§5. Інші засоби цивільно-правового захисту права власності

І віндикаційний, і негаторний позови належать до позовів речового характеру. Ці засоби захисту у своїй основі мають речові правовідносини, які складаються між власником і всіма іншими особами. Зміст цих правовідносин зводиться до того, що власник має право володіти, користуватися і розпоряджа­тися майном.

332

Але захист права власності здійснюється не тільки зазначе­ними засобами. Не завжди може власник пред'являти вінди-каційний позов, коли він втратив володіння річчю. Якщо речі у незаконного володільця вже немає, не можна і вимагати ЇЇ повернення, а у певних випадках (ст.145 ЦК України) річ вза­галі не може бути витребувана у добросовісного набувача.

Проте, це не означає, що власник у цих випадках ніяк не може захистити свої інтереси. Він може використати зобов'я­зально-правові засоби захисту права власності. Так, коли влас­ник, наприклад, передав майно на підставі договору майно­вого найму іншій особі, а наймач продав це майно набувачу, що не знав і не міг знати, що купує річ не у власника (добро­совісний набувач), власник, як зазначалось вище, не може витребувати своє майно від такого набувача (ст.145 ЦК Ук­раїни). Але він може від наймача, як сторони у договорі май­нового найму, вимагати відшкодування завданих йому неви­конанням договору збитків на підставі ст.ст.203,256 ЦК Ук­раїни. Тут вимоги власника випливатимуть із зобов'язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі дого­вору.

Власник може і не перебувати у договірних відносинах з особою, яка володіє його річчю. Наприклад, хтось украв у власника річ, але на момент розгляду справи у суді у злодія цієї речі вже немає. Тут власник знов таки може використати зобов'язально-правові засоби захисту. Він може на підставі ст.440 ЦК України вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди.

У певних випадках¹ вимогу до незаконного володільця його річчю власник може обгрунтувати, виходячи із ст.469 ЦК Ук­раїни, яка регламентує зобов'язання, що виникають з без­підставного збагачення.

Крім зазначених засобів, охороні, зміцненню і розвитку влас­ності громадян, а також колективної і державної власності служить вся система цивільно-правових норм і, зокрема, нор­ми, які регулюють порядок виконання та наслідки невико­нання договорів.

'Маються на увазі випадки, коли відсутня вина набувача майна.

333

РозділУ ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА

Глава 23

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ

ПРАВ

§1. Поняття особистих немайнових відносин, не зв'язаних з майновими

Цивільне законодавство відповідно до ст. 1 ЦК України ре­гулює майнові і зв'язані з ними особисті немайнові відноси­ни, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, спеціально передбачених законом. Отже, особисті немайнові відносини у «чистому» вигляді, тобто поза зв'язком з майно­вими, регулюються нинішнім цивільним правом лише у ви­нятковому порядку. Проте сьогодні духовні якості індивидів набувають вирішального значення, підвищується цінність ду­ховної основи, а тому постає питання про усунення обме­жень у регулюванні особистих немайнових відносин, не зв'я­заних з майновими.

Особистим немайновим відносинам, незалежно від їхнього зв'язку з майновими, притаманні такі ознаки:

А. Утворюються у духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту. У так званих «чис­тих» особистих немайнових відносинах відсутній ще й безпо­середній зв'язок з майновими відносинами. Це не означає, що вони взагалі не залежать один від одного. Йдеться про те, що ці відносини не мають фактичного чи правового зв'язку.

Б. Мають особистий характер, оскільки складаються з при­воду особливої категорії об'єкт» — немайнових благ (честі, гідності, імені, особистої недоторканості громадянина тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи.

В. Мають абсолютний характер.

Відповідно до ознак розглядуваних відносин їх можна визна­чити як безпосередньо не зв'язані з майновими відносинами, що виникають з приводу невіддільних від конкретної особи не­майнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Особисті немайнові відносини регулюються різними підроз­ділами цивільного права. Відносини, зв'язані з майновими, регулюються авторським, патентним та іншими правовими

334

інститутами, предмет яких складається з майнових та зв'яза­них з ними немайнових відносин. Особисті немайнові відно­сини, не зв'язані з майновими, також повинні утворювати пред­мет самостійного структурного підрозділу цивільного права.

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відно­син, не зв'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормального здійснення. Це випливає із ст.1, в якій наголошується саме на регулю­ванні немайнових відносин.

У процесі цивільно-правового регулювання особисті немай­нові відносини набувають правової форми. Правові зв'язки складаються між суб'єктами з приводу духовних благ, що на­лежать особистості.

Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Так, громадяни мають право на ім'я, честь, гідність, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правам відповідають обов'язки інших осіб поважати (не порушувати) ці права. Особисте немайнове право — це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридичне забезпечену можливість вимагати від оточуючих ут­римуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості.

Чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими. У ЦК України — це ст.7 (захист честі й гідності). Цивільні кодекси Казахстану та Узбекистану містять по одній статті про охорону таємниці документів осо­бистого характеру (щоденників, записів тощо).

Неповне регулювання особистих немайнових, не зв'язаних з майновими, відносин стоїть на заваді охорони особистих інтересів і прав громадян. У цих питаннях цивільне законо­давство відстає від конституційного, яке проголошує такі осо­бисті немайнові права, як право на недоторканість особи; право на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; право на недоторканість особистого життя; право на охорону життя та здоров'я; право на особисту свободу.