72.Протидія рецидивній злочинності

Рецидивна злочинність – складне явище, що притаманне людському суспільству, має свої закономірності, тому її складно повністю викорінити в найближчі часи, хоча можливо зменшити до певних розмірів, утримати на контрольованому рівні, здійснювати ефективний контроль з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею.

Протидія рецидивній злочинності – це орієнтація всього суспільства і держави на необхідність довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. Для ефективної боротьби з рецидивом потрібні не тільки каральні, а й запобіжні заходи, що мають бути спрямовані на створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім'ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну злочинність і впливають на її зростання.

Загальносоціальна протидія рецидивній злочинності реалізує антикриміногенний потенціал суспільства в цілому, всіх його інститутів. Здійснення цих заходів зменшує суспільні протиріччя, криміногенне протистояння різних верств населення, соціальну дезорганізацію і людську деструктивність. Ці заходи мають бути спрямовані на попередження виникнення та усунення існуючих і майбутніх негативних суперечностей у різних сферах людського буття і духовній сфері, сфері виховання неповнолітніх і молоді. Важливим загальносоціальним засобом протидії рецидивній злочинності є вдосконалення виховання людини. Самовиховання, сім'я, школа, оточуюче середовище, трудовий колектив, суспільство і держава повинні складати єдину виховну систему.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності – це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку в злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, а також запобігання і припинення на будь-якій стадії розпочатого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, запобігання злочинам і припинення злочинів.

Кримінологічна профілактика являє собою випереджальний напрямок при боротьбі з рецидивною злочинністю, що виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим джерелом рецидивної злочинності. Їх попередження необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення впливу негативних умов мікросередовища, які є досить складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і в будь-який спосіб тощо. Ліквідація недоліків, що негативно впливають на первинну і повторну злочинність, повинна стати результатом загального оздоровлення і вдосконалення мікросередовища.

Протидія рецидивній злочинності неможлива без підриву і руйнування кримінальної субкультури, традиції і звичаї якої суперечать загальним людським цінностям і спрямовані на тримання особи в злочинній пастці. Саме існування і впровадження злодійської субкультури в свідомість і поведінку засудженого сприяє його криміналізації, взаємному "кримінальному зараженню" злочинців, запобігає виправленню особи. Саме тому є необхідність для розробки і впровадження дієвих заходів протидії кримінальній субкультурі в місцях позбавлення волі.

Важливу роль у попередженні нових злочинів відіграє пенітенціарна і постпенітенціарна робота установ виконання покарання та органів внутрішніх справ, адже великою проблемою є ресоціалізація осіб, що відбули покарання. В умовах всесвітньої економічної кризи звільненим засудженим важко скористатися свободою вибору варіантів правомірної поведінки. У багатьох випадках вони губляться в сучасному динамічному житті. Тому не випадково вони, потрапляють у середовище собі подібних, поновлюючи старі зв'язки або встановлюючи нові. Більшість злочинів вчинюється рецидивістами в перший рік після звільнення з місць позбавлення волі. Не поодинокі випадки вчинення злочину буквально в перші дні або тижні після звільнення. Причиною такого явища виступає невчасна або недостатня соціальна адаптація, ненадання соціальної допомоги. Перебуваючи в місцях позбавлення волі, багато хто повністю або частково втрачає соціально- корисні зв'язки, а вийшовши на волю, не можуть вирішити трудові або житлові проблеми. Ця проблема загострюється економічною кризою, зростанням безробіття, скороченням виробництва.

Крім того, особи раніше засуджені, як правило, мають низьку кваліфікацію, через що не зацікавлюють власників підприємств. Працюють спеціалізовані служби, які опікуються долею осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі та спеціальні фонди допомоги тим, кому вона необхідна. Але діяльність цих суб'єктів не є достатньо ефективною. Але не зважаючи на фінансову кризу та спад виробництва, місцеві органи роблять усе можливе для ресоціалізації осіб, звільнених з місць відбування покарання. У середині 90-х років урядом було прийняте рішення щодо влаштування цієї категорії громадян до гуртожитків. Місцевими органами влади було заброньовано робочі місця для молоді та осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Певну профілактичну діяльність проводять органи внутрішніх справ. Ними здійснюється профілактичний облік та адміністративний нагляд. Профілактичний облік є різновидом попереджувальних заходів оперативного характеру стосовно осіб раніше засуджених, а також осіб, що ведуть антисоціальний спосіб життя та щодо яких є підозра, що вони можуть вчинити злочин у майбутньому. Більш суворим видом соціального контролю є адміністративний нагляд. На жаль, він носить в основному формальний характер.

На етапах виявлення умислу, готування та замаху на вчинення злочину запобіжна діяльність правоохоронних органів повинна здійснюватися в наступних напрямах: а) створення та практичне використання оперативних та криміналістичних обліків рецидивних злочинців; б) налагодження постійної взаємодії підрозділів ОВС з оперативними та іншими підрозділами по виконанню покарань; в) своєчасне виявлення злочинів та затримання осіб, що їх готують чи вчинили.

Для адекватної оцінки стану рецидивної злочинності та здійснення протидії її необхідним є вдосконалення форм статистичної звітності щодо обліку злочинів, які вчиняються рецидивістами.

Ймовірність вчинення повторного злочину багато в чому залежить від реагування на перший злочин, а оцінка особи, яка вчинила повторний злочин від того наскільки її особливості були ураховані при кваліфікації, призначенні покарання та його відбуванні. Своєчасне розкриття злочину, його правильна кваліфікація, призначення оптимального покарання, та застосування необхідних засобів для виправлення засуджених, ресоціалізація після звільнення буде сприяти зниженню ймовірності повторного вчинення злочину.

Запобігання та припинення рецидиву злочинів. В основі запобіжного попередження рецидивної злочинності лежать заходи: переорієнтація антисуспільної установки осіб, які відбули покарання; активна протидія рецидиву; організаційно превентивна робота.

Дослідження вчених показують, що певна частина звільнених після відбуття покарання у виді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності. Зрозуміло, що для переорієнтації установок на продовження злочинної діяльності на позитивні наміри, необхідна розробка системи конкретних групових та індивідуальних заходів, які б сприяли вибору засудженим альтернативного, позитивного способу свого життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії для схилення осіб до добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, роз'єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів, "авторитетів", організаторів, контролю за додержанням правил і обмежень адміністративного нагляду з притягнення винних в його порушенні до відповідальності, соціальна і матеріальна допомога тим, хто має твердий намір відмовитися від продовження злочинної діяльності.

Організаційно-превентивна робота включає коло заходів, спрямованих на більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби з рецидивної злочинністю. З метою надання державної і громадської допомоги доцільно створювати благодійні фонди для засуджених, відкривати безкоштовні нічліжки для безпритульних, більш широко включати в процес ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи окремих громадян.