Глава 14

ПРАВО НА ЗАХИСТ ЯК СУБ'ЄКТИВНЕ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

§1. Поняття і зміст суб'єктивного права на захист

У цивільному правовідношенні його учасники (громадяни, організації) є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків. Набуття суб'єктивних цивільних прав необхідне для задово­лення духовних і матеріальних потреб.

У концепції про суб'єктивне право важливого значення на­буває з'ясування юридичної суті конструкції «суб'єктивного права» як єдності трьох елементів:

а) виду і міри дозволеної поведінки самого уповноваженого (громадянина або організації), який має відповідні суб'єктивні права. У поведінці виявляються самодіяльність суб'єкта, воля вибору, користування матеріальними та духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообороту. Отже, перший елемент суб'єктивного права — це правомочність су­ б'єкта щодо своїх правомірних дій;

б) можливості вимагати відповідної поведінки від інших зобов'язаних осіб — правомочність на чужі дії;

в) можливості застосування уповноваженою особою засобів правоохоронного характеру, якщо інші особи не виконують своїх обов'язків щодо неї, — правомочність на захист перших двох правомочностей.

Таким чином, суб'єктивне цивільне право — це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, здійснення якої забезпечується виконанням обов'язків іншими особами. Вико­нання обов'язків — неодмінна умова здійснення суб'єктивно­го права. Зв'язок між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'­язком є нерозривним. Він втілюється у цивільному правовідно­шенні між уповноваженою (уповноваженими) і зобов'язаною (зобов'язаними) особами. Якщо зобов'язана особа не вчиняє певної дії або не утримується від неї, то уповноважена вправі скористатися засобами правоохоронного характеру.

175

Отже, право на захист — одна з правомочностей суб'єктив­ного цивільного права. Саме ця обставина зумовлює поняття і зміст права на захист. Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання правоохоронних можливостей. Зміст і характер правоохоронних можливостей залежать від характеру порушення суб'єктивного права.

Так, у разі невиконання зобов'язаною особою певної робо­ти уповноважена вправі виконати цю роботу за її рахунок (ст. 208 ЦК України). За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимо­гою застосувати до правопорушника засобів державного при­мусу; самозахист цивільних прав; засоби оперативного впли­ву на правопорушника.

§2. Способи захисту цивільних прав

Способи захисту цивільних прав — це поняття, що характе­ризують конкретні види захисту. Суди, арбітражні суди засто­совують відповідні види захисту цивільних прав залежно від змісту суб'єктивного права і характеру його порушення.

Закон (ст.6 ЦК України) передбачає такі способи захисту цивільних прав:

а) визнання права (наприклад, на жиле приміщення за чле­ ном сім'ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості володіти і користуватися жилим приміщенням);

б) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право (наприклад, у разі вико­ ристання чужого твору без договору з автором або його пра­ вонаступниками автор, а після його смерті спадкоємці та інші особи, передбачені у законі, вправі вимагати поновлення по­ рушеного права і заборони дій, що порушують право: заборо­ на випуску твору у світ чи припинення його розповсюджен­ ня);

в) присудження до виконання обоє 'язку у натурі (скажімо, коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого у найом майна, наймач вправі у примусовому порядку через суд витребувати у нього це майно (ст.263 ЦК України));

г) припинення або зміна правовідношення (так, після закін­ чення строку договору піднайому піднаймач не вправі вима­ гати його поновлення і зобов'язаний звільнити жиле при­ міщення — ст.97 Житлового кодексу України). Припинення договору піднайому жилого приміщення означає припинен-

176

ня житлових правовідносин, що виникли із зазначеного дого­вору. Якщо предметом договору піднайму, укладеного без заз­начення строку були дві кімнати, то часткове припинення договору піднайому відносно однієї кімнати призводить до зміни правовідносин, які виникли з даного договору (ст.97 Житлового кодексу України).

д) стягнення з особи, яка порушила право завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором, — неус­тойки (штрафу, пені). Йдеться про відшкодування збитків, завданих підрядчику з вини замовника, який не виконав ви­мог підрядчика (ст. 341 ЦК України).

У ЦК України (ст.6) немає вичерпного переліку засобів за­хисту цивільних прав. Вказана стаття відсилає до інших за­собів захисту цивільних прав, передбачених законом.

Зазначені засоби захисту цивільних прав є позовними, їм властиві спільні риси: здійснення шляхом подання позову у зв'язку із порушенням цивільних прав, забезпечення захисту через заходи державного примусу до правопорушників.

Якщо захист цивільних прав здійснюється в адміністратив­ному порядку, особа, право якої порушено, подає скаргу до відповідного державного органу. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права (наприк­лад, на винахід, суть якого передбачено у певній формулі). У відповідних випадках скаргу може бути відхилено або до пра­вопорушників застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальну відповідальність тощо.

Усі вказані засоби захисту цивільних прав є спеціальними. До них належать і засоби, застосовувані профспілковими організаціями, товариськими і третейськими судами.

Законодавство, практика, наука цивільного права знають також виключні засоби захисту цивільних прав, або засоби самозахисту порушених цивільних прав. Діюче цивільне за­конодавство допускає самозахист, якщо є необхідність негай­но відбити напад чи запобігти небезпеці. До виключних за­собів захисту цивільних прав належать необхідна оборона (ст.444 ЦК України) і крайня необхідність (ст.445 ЦК Украї­ни).

Необхідна оборона визнається у разі, коли: а) напад чи по­гроза нападу є протиправними, реальними; б) інтенсивність захисту відповідає інтенсивності нападу. Не підлягають відшко­дуванню збитки, завдані у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У стані крайньої необ­хідності небезпека, що загрожує певному суб'єктивному пра-

177

ву, відвертається шляхом порушення іншого суб'єктивного права. За загальним правилом шкода, заподіяна у стані край­ньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її запо­діяла. Враховуючи обставини, за яких було заподіяно шкоду, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю осо­бу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від вщшкодування повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

Стабільність товарообороту залежить від договірної дисцип­ліни, наприклад, учасників угод з поставки, перевезення, купівлі-продажу тощо. З метою забезпечення договірної дис­ципліни з боку несправної сторони уповноваженій особі на­дається можливість оперативно впливати на неї своєю вла­дою без звернення в органи арбітражу або суду.

У подібних випадках уповноважена особа вправі застосо­вувати до несправної сторони певні правові засоби, які в юридичній літературі звуться засобами оперативного впливу на правопорушника. Вони передбачаються здебільшого у ци­вільно-правових нормах, які регулюють відносини між орга­нізаціями.