Кримінологія

1.Предмет та методи кримінології

До предмета кримінології відноситься певне коло проблем, які взаємопов'язані між собою. При цьому одні з них виступають як головні та центральні, а інші – допоміжні та похідні, але є такими, що мають істотне значення для глибокого і всебічного пізнання цієї науки.

До головних проблем, що утворюють основу предмету кримінології, належать:

– злочинність як соціально-правове явище;

– особа злочинця;

– причини та умови злочинності;

– протидія злочинності взагалі і окремим злочинам зокрема.

Розглянемо докладніше кожен з головних елементів предмету кримінології окремо.

Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне явище, яке являє собою систему передбачених кримінальними законами діянь, що вчиняються на певній території або серед членів певних соціальних груп упродовж певного проміжку часу.

Злочин – окремий акт злочинної поведінки, який розглядається в кримінології як форма прояву злочинності. Співвідношення між злочинністю та злочином можливо розглядати як співвідношення загального та окремого.

В свою чергу необхідно розмежовувати розуміння злочину в кримінально-правовому аспекті та розуміння злочину кримінологією. Кримінальне право вивчає злочин як явище об'єктивної дійсності в його юридичному розумінні. Між тим злочин як соціальне явище, а так його визначає кримінологія, набагато складніший, ніж його абстрактний вираз у законі. Тому кримінологія від юридико- догматичного уявлення про злочин, що міститься в статтях кримінального закону, переходить до вивчення реальної дійсності. Іншими словами, кримінологія вивчає певні негативні явища, які закріплені в юридичній нормі у вигляді сукупності окремих ознак. Звісно між кримінологією та кримінальним правом є відповідний зв'язок, але що стосується предмету дослідження цих наук він відрізняється. Тобто, ці науки вивчають один і той же предмет, а саме – злочин, з різних точок зору.

Іншою важливою складовою предмета кримінології є особо злочинця, яка з кримінологічної точки зору виступає як цілісна система своєрідних властивостей (демографічні, соціально-рольові, психологічні, кримінально- правові), якостей та станів особи, які в поєднанні з певними обставинами об'єктивної дійсності зумовлюють вибір нею, тобто особою, злочинного варіанту поведінки.

Причини та умови злочинності (детермінанти) є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, політичних, психологічних, правових, організаційно- управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність. Дані чинники покликані дати відповідь на питання про те, що породжує, обумовлює злочинність взагалі та її конкретні прояви, тобто злочини. Детермінанти вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

Протидія злочинності – це особлива галузь соціально-правового регулювання, специфічний вид управління суспільством, зорієнтований прямо або побічно на подолання злочинності. Дане поняття охоплює певну систему державних і громадських форм та заходів, спрямованих вплинути як на злочинність, так і на її елементи.

Компонентами предмета кримінології поряд із її головними є й такі похідні від них, як:

– "фонові" явища злочинності;

– віктимна поведінка громадян;

– прогнозування злочинності та планування заходів протидії злочинності;

– кримінально-правова статистика;

– методика вивчення злочинності.

До "фонових" явищ злочинності належать деякі форми дозлочинної антисуспільної поведінки (систематичне пияцтво, алкоголізм, наркоманія, проституція, відсутність певних занять, безпритульність тощо), які за своєю

сутністю є поживними ґрунтом злочинності. Необхідно наголосити на тому, що під "фоновими" явищами розуміються не будь-які прояви антисуспільної поведінки, а тільки ті, що найбільш вірогідно можуть привести до вчинення злочину.

Під віктимною поведінкою особи кримінологія розуміє вірогідність стати жертвою злочину. Мається на увазі "здатність" особи стати жертвою злочину у обстановці, коли такий негативний наслідок міг бути реально відвернутий. Як правило, до такого стану речей призводить спосіб життя особи, її професійна діяльність, безпорадній стан особи тощо.

Прогнозування злочинності та планування заходів протидії злочинності. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування та планування цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена в предмет кримінології.

Кримінально-правова статистика є основою аналізу стану злочинності, допомагає правоохоронним органам та суспільству правильно організувати роботу у справі боротьби зі злочинністю.

Методика вивчення злочинності. При проведенні кримінологічних досліджень використовують методи з інших наук – соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу глибше проникнути у суть досліджуваних явищ та успішно вирішувати поставлені завдання.

Дослідити предмет будь-якої науки дозволяє відповідна сукупність способів та прийомів. Не відрізняється в цьому питанні від іншого наукового загалу і кримінологія. При цьому вона, тобто кримінологія, активно використовує в процесі своїх досліджень термінологію, що напрацьована іншими науками, а саме філософією. Під методом (від грецьк. methodos – шлях до чого-небудь) – розуміють прийом, шлях дослідження; під методикою – сукупність методів дослідження; а під методологією – учення про шляхи та методи дослідження чого не будь.

Центральне місце у будь-якій науковій методології, у тому числі методології кримінологічної науки, посідають методи наукового пізнання, а саме – історичний метод та діалектичний метод.

Історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті – у розвитку й зміні їх соціальних зв'язків та обумовленості, застерігає від суб'єктивізму і однобічного підходу, забезпечує системність дослідження.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, оскільки становить засади теорії пізнання. Необхідно наголосити на тому, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчення початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його складності, як безпосередньо даного, через розгляд різних аспектів предмета шляхом створення відповідної абстракції до їх зв'язку між собою для відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розклавши його на окремі елементи, з'ясувати їх функції та взаємозв'язки, що в свою чергу обумовлені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики, яка враховує суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного до конкретного.

Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв'язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи кримінології.

Загальнонаукові методи розуміються як загальні способи та шляхи дослідження процесів та явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Спеціальні методи кримінологічного дослідження визначаються як способи та прийоми конкретного дослідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального його регулювання. До них відносяться: опитування, інтерв'ювання, анкетування, документальний метод, статистичні методи, метод експертних оцінок, метод моделювання, метод експертних оцінок.