§2. Умови цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність, як договірна, так і по­задоговірна, може виникнути за таких основнх умов: а) на-

181

явність майнової шкоди; б) протиправність дії, якою заподія­но шкоду; в) причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою; г) вина особи, яка заподіяла договірну чи позадого-вірну шкоду.¹

Шкода як умова цивільно-правової відповідальності. Під шко-дою, звичайно, розуміють зменшення або знищення будь-яко­го особистого чи майнового блага. При цьому розрізняють май-нову чи немайнову шкоду. Майнова — це шкода, яка може бути виражена у грошах. Вона виникає в результаті знищення або зменшення як майнових (предметів матеріального світу), так і особистих немайнових благ (наприклад, життя, здоров'я).

Цивільна відповідальність, за загальним правилом, настає лише тоді, коли внаслідок протиправної дії (у тому числі при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання) кре­диторові заподіяно майнову шкоду. Виняток з цього правила становлять випадки, коли у договорі або законі передбачено неустойку (шраф, пеню), яку повинен сплатити боржник при невиконанні або при неналежному виконанні договірного зобов'язання. Ці санкції боржник має понести незалежно від того, чи було заподіяно кредиторові якусь шкоду невиконан­ням або неналежним виконанням договору, чи ні.

У випадках, коли законом або договором не передбачено неустойку на випадок невиконання або неналежного вико­нання боржником зобов'язання, наявність майнової шкоди, як правило, є необхідною умовою майнової відповідальності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України при невиконанні або не­належному виконанні зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовий ви­раз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його май­на, а також у неодержанні кредитором доходів, які він мав одержати, якби зобов'язання було виконане боржником (ч.2 ст.203 ЦК України).

Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна; б) неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов'язання.

За термінологією ЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків нази­вався «позитивною шкодою у майні», а другий — «упущеною

'Умови виникнення як договірної, так і позадоговірної відповідаль-ності в основному однакові.

182

користю». Перший — де, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконання або неналеж­ного виконання боржником свого зобов'язання: суми неустой­ки та збитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання ним зобов'язань з вини боржника; витрати кре­дитора на усунення недоліків у роботі, виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести суми витрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на які знизилась вартість майна у результаті його пошкоджен­ня (якщо таке є наслідком несправності боржника).

Другий вид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якби зобов'язання було виконано боржни­ком належним чином, і вартістю, яку воно має. Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок неви­конання боржником свого зобов'язання щодо поставки сиро­вини. Відповідно до ст.203 ЦК України обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню.

Протиправність дій боржника і заподіювана шкоди як умова цивільно-правової вщповадальності. Для того, щоб виникла відпо­відальність, дія або бездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин про­типравні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а й суб'єктивне право тієї чи іншої особи.

До протиправних дій (бездіяльності) слід, за загальним пра­вилом, віднести як невиконання або неналежне виконання договору, так і заподіяння позадоговірної шкоди особі чи її майну.¹

Положення про те, що невиконання або неналежне вико­нання договору є дією протиправною, випливає як із змісту норм, що містять загальні положення права зобов'язань (на­приклад, ст.151 ЦК України), так і з норм, які регулюють відносини, що виникають з окремих договорів.

У деяких випадках невиконання договору може бути дією правомірною. Тоді боржник за невиконання або неналежне його виконання відповідальності не несе.

'З юридичного погляду немає принципової різниці між дією і без­діяльністю. Як невиконання або неналежне виконання договору, так і заподіяння позадоговірної шкоди може бути здійснене не лише шля­хом вчинення певних дій, а й у результаті утримання особи від дії, яку вона за законом чи договором зобов 'язана була виконати.

183

Так, правомірним буде невиконання зобов'язання або його виконання без урахування укладеного договору, якщо компе­тентний орган, якому підпорядковані контрагенти по догово­ру, змінив або анулював завдання, яке лежало в основі дого­вору. Такий висновок випливає із змісту ст.221 ЦК України.

У зазначеному випадку невиконання або неналежне вико­нання договору позбавлене протиправного характеру, а тому не тягне цивільно-правової відповідальності.

Заподіяння позадоговірної шкоди особі чи її майну за за­гальним правилом є також протиправним. Але існують і ви­нятки з цього правила, коли заподіяння шкоди буде право­мірним, зокрема, якщо шкоду заподіяно у стані необхідної оборони або крайньої необхідності. У випадках заподіяння шкоди в стані необхідної оборони заподіювач шкоди відпо­відальності не несе. Лише у випадках, прямо передбачених законом, шкода, заподіяна правомірно, підлягає відшкодуван­ню (ст.445 ЦК України).

