Глава 7 громадяни як суб'єкти цивільного права

§1. Правоздатність і дієздатність громадян: виникнення, зміст і припинення, випадки обмеження. Визнання громадянина недієздатним

Громадянин як суб'єкт історичного процесу розвитку мате­ріальної і духовної культури є біосоціальною істотою. Він на­ділений природними і суспільно-юридичними якостями. До

60

природних належить його здатність розмовляти, мислити, мати свідомість тощо. Але їх мало для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин. Тут необхідні цивільна право­здатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права й обов'язки (ст.9 ЦК України). Цивільною правоздатністю володіє кожен громадянин, який є суб'єктом права, адже не можна бути суб'єктом цивільного права і одночасно позбав­леним здатності мати цивільні права і обов'язки. Отже, 5-річна дитина, 17-річний підліток, повнолітня особа — всі вони є правоздатними.

Проте чи може 5-річна дитина мати цивільні обов'язки? На перший погляд здається, що їй належить цивільна правоздатність в розумінні здат­ності мати цивільні права. Це не так.

Наприклад, 5-річна дитина одержала майно у спадщину і тим самим набула права власності на нього. Якщо ж спадкодавець мав борги, то 5-річна дитина як спадкоємець повинна відповідати за його борги в межах дійсної вартості успадкованого майна (ст.556 ЦК України). Розрахунки з кредиторами звичайно здійснюватимуть батьки дитини, а не вона сама. Але ж борги сплачуватимуться за рахунок спадкового майна, яке пере­йшло до дитини, а остання є носієм цивільного обов'язку сплатити їх.

Всі громадяни незалежно від віку мають цивільну право­здатність. Правоздатними є і громадяни, які внаслідок душев­ної хвороби або недоумства не можуть розуміти значення своїх дій. Отже, громадяни володіють цивільною правоздатністю незалежно від стану свого здоров 'я.

Цивільна правоздатність виникає в момент народження гро­мадянина,

А якщо передчасні пологи?

Наприклад, дитина народилася через 7 місяців вагітності, а потім померла.

Чи була вона суб'єктом цивільного права? Чи володіла пра­воздатністю? Припустимо, що поки дитина була жива, відкри­лася спадщина. Чи набула вона право спадкоємства? А потім, коли дитина померла, чи відкривається спадщина?

ЦК України (ч.2 ст.9) не зв'язує виникнення правоздатності з фактом життєздатності дитини, Що народилася. Важливо, щоб вона народилася живою і не раніше 6 місяців вагітності. Навіть якщо вона житиме дуже короткий час, її народження і смерть реєструються окремо в органах ЗАГСу.

Так визначається початок виникнення правоздатності.

61

Припиняється правоздатність громадянина з його смертю.

Цивільна правоздатність як суспільно-юридична якість гро­мадянина характеризується певними рисами: вона визнається в однаковій мірі за всіма громадянами України та інших суве­ренних держав (ст.9 ЦК України). В зазначеній нормі втілено конституційний принцип рівності громадян як суб'єктів ци­вільних прав і цивільних обов'язків. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин.

Цивільне законодавство (ст.12 ЦК України) також передба­чає реальність і гарантованість правоздатності. Це означає:

а) жоден громадянин за своє життя не може бути позбавле­ ний цивільної правоздатності. Як відомо, вона припиняється із смертю громадянина. Законодавству дореволюційної Росії відомі норми, які передбачали позбавлення цивільної право­ здатності як міру кримінального покарання за вчинення де­ яких злочинів. Сучасне кримінальне законодавство не знає такої міри покарання;

б) ч.І ст.12 ЦК України не виключає обмеження цивільної правоздатності у випадках і в порядку, передбачених законом. Як бачимо, вказана норма носить відсильний характер — відси­ лає до кримінального законодавства, зокрема до КК України, який передбачає і такі види покарання, як заслання, висилка, позбавлення права займати певні посади або займатися пев­ ною діяльністю. У випадках засудження на підставі вироку до зазначених мір покарання громадянин позбавляється можли­ вості на свій розсуд обирати місце проживання і рід занять. Обмеження правоздатності громадянина носить строковий ха­ рактер — до 5 років (ст.ст.27,28 КК України). Застосування зазначених мір покарання здійснюється в судовому порядку;

в) громадянин не може розпорядитися своєю правоздатні­ стю, оскільки вона носить непередаваний, невідчужуваний характер. Але, чи може громадянин відректися від своєї пра­ воздатності?

З цього приводу цивільне законодавство передбачає норму, в силу якої угоди, спрямовані на обмеження правоздатності, є недійсними (ч.2 ст. 12 ЦК України). Вона передбачає цивіль­но-правову санкцію за протиправну поведінку громадян, яка виявилася в укладанні угоди, спрямованої на обмеження пра­воздатності. Практиці відомі випадки, коли між чоловіком і

62

дружиною укладається угода, за якою дружина зобов'язується не вступати до вищого навчального закладу. Така угода є не­дійсною — вона обмежує правоздатність дружини: позбавляє її можливості самостійно обирати рід занять.

Які ж права може набути громадянин як правоздатна особа?

Невичерпний перелік їх містить ст.10 ЦК України: грома­дяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору на­уки, літратури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналіза­торської пропозиції, промислового зразка, а також інші май­нові й особисті немайнові права. В ЦК України передбачені також інші особисті і майнові права, які може мати право­здатний громадянин, наприклад право на захист честі і гідності, на власне зображення (ст.ст.7,511 ЦК України). - В ЦК Ураїни (ст.10) визначено зміст правоздатності грома­дян. При цьому слід звернути увагу на те, що цивільна право­здатність не є сумарним виразом цивільних прав, які може мати громадянин. Це якісна, а не кількісна категорія. Саме тому зміст цивільної правоздатності полягає у можливості набуття зазначених прав, а не в їхній сукупності.

Отже, є відмінність між цивільною правоздатністю і суб'­єктивним цивільним правом, яке є в наявності у громадянина або якого він не може набути за певних умов.

Цивільна правоздатність — це передумова правоволодіння, тобто наявності у громадянина цивільних прав і обов'язків. Це також здатність (можливість) мати цивільні права і обо­в'язки в майбутньому, тобто бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.

Співвідношення між правоздатністю (як здатністю, можли­вістю -мати цивільні права) і суб'єктивними цивільними пра­вами таке, як між можливістю і дійсністю. Можливість пере­творюється у дійсність за певних умов, так само і здатність мати цивільне право (правоздатність) перетворюється у суб'­єктивне цивільне право через юридичний факт (факти).

Наприклад, громадянин здатний мати право користування жилими приміщеннями у державному жилому фонді. Для того щоб здатність (можливість) мати право користування жили­ми приміщеннями і самі жилі приміщення перетворились у дійсність, необхідно настання юридичних фактів: прийняття громадянина на квартирний облік, одержання ордера на жилі приміщення, укладення договору найму жилого приміщення.

63

Є ще й інший аспект співвідношення між цивільною право­здатністю і суб'єктивним цивільним правом. За юридичною природою цивільна правоздатність може бути віднесена до своєрідного суб'єктивного права. Правоздатний громадянин має право володіти цивільними правами і обов'язками. Схожість між правоздатністю і суб'єктивним цивільним пра­вом полягає в тому, що і правоздатність, і суб'єктивне цивіль­не право — це міра можливої (дозволеної) поведінки. Україн­ська держава, закріпивши за громадянами цивільну право­здатність, тим самим визнала за ними можливість або дозво-леність бути суб'єктами цивільних прав і обов'язків.

Однак, існують і відмінності між зазначеними категоріями. Суб'єктивне цивільне право, як відомо, є не тільки мірою мож­ливої (дозволеної) поведінки самої уповноваженої особи, а й її можливістю вимагати правомірної поведінки від зобов'язаних осіб.

Отже, наявне суб'єктивне право громадянина відображає його відношення з державою, а також із зобов'язаними осо­бами. Цивільна правоздатність громадянина є лише мірою його, можливої (дозволеної) поведінки. Вона не містить можливості вимагати певної поведінки від зобов'язаних .осіб. Саме тому цивільна правоздатність характеризує лише відношення між громадянином і державою.¹

Цивільна дієздатність. В цивільному законодавстві вона ви­значається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11. ЦК України). Цивілістична література дає більш широке її визначення. Відповідно до нього зміст дієздатності складається з таких елементів:

а) здатність своїми діями набувати цивільні права і створю­ вати для себе цивільні обов'язки (правонабувальна здатність);

б) здатність своїми діями здійснювати належні даній особі цивільні права і покладені на неї цивільні обов'язки {право- здійснювальна або правовиконавча здатність);

в) здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність);

г) здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчи-, нення цивільних правопорушень (деліктоздатність).²

З наведеного змісту цивільної дієздатності випливають два висновки;

'Субьектьі гражданского права//Под ред. С.Н.Братуся.—М.,1984. ²Там же.~С. 10-31.

64

1. Цивільна дієздатність істотно відрізняється від цивільної правоздатності. Остання— це здатність мати права і обов'яз­ ки незалежно від того, хто її здійснює: сам правоздатний гро­ мадянин чи батьки або опікуни неповнолітніх у віці до 15 років. Надання цивільної дієздатності громадянам свідчить про те, що вони здатні вчиняти дії, які породжують цивільно- правові наслідки: набуття цивільних прав і обов'язків, їх здійснення, розпорядження ними тощо. Отже, 5-річна дити­ на навряд чи може бути дієздатною особою, оскільки за рівнем розвитку психіки вона не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними.

2. Виникнення цивільної дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Розрізняють дієздатність: а) повну; б) частко­ ву; в) мінімальну; г) обмежену; д) визнання громадянина не­ дієздатним.

А. Повна цивільна дієздатність виникає з настанням повно­ліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Отже, законо­давець вважає, що після досягнення 18-річного віку громадя­нин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти дії, зв'язані з правовими на­слідками. Якщо закон дозволяє одружитися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг такого віку, набу­ває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Чим викликане таке виключення із загального правила?

Вважаємо, що необхідно забезпечити рівноправність под­ружжя у здійсненні батьківських і подружніх прав та обов'язків.

Наприклад, Кодексом про шлюб і сім'ю України встанов­лено правило, за яким жінки вправі укладати шлюб з досяг­ненням 17-річного віку. Дівчина, яка вийшла заміж у 17 років, із зазначеного віку набуває цивільної дієздатності у повному обсязі, інакше 17-річна дружина формально була б лише част­ково дієздатною, тоді як її чоловік у 20-річному віці — пов­ністю дієздатна особа. Цивільно-правова нерівноправність подружжя завадила б створенню здорової, дружньої атмосфе­ри у молодій сім'ї. Крім того, цивільно-правовий статус жінки як частково дієздатної особи з можливістю самостійно укла­дати лише дрібні побутові угоди суперечив би її сімейно-пра-вввому становищу. Вона, як дружина і мати, набуває важли­вих сімейних прав та обов'язків: право і обов'язок виховувати дітей, права щодо володіння, користування, розпорядження спільною сумісною власністю. Виходячи із сказаного вище, й було встановлено виключення із загального правила про по­чаток повної дієздатності.

З 5-209 65

Однак знову виникає питання: а якщо до досягнення 18-річного віку дієздатна особа розриває шлюб, то чи втрачає вона набуту цивільну дієздатність?

ЦК України не дає відповіді на це питання, як і цивільні кодекси інших держав. Лише ЦК Литви містить з цього при­воду таке правило: у випадку розірвання шлюбу або визнання його недійсним з причин, не зв'язаних із шлюбним віком, неповнолітній не позбавляється набутої дієздатності.

Цивільна дієздатність — важливий елемент цивільно-пра­вового статусу громадян. Для неї є характерними такі риси:

• незалежність від соціальної приналежності, статі, раси, національності, ставлення до релігії, тобто всі повнолітні ма­ ють рівну дієздатність;

• непередаваність, невідчужуваність, тобто громадяни не можуть розпоряджатися своєю дієздатністю; вони розпоряд­ жаються лише своїм наявним суб'єктивним правом, а не мож­ ливістю (здатністю) своїми діями набувати цивільні права і обов'язки. На основі цього ч.2 ст.12 ЦК України визнає не­ дійсними угоди, які обмежують дієздатність громадян. Так, є підстави вимагати визнання недійсним заповіту, який зобов'­ язує спадкоємця не укладати договорів купівлі-продажу і да­ рування щодо спадкового майна. Такий заповіт спрямований на обмеження дієздатності спадкоємця як здатності вчиняти правомірні дії, зв'язані з виникненням, припиненням, зміною цивільних прав і обов'язків.

Діюче цивільне законодавство (ч.І ст.12 ЦК України) до­пускає обмеження дієздатності громадян у випадках і в по­рядку, передбачених законом — ст.15 ЦК України, яка визна­чає умови і правові наслідки обмеження дієздатності грома­дян, що зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Крім того, ст.16 ЦК України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок ду­шевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правило вказаної статті свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможли­вості розсудливо вести свої справи. Цим дієздатність також відрізняється від правоздатності, якої за діючим законодав­ством громадянин не може бути позбавлений.

Б. Часткова дієздатність. ЦК України (ст.13) регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Вра­ховуючи ступінь їх психічної зрілості і деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які по-

66

роджують правові наслідки. Таку дієздатність прийнято нази­вати частковою. Для неї є характерними такі елементи:

1. Право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. В ст.13 немає визначення цього поняття. Практика ж застосування стЛЗ ЦК України виходить з того, що для дрібної угоди ха­ рактерною є незначна вартість набутих речей. ЦК Таджики­ стану встановлює, що неповнолітні віком від 15 років вправі самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди, які не спри­ чиняють їм шкоди (ч.І ст.13). Таке формулювання норми, на наш погляд, є вдалим, оскільки дає можливість посилити охо­ рону прав та інтересів неповнолітніх. Інші угоди укладаються неповнолітніми за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Згода — це вираз волі означених осіб на ук­ ладання відповідних угод. Сама по собі обізнаність батьків та інших осіб про укладання підлітком угоди не є їхньою зго­ дою.

2. Право розпоряджатися своєю заробітною платою (заро­ бітком) або стипендією. Заробітна плата — це винагорода за працю, яка виплачується у процесі виконання трудової функції на підставі трудового договору, її розмір залежить від якості і кількості витраченої праці. Заробіток — винагорода за резуль­ тат праці, встановлюється, як правило, за згодою сторін в цивільно-правовому договорі. Винагорода (за відкриття, вина­ ходи, раціоналізаторські пропозиції) не є заробітною платою, її розмір визначається залежно від економічного ефекту та інших обставин. Право розпоряджатися заробітною платою (заробітком), стипендією підлягає обмежувальному тлумачен­ ню. Підліток вправі лише один раз розпорядитися заробітком або стипендією. Грошима і речами, набутими внаслідок укла­ дання угод за рахунок заробітку або стипендії, підліток вправі розпорядитися (наприклад, укласти договір купівлі-продажу) тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклуваль­ ників.

3. Самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від офор­ млення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладання авторських договорів і закінчуючи одержанням авторської винагороди і розпорядженням нею.

В ЦК України передбачено, що органи опіки і піклування при наявності достатніх підстав (використання грошей на шкоду собі та іншим особам, наприклад, придбання спирт­них напоїв, наркотичних речовин тощо) можуть обмежити підлітків в праві самостійно розпоряджатися своєю заробіт-

з* 67

ною платою (заробітком) або стипендією (ч.2 ст.13). Йдеться про обмеження зазначеного права на певний строк. Між тим в житті трапляються випадки, коли необхідно взагалі позба­вити підлітка цього права.

4. Право вносити вклади до кредитних установ і розпоряд­ жатися ними.

5. Право нести цивільно-правову відповідальність за шко­ ду, заподіяну ними іншим особам (ст.447 ЦК України), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними.

6. Права по володінню, користуванню і розпорядженню майном трудового або селянського господарства, якщо не­ повнолітні є членами зазначених господарств (ст.17,18 Зако­ ну України «Про власність»¹)-

7. Право бути засновниками і членами громадських об'єднань — молодіжних організацій (ст.12 Закону України «Про об'­ єднання громадян» від 16 червня 1992 р.²).

8. Мінімальна дієздатність. На відміну від перших радянсь­ ких цивільних кодексів союзних республік нині діючі, у тому числі ЦК України (ст.14), надають неповнолітнім, які не до- сягли 15 років, дуже невеликий обсяг дієздатності, який іна­ кше можна назвати мінімальним. Він складається з таких еле­ ментів:

а) право вчиняти дрібні побутові угоди. ЦК України (ст.14) не містить характеристики дрібних побутових угод. В цивіль­ них кодексах інших країн СНД (Таджикиістан, Казахстан) заз­ начається, що дрібні побутові угоди неповнолітніх (до 15 років) не повинні спричиняти їм шкоди і мають за своїм змістом відповідати їхньому вікові. Це досить вдале визначення дрібних побутових угод. В разі судового спору суд має право конста­ тувати наявність чи відсутність дрібної побутової угоди. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх (до 15 років). Останні є цілком неделіктоздат- ними і, отже, не несуть цившьно-правової відповідальності за свої неправомірні дії.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який недосяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини;

б) право вносити вклади у кредитні установи і розпоряджа­ тися ними. Неповнолітній, який сам вніс на своє ім'я вклад

'Відомості Верховної Ради України.—1991.—№20.—С.249. відомості Верховної Ради України.—1992.—№34.—Ст.504.

68

до ощадного банку, розпоряджається ним самостійно. Вкла­дами, внесеними на його ім'я, розпоряджаються до досягнен­ня ним 15-річного віку батьки та інші законні представники. Г. Обмежена дієздатність. ЦК України передбачає обмежен­ня дієздатності громадян при настанні певних умов (ст.15):

а) зловживання спиртними напоями або наркотичними за­ собами;

б) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище само­ го громадянина та його сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).

Кілька слів щодо другої умови. Дослівне тлумачення — об­меження дієздатності можливе при наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить в тяжке матеріальне становище одночасно сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздат­ності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе. Більш вдале формулювання передба­чено в ЦК Молдови: обмеженню дієздатності підлягає грома­дянин, який ставить себе або свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ч.І ст.15). Слово «або» дає підставу тлумачити означену умову так: обмеженим у дієздатності може бути гро­мадянин, який ставить у тяжке матеріальне становище: а) себе; б) свою сім'ю; в) себе і свою сім'ю. На наш погляд зазначену норму слід було б запозичити.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судо­вому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазна­чених у ст.256 ЦПК України. При підготовці справи до судо­вого розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також ха­рактеризують майновий стан сім'ї. Справа розглядається з обов'язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування. В резолютивній частині рішення слід зазнача­ти лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. До компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.

Суд повинен надіслати копію рішення, яке набрало закон­ної сили, органові опіки та піклування для призначення піклу-

69

вальника. В разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визначеної обмежено дієздат­ною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника:

а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-про- дажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо);

б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види до­ ходів і розпоряджатися ними.

Практика застосування зазначених правил свідчить про те, що вони не виправдовують себе. Обмежено дієздатний гро­мадянин одержує безпосередньо заробітну плату, пенсію, інші доходи і розпоряджається ними за згодою піклувальника, яка практично завжди є. Піклувальник не буде проти одержання доходів, що витрачаються на потреби сім'ї та самого обмеже­но дієздатного. Тим часом обмежено дієздатний, одержавши заробітну плату, пенсію, витрачає їх на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів. Сім'я і він сам залишаються без засобів до існування.

У ЦК Білорусії (ст.17) є більш гнучке правило, яке задо­вольняє потреби практики: орган опіки і піклування вправі винести постанову про виплату належної обмежено дієздат­ному громадянину заробітної плати, заробітку, пенсії тощо безпосередньо піклувальнику або за його згодою дружині або іншому повнолітньому члену сім'ї для витрачання на потреби обмежено дієздатної особи та його сім'ї. Було б доцільно зак­ріпити це правило у ЦК України.

Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчи­няти дрібні побутові угоди, в тому числі по придбанню спир­тних напоїв. З позиції діючого законодавства перешкодою тут має бути нагляд піклувальника.

Обмеження дієздатності за ст.15 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний гро­мадянин несе цивільну відповідальність за загальними пра­вилами (ст.ст.440, 450 ЦК України).

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються в су­довому порядку з обов'язковою участю прокурора і представ­ника органу опіки та піклування за місцем проживання обме­жено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного грома­дянина, а також за власною ініціативою суду.

70

Д. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керува­ти ними. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довід­кою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадя­нин є недієздатним. Тільки наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній гро­мадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцін­ної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи.

Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст.256 ЦПК України. При проведенні досудової підготовки суддя пови­нен витребувати дані про психічну хворобу, недоумство гро­мадянина. Це можуть бути довідки про стан здоров'я, випис­ки із історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Народний суддя при наявності достатніх даних про психіч­ну хворобу або недоумство громадянина призначає для ви­значення його психічного стану судово-психіатричну експер­тизу (ч.І ст.258 ЦПК). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

а) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу;

б) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними.

У виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за уча­стю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусо­ве направлення громадянина на судово-психіатричну експер­тизу (ч.2 ст.258 ЦПК України). Ухвала на виконання надси­лається органам внутрішніх справ. В резолютивній частині рішення необхідно зазначити висновок суду про визнання громадянина недієздатним або про відмову в задоволенні за­явлених про це вимог.

Громадянин вважається недієздатним з часу набрання за­конної сили рішенням суду про визнання його недієздатним.

Разом з тим Пленум Верховного Суду УРСР в постанові в^;д 28 березня 1972 р. «Про судову практику в справах про ви­знання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» передбачив виключення-з наведеного положення. У випад­ках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експер-

71

тизи та інших даних щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздат­ним.¹

Суд повинен надіслати копію рішення органові опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Крім цього, виникають також інші правові наслідки визнання гро­мадянина недієздатним. Від імені останнього укладає угоди опікун (ч.2 ст.16 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з осо­бою громадянина, визнаного недієздатним, припиняють свою дію.

Так, визнання громадянина недієздатним припиняє дію виданої ним довіреності.² За шкоду, заподіяну цим громадя­нином, відповідають його опікун або організація, які зобов'­язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шко­да виникла не з їхньої вини.

За певних умов (одужання, значне поліпшення здоров'я) громадянин може бути поновленим у дієздатності рішенням суду (на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України, а також з власної ініціативи суду — ч.З ст.260 ЦПК України. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки і піклування. Воно є підставою для зняття встановленої над громадянином опіки.