14.Віктимологія як напрямок кримінологічних досліджень

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася вивченню особи злочинця, а жертва злочину розглядалася лише як учасник кримінального процесу, що називається "потерпіла особа". Але взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Для того, щоб об'єктивно дослідити механізм конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву. Нерідко приводом злочинного посягання та умовою, що полегшує його вчинення, може бути й поведінка потерпілої особи. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, – віктимологією. Здатність особи стати потерпілою (жертвою) злочину отримала назву віктимність.

Одна з перших наукових праць, присвячена дослідженню жертви злочину була здійснена у 1948 р. німецьким ученим Гансом Гентігом і називається "Злочинець і його жертва". В ній автор розробив вчення про жертву злочину та довів, що відносини між жертвою та злочинцем тісно пов'язані з самим злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася із середини 60-х pp. XX ст. Засновником радянської віктимологічної школи вважається Лев Вульфович Франк. Особистість жертви злочину досліджувалася в роботах таких вчених, як Д. В. Рівман, В. Я. Рибальська, В. І. Полубінський та інших.

Віктимологія (від лат. "victima" – жертва та грецьк. "logos" – учення, тобто "вчення про жертву") – напрямок кримінології, що вивчає характер і поведінку жертви злочину, а також її зв'язок зі злочинцем до, під час і після вчинення злочину, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.

Предметом віктимології є:

– жертва злочину;

– відносини, що пов'язують жертву злочину та злочинця;

– ситуації, які передують злочину.

Функції віктимології:

– пізнавальна – полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;

– інформаційна – передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування злочинів, вчинених при наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;

– прикладна – визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності винної особи, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Завданням віктимології є дослідження особи жертви злочину, характеру зв'язків між жертвою та злочинцем до, після та під час вчинення злочину, розробка ефективних заходів віктимологічної профілактики злочинів, вдосконалення форм і методів запобігання злочинності шляхом превентивної роботи, встановлення реальної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілим особам.

15.Особа-жертва злочину. Класифікація жертв злочинів

Цілком справедливо можна стверджувати, що запобігання злочинності є неможливими без докладних відомостей про жертву злочину. Ці відомості можуть стосуватися як власних (внутрішніх) якостей потерпілих, так і їх оточення, зв'язків, відносин зі злочинцями тощо. Поняття "жертва злочину" аналогічне поняттю "потерпіла особа". Законодавче визначення поняття "потерпілого" закріплено у ст. 55 КПК України, згідно якого, потерпілим може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Віктимологічна характеристика потерпілої особи охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології – це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи жертви дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Жертва злочину з точки зору кримінальної віктимології – це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально- процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб'єктивно. Хоча віктимологія, переважно, вивчає конкретні жертви, але не варто забувати, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес перетворення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів. Латентна жертва – це особа, що реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт не відображено у офіційного обліку.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях:

– на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток віктимних рис особистості;

– на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

Вітчизняними вченими було виокремлено три аспекти дослідження жертви злочину: статус потерпілого, позиція жертви та роль жертви.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його стосунками з іншими особами, які пов'язані зі злочинною поведінкою. Позиція жертви – це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо, роль жертви – це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину.

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою – від нейтральної до максимально провокаційної. Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків.

Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість критеріїв, які можуть бути покладені в її основу. Тому проблема класифікації жертв злочинів вважається доволі складною.

Значення класифікації та типології жертв злочинів полягає в тому, що розподіл жертв за певними ознаками тісно пов'язаний з вирішенням практичних завдань боротьби зі злочинністю, оскільки полегшує діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

До основних підстав для класифікації жертв злочинів належать: стать, вік, професійна належність, морально-психологічні особливості особи та інші. При розробці кримінологічної типології жертв злочинних посягань обов'язково слід враховувати характер їх зв'язків зі злочинцем. За цією ознакою можна виділити чотири групи потерпілих:

– особи, відносини яких зі злочинцем виникають у момент вчинення злочину;

– особи, відносини яких зі злочинцем розвивалися в рамках випадкового знайомства;

– особи, відносини яких зі злочинцем формувалися в рамках особистого знайомства;

– особи, що знаходились зі злочинцем у подружніх, родинних та інших близьких відносинах.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а й з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типова для ситуації, в якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна тому, що підвищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку, зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Посадове становище та професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. До такої категорії осіб належать приміром працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють уночі.

Важливе значення має також класифікація жертв за морально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю та наркотиків; жадібність; агресивність та жорстокість; брутальність і боягузтво; сміливість та доброта; фізична сила й слабкість тощо. Усі перелічені риси виявляються в поведінці та за певних обставин можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів.

Традиційно віктимологічна класифікація базується також на критеріях, дуже близьких до щоденної практики і розрізняє наступні критерії:

За змістом суб'єктивної сторони:

– жертва умисних злочинів;

– жертва необережних злочинів;

Залежно від вини жертви:

– жертва повністю невинна ("ідеальна" жертва);

– жертва з незначною провиною;

– жертва винна однаково зі злочинцем;

– жертва з провиною більшою, ніж у злочинця;

– жертва особисто винна в скоєнні злочину;

– жертва, яка симулює – уявна жертва (зазвичай це

психічно хворі, малолітні діти чи особи похилого віку)

За моментом виникнення умислу спричинити шкоду:

– жертва заздалегідь намічена;

– жертва випадкова;

За ступенем віктимності:

– випадкова жертва – коли особа стає такою внаслідок збігу обставин;

– жертва з незначним ступенем ризику – віктимність виникла під впливом конкретної несприятливої ситуації;

– жертва з підвищеним ступенем ризику – володіє низкою віктимних властивостей:

– жертва з дуже високим ступенем ризику – особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників.

За характером поведінки:

– жертва з агресивною поведінкою;

– жертва з активною поведінкою;

– жертва з ініціативною поведінкою;

– жертва з пасивною поведінкою;

– жертва з некритичною поведінкою;

Вивчення поведінки жертви у віктимологічному аспекті дозволяє розробити науково обґрунтовані тактичні, психологічні та технічні заходи підвищення їх безпеки та протидії злочинності.