Причинний зв'язок як умова цивільно-правової відповідаль­ності. Необхідною умовою виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність певного причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Причинний зв'язок — це об'єктивний зв'язок між явищами природи або суспільного життя, при якому одне явище висту­пає як причина, а друге — як наслідок: одне явище (причина) породжує, зумовлює виникнення другого явища (наслідку).

Наприклад, внаслідок зниження температути нижче 0° у зви-чайних умовах вода перетворюється на лід, тобто зниження температури зумовлює перехід речовин з рідкого стану у твер-дий. Між цими двома явищами існує причинний зв'язок. Пер-ше з них — причина, друге — наслідок. Інший приклад. За договором одна організація повинна була поставити іншій певну кількість сировини або палива. Договір постачальник не виконав. Внаслідок цього друга організація (покупець) не змогла виробити певної продукції і не одержала прибутків. У цьому прикладі невиконання договору є причиною, а збитки, яких зазнала друга організація, — наслідком.

Для того, щоб визнати особу відповідальною за шкоду, не-обхідно, щоб ця шкода була результатом саме її дій або без-діяльності, тобто, щоб між діями або бездіяльністю особи і шкодою був певний причинний зв'язок. Це безпосередньо випливає із змісту ст.ст.203, 440 ЦК України.

У більшості випадків встановити наявність необхідного при­чинного зв'язку між протиправною дією і шкодою неважко.

184

Наприклад, між двома громадянами було укладено договір житлового найму. Проте, коли наймач привіз своє майно, щоб вселитися у кімнату, наймодавєць відмовився дати ключі від кімнати і взагалі відмовився ви­конувати договір. Тут зрозуміло, що збитки, які зазнав наймач у зв'язку з перевезенням майна, є наслідком невиконання договору з боку наймо-давця.

Інший приклад. Автомашина збила громадянина і завдала йому тяжких тілесних пошкоджень. Внаслідок цього громадянин втратив працездатність, а отже, і заробіток. Тут також наявність достатнього для виникнення відпо­відальності причинного зв'язку між діями водія автомашини і завданими збитками не потребує доказів. Саме дії водія з необхідністю зумовили ці збитки.

Але у житті не завжди наявність причинного зв'язку буває такою пезперечною. Уявімо собі: наймач (за вищенаведеним прикладом з договором житлового найму) разом з майном повертається на старе місце проживання. У дорозі сталося так, що було пошкоджено цінну річ. Чи можна при цьому вважати, що між невиконанням договору і збитком, якого за­знав кредитор (наймач) завдяки пошкодженню майна, існує причинний зв'язок? Певний зв'язок є, бо коли б договір було б виконано, не було б потреби везти майно назад, і воно, певно, не було б пошкоджене. Але чи дає цей зв'язок підста­ви визнати боржника відповідальним за ці збитки?

Вчені-правознавці, вирішуючи питання про причинний зв'я­зок у праві, виходять із вчення про причинні зв'язки, не­обхідність і випадковість, тобто з того, що світ є об'єктивною реальністю (отже, причинні зв'язки між явищами природи, суспільного життя мають об'єктивний характер), що існують необхідні і випадкові зв'язки між явищами об'єктивного світу. Необхідність випливає із самої суті певного процесу, виражає його закономірність. Випадковість зумовлюється неістотни­ми для даного процесу зв'язками.

Керуючись цими положеннями, більшість наших юристів визнають за потрібне досліджувати об'єктивні зв'язки між окремими явищами, але серед правознавців немає єдності у питанні про те, який саме причинний зв'язок може бути умо­вою цивільно-правової, як і кримінально-правової, відпові­дальності. Ми приєднуємось до думки тих (Б.С.Антімонов, Л.А.Лунц, Г.К.Матвєєв, К.А.Флейшиць та ін.), хто вважає, що лише необхідний причинний зв'язок може бути умовою (підставою) відповідальності, тобто тільки тоді, коли шкода є необхідним, закономірним наслідком дій особи, на останню

185

може бути покладено відповідальність за цю шкоду. Випад­ковий причинний зв'язок не може бути підставою цивільно-правової відповідальності.

У наведеному вище прикладі з договором житлового найму між невиконанням договору і марними витратами на переве­зення майна існує необхідний причинний зв'язок, отже, на наймодавця може бути покладений обов'язок відшкодувати збитки. У другому випадку — між невиконанням договору і пошкодженням майна зв'язок випадковий, і за шкоду наймо-давець не може нести відповідальності, оскільки пошкоджен­ня майна не є закономірним наслідком перевезення. Воно може бути зумовлено неналежною упаковкою чи будь-якими іншими причинами. Якщо ж шкода є закономірним наслідком не дій даної особи, а якогось іншого фактора, підстави для покладення на неї відповідальності немає.

Отже, лише у разі, коли шкода є необхідним, закономірним наслідком дій особи, остання може бути визнана відповідаль­ною за цю шкоду.

Так, якщо одна організація не поставила іншій сировину, не­обхідним, закономірним наслідком цього буде те, що остання не одержить планових прибутків протягом певного часу. Зако­номірними будуть і збитки, яких зазнала ця організація, спла­тивши своїм контрагентам неустойку за невиконання договорів.

Об'єктивний причинний зв'язок суд або арбітраж повинен встановлювати до і незалежно від суб'єктивної сторони ци­вільного правопорушення, тобто до і незалежно від з'ясуван­ня питання про те, винна особа, яка заподіяла шкоду, чи ні. Якщо необхідний причинний зв'язок брати за підставу відпо­відальності, це дасть практиці критерій для відмежування при­чинного зв'язку, що може і повинен бути підставою відпові­дальності, від такого зв'язку, що не повинен братися нашою судовою та арбітражною практикою до уваги. Такий підхід, нарешті, сприятиме розв'язанню питання про співвідношен­ня випадку і непереборної сили.

Деякі юристи, зокрема А.Н.Трайнін, В.Н.Кудрявцев та Інші, дотриму­ються своєрідних поглядів з питань про причинний зв'язок у праві. Так, вони вважають, що підставою відповідальності може бути не тільки необ­хідний, а й випадковий причинний зв'язок. Розподіл зв'язків на необхідні і випадкові, на їхню думку, має значення для встановлення суб'єктивного моменту: необхідний зв'язок легше передбачити, тому при його наявності найчастіше йдеться про умисел. Випадковий причинний зв'язок важче передбачити, і доводиться мати справу з необережністю.

186

Такий погляд на причинний зв'язок не можна вважати конструктивним. Визнати не лише необхідний, а й випадковий причинний зв'язок підставою відповідальності означає повернутися, по суті, до теорії «необхідної умови», яка свого часу була досить популярною особливо у науці кримінального права, а пізніше різко критикувалася через те, що грунтувалася на механіс­тичному матеріалізмі (критику теорії необхідної умови див.: Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности.—М.,1970.—С.96).

Наявність майнової шкоди, протиправність дій особи, яка заподіяла шкоду, необхідний причинний зв'язок між діями та шкодою — всі ці умови складають об'єктивну сторону цивіль­ного правопорушення.

Між тим є ще і суб'єктивна сторона цивільного правопору­шення, її складає вина особи, що заподіяла шкоду.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності. Звичайно, наші цивілісти (як і криміналісти) під виною розуміють психі­чне ставлення особи у формі умислу або необережності до своєї протиправної дії (або бездіяльності) та її результату.

Отже, вина у цивільному праві може виявлятися у формі умислу і необережності.

Особа, яка передбачає шкідливі наслідки своєї протиправ­ної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настан­ня байдуже, — діє умисно (вина у формі умислу).

Якщо особа передбачає негативні наслідки своєї протип­равної поведінки і, не бажаючи їх, легковажно, без достатніх підстав гадає їх відвернути або (стосовно договірних зобов'я­зань) бажає виконати зобов'язання, але не мобілізує своїх сил та можливостей для цього, або коли особа не передбачає шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, але за об­ставинами справи повинна була б їх передбачити — вона діє необережно (вина у формі необережності).

Підставою цивільно-правової відповідальності є вина як у формі умислу, так і у формі необережності.

ЦК України, як і ЦК інших суверенних республік, розріз­няють грубу і просту необережність.

В одних випадках при вирішенні питання про те, чи повин­на особа нести відповідальність, враховується тільки груба необережність (наприклад, ст.ст.327, 418, 454 ЦК України), в інших — як груба, так і проста необережність (наприклад, ст.ст.210, 211, 215 ЦК України).

Питання про те, яка саме необережність мала місце, може бути вирішене при аналізі всієї сукупності обставин, за яких було заподіяно договірну чи позадоговірну шкоду.

187

У цивільному праві порівняно більше значення має саме вина у формі необережності. У переважній більшості випадків договірна або позадоговірна шкода заподіюються неумисно, а з необережності. Як правило, боржник (або заподіювач поза­договірної шкоди) не бажає, щоб його контрагенту за догово­ром або відповідно потерпілому було завдано шкоди.

У практиці велике значення має питання щодо відмежуван­ня необережності від простого випадку.

Необережність, як зазначалося, має місце у випадках, коли боржник або заподіювач позадоговірної шкоди не передбачає наслідків своєї протиправної поведінки, хоча повинен їх пе­редбачати, або передбачає ці наслідки, але має намір їх відвер­нути, проте не робить для цього того, що повинен зробити, чого можна від нього вимагати.

Виникають запитання: як визначити у кожному окремому випадку, що міг і повинен був передбачати боржник або за­подіювач позадоговірної шкоди? Де та межа вимог, які ми вправі пред'явити до особи, а отже, де критерій, що дозволяє відрізняти необережність від випадку?

У юридичній літературі це питання є спірним. На думку одних юристів (Б.САнтімонов, АА.Піонтковський, М.М.А-гарков), у даному випадку має застосовувтись суб'єктивний масштаб відповідальності, інші (Г.Н Амфітіатров, С.М.Бра-тусь, Д.М.Генкін, Л.АЛунц, Г.К.Матвєєв, К.А.Флейшиць) висловлювалися за об'єктивний масштаб відповідальності.

Прихильники суб'єктивного масштабу вважали, що у кож­ному окремому випадку слід вивчати суб'єктивні можливості даної особи, не користуючись якимсь зразком для порівнян­ня. Прихильники об'єктивного масштабу стверджують, що поведінку особи необхідно порівнювати з тим, як би поводи­ла себе людина, яка береться за зразок. Поведінка останньої і приймається за масштаб при вирішенні питання про відпові­дальність.

На нашу думку, було б не правильно відмовитись від будь-якого об'єктивного критерію масштабу. Кожного разу, коли судді доводиться вирішувати питання, чи належим чином поводила себе дана особа, у нього обов'язково виникає уяв­лення про належну поведінку у даних конкретних умовах. Яку ж поведінку громадянина можна було б брати за зразок?

Гадаємо, що об'єктивним масштабом відповідальності мо­жуть служити максимальна передбачливість, максимальне напруження всіх сил та здібностей громадянина, який мав би такі самі індивідуальні особливості, що й дана конкретна особа

188

(професія, вік, освіта, стан здоров'я тощо) у даних конкрет­них умовах місця та часу.

Такий об'єктивний масштаб дозволяє врахувати індивідуа­ льні особливості кожної даної особи, а отже, дозволяє на прак­ тиці здійснити принцип вини.¹ '

Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини. Відповідальність особи за заподіяну шкоду (як договірну, так і позадоговірну) виникає за загальним пра­вилом лише тоді, коли вона винна, коли є її вина у формі умислу або необережності. За невиконання або неналежне виконання договору, що сталося без вини боржника, а також за випадкове заподіяння позадоговірної шкоди, відпові­дальність, як правило, не виникає.

Цей принцип виражений у ст.209 ЦК України, що регулює відповідальність за невиконання зобов'язань. На цьому прин­ципі побудовано і ст. 440 ЦК України, яка передбачає за­гальні положення про відповідальність за заподіяння позадо­говірної шкоди, при чому норми ст.ст.209 та 440 ЦК України встановлюють презумпцію вини боржника, який не виконав зобов'язання, або відповідно презумпцію вини заподіювача позадоговірної шкоди. Це означає, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, вважаєть­ся винною у цьому, якщо не доведе протилежне.Так само й той, хто заподіяв шкоду особі або майну громадянина, вва­жається винним, якщо не доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Презумпцію вини у цивільному праві встановлено законо­давцем, виходячи з міркувань доцільності, найповнішого за­хисту інтересів громадян і організацій. Боржник, що не вико­нав договірного зобов'язання, або заподіювач позадоговірної шкоди краще обізнаний з обставинами, в яких йому доводи­лося діяти, і які так чи інакше впливали на заподіяння шко­ди, ніж контрагент за договором, чи відповідно потерпший. Тому їм легше довести свою невиновність, ніж кредитору за договором або потерпшому їхню вину.

Як зазначалося вище, за загальним правилом цивільно-пра­вова відповідальність настає лише при наявності вини особи, що заподіяла договірну або позадоговірну шкоду. Але відпо­відно до ст.209 ЦК України у договорі може бути передбачене

'Йдеться лише про такі Індивідуальні особливості людини, які так чи інакше об'єктивно виражені, а тому можуть бути враховані

189

й інше, а саме, що відповідальність за невиконання зобов'я­зання настає незалежно від того, винен боржник чи ні. Крім того, ряд винятків із загального принципу цивільно-правової відповідальності (принципу вини) безпосередньо передбаче­но у законодавстві.

У цих випадках відповідальність настає незалежно від того, чи винен боржник у невиконанні договору, чи особа, що за­подіяла позадоговірну шкоду. Тут досить, щоб були наявни­ми об'єктивні умови відповідальності: шкода, протиправність дій особи, необхідний причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою.

Таку підвищену •відповідальність передбачено, зокрема, за не­виконання або неналежне виконання зобов'язань при здійсненні підприємницької діяльностіЛут боржник може звільнятись від відповідальності лише довівши, що належне виконання зобов'­язання стало неможливим внаслідок непереборної сили (стихійні явища, військові дії тощо). Підвищену відповідальність перед­бачено також в ст.ст.213, 418, 450 ЦК України.¹