§4. Види цивільно-правової відповідальності

Законом передбачаються різні види відповідальності. Так, залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушен­ня яких виникає відповідальність, остання поділяється на до­говірну та позадоговірну.

При невиконанні обов'язку, що випливає з укладеного до­говору, настає договірна відповідальність. Наприклад, відпові­дальність постачальника за порушення передбачених догово­ром поставки строків або зумовленої у договорі якості про­дукції, відповідальність охоронця за втрату або пошкодження прийнятого за договором на схов майна тощо.

У разі порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, виникає позадоговірна відповідальність. Для

'Оцінюючи можливості даної особи, як зазначалося вище, слід ви­ходити з об 'єктивного масштабу відповідальності.

192

неї характерна відсутність договірних відносин між особою, на користь якої встановлено відповідальність, і тією, яка її несе, наприклад, якщо особа заподіяла шкоду іншій особі (чи її майну) або організації.

У випадках, коли у правовідношенні є кілька зобов'язаних осіб, їхня відповідальність може бути дольовою, солідарною і субсидіарною.

При додьовій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб несе відповідальність у певній частці. Якщо відповідальність по­кладено на кількох осіб, а у законі або договорі не визначено характеру цієї відповідальності, вона вважається дольовою.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що креди­тор може вимагати відшкодування завданих збитків як з усіх або частини солідарних боржників, так і з одного. -Вона на­стає лише у випадках, прямо передбачених законом або дого­вором. Так, законодавець передбачає солідарну відпові­дальність за спільне заподіяння шкоди кількома особами (ст.451 ЦК України). Потерпший може вимагати відшкоду­вання заподіяної шкоди як з усіх заподіювачів, так і з одного, як у повному обсязі завданої йому шкоди, так і у частині.

Для субсидіарної, або додаткової, відповідальності характер­не існування основного і додаткового боржників. Кредитор не може вибирати, до кого звернутися з вимогою: до основ­ного чи додаткового боржника. В усіх випадках відпові­дальність несе передусім основний боржник, і лише тоді, коли немає можливості одержати задоволення своїх вимог з основ­ного боржника, можна притягнути до відповідальності додат­кового. Яскравим прикладом субсидіарної відповідальності є відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, запо­діяну неповнолітнім віком від 15 до 18 років (ст.447 ЦК Ук­раїни). Він сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише у випадку, коли у нього немає майна або заробітку, достатнь­ого для цього, до відповідальності притягаються батьки, уси­новителі або піклувальники.

За розміром відповідальність буває повною і обмеженою.

§5. Розмір цивільно-правової відповідальності

Відповідно до ст.203 ЦК України боржник, що не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання повинен по­вністю відшкодувати завдані кредиторові збитки (витрати, зроблені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також неодержані ним доходи). У ст.440 ЦК України зазначе-

7 5-209 193

но, що шкода заподіяна особі або майну громадянина, а та­кож шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що її заподіяла, у повному обсязі.

Реалізація принципу повної цивільно-правової відповідаль­ності дозволяє належним чином задовольнити інтереси учас­ників цивільного обороту, а також інтереси потерпілих, оскіль­ки це забезпечує відновлення їхнього майнового стану, який мав місце до правопорушення.

У літературі свого часу висловлювалась думка, що принцип повного відшкодування завданих збитків не може застосову­ватися у відношеннях між організаціями, оскільки нібито між ними питання може стояти лише про відшкодування пози­тивної шкоди у майні, а «упущена користь» відшкодуванню не підлягає. Цей погляд певний час поділяла й арбітражна практика.

Необхідність повного відшкодування збитків (у тому числі й у відносинах між організаціями) випливає не лише із змісту ст.203 ЦК України, а і з завдання зміцнення договірної дис­ципліни, господарського розрахунку. Якщо підприємство не виконує своїх договірних обов'язків, то це має позначитися саме на його фінансовому стані. Зрозуміло, що відшкодуван­ню підлягають лише реальні «неодержані доходи». Розмір їх, як і розмір першого виду збитків, повинен довести кредитор.

В юридичній літературі підкреслюється, що судово-арбітражні органи повинні з особливою ретельністю підходити до оцінки доказів, зв'язаних з вимогами про відшкодування збитків у формі упущеної користі. Якщо позов про відшкодування упу­щеної користі поданий організацією, необхідно вимагати та­ких бухгалтерських і інших документів, які з безспірністю підтверджують реальні можливість потерпшої організації одер­жати доходи, якби її права не були порушені несправним борж­ником. При поданні позову громадянину він теж повинний Довести реальну можливість одержати упущену користь.

Принцип повного відшкодування збитків, завданих неви­конанням або неналежним виконанням зобов'язань має за­гальне значення. Відступи від нього допускаються лише у випадках, прямо передбачених у законі.

Наприклад, таку обмежену за обсягом відповідальність вста­новлено в усіх транспортних кодексах і статутах за втрату та пошкодження вантажу.

Транспортна організація відшкодовує збитки лише у розмірі і вартості втраченого нею вантажу, або у розмірі суми, на яку І знизилася вартість вантажу у разі його пошкодження, а також]

194

. І

повертає провізну плату, якщо вона не входить у ціну втраче­ного вантажу, та вантажу, якого не вистачає.

Отже, транспортна організація не тільки не відшкодовує неодержані внаслідок втрати вантажу доходи, але може бути не повністю відшкодована й позитивна шкода у майні. Всі витрати, зроблені клієнтом, збитки, які він поніс, за винят­ком вартості втраченого вантажу (та провізної плати у зазна­ченому вище випадку), або суми, на які знизилась вартість пошкодженого вантажу, відшкодуванню не підлягають. Об­межену за обсягом відповідальність передбачено законом і в деяких інших випадках.

Розмір відповідальності за невиконання або неналежне ви­конання договору або заподіяння позадоговірної шкоди не залежить від форми вини боржника, заподіювача шкоди. Він визначається (у всякому разі, коли йдеться про відповідальність у формі збитків) об'єктивним фактором: розміром понесених кредитором збитків або заподіяної потерпілому позадоговір­ної шкоди. І лише при наявності вини кредитора, потерпіло­го на розмір відповідальності боржника, заподіювача шкоди випливає форма їхньої вини (наприклад, ст.454 ЦК України).

Розмір понесених і доведених збитків є об'єктивною межею відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Отже, кредитор не може стягнути більшу суму у вигляді збитків, ніж він їх поніс.

Інша справа, що законом на випадок серйозних порушень договору передбачено штрафну неустойку, яка стягується по­над збитки (наприклад, таку неустойку передбачено на випа­док поставки недоброякісної продукції та товарів).

При укладенні договору між громадянами вони самі, як правило, визначають розмір неустойки. Організації також за згодою можуть встановити розмір неустойки за порушення договору, якщо він не визначений у спеціальних норматив­них актах. Коли неустойку за порушення договору між орга­нізаціями передбачено у нормативному акті, сторони за зго­дою можуть збільшити (але не зменшити) її розмір.

У відносинах між громадянами зниження розміру відпові­дальності можливе при наявності згоди сторін в усіх випадках незалежно від форми відповідальності. У деяких випадках можливе зменшення розміру відповідальності у формі неус­тойки за рішенням суду або арбітражу (ст.205 ЦК України).

У відносинах між організаціями арбітраж лише у винятко­вих випадках може зменшити належну до сплати кредиторові неустойку (ч.2 ст.205 ЦК України).

⁷* 195