності підприємств та аналіз технологічного процесу виробництва;

– аналіз обліків медичних закладів щодо звернень громадян за медичною допомогою (для виявлення прихованих насильницьких злочинів);

– порівняння кількості скарг і заяв громадян про злочини, поданих до різних установ та оприлюднених у засобах масової інформації, із даними кримінальної статистики.

Найбільш доступним і одночасно достатньо репрезентативним засобом визнаються експертні методи опитування фахівців (експертні оцінки фахівців), основним критерієм відбору яких є їхня компетентність. Кількість експертів для опитування при цьому визначається темою та завданням дослідження. Достатній обсяг вибірки становить від 15 до 50 осіб. Репрезентативність такого опитування залежить не стільки від кількості опитаних експертів, скільки від якості їх відбору. Інструментарієм вивчення латентності у такому разі стає спеціально розроблена для цього анкета